Помаранчева Сумщина. Як 22 роки тому регіон став частиною новітньої історії України

У 2004 році Сумщина опинилася в епіцентрі історичних для України подій, які завершилися Помаранчевою революцією. Тоді розгорталися запеклі президентські вибори, де головним опозиційним кандидатом був Віктор Ющенко — виходець із села Хоружівка Сумської області. Водночас сумські студенти відстоювали своє право на освіту та йшли пішою ходою на Київ, а область перебувала під контролем представників «донецького клану».
Щоб відтворити хроніку подій Помаранчевої революції у Сумах і Сумщині, ми поговорили з Володимиром Чепіком й Андрієм Букіним — учасниками тогочасних подій, а нині військовими Збройних Сил України та Національної гвардії. Також дослідили матеріали всеукраїнських і сумських медіа 2004–2005 років та відеоархіви «Суспільне Медіатека».
Як Сумщина жила під владою Володимира Щербаня
У березні 1999 року Сумську область очолив Володимир Щербань — представник донецької політичної еліти. До переїзду на Сумщину він встиг двічі стати народним депутатом, побувати очільником обласної ради та державної адміністрації у Донецьку.
За наступні роки під контролем Щербаня опинилася значна частина бізнесу області: керівні посади обіймали вихідці з Донеччини, а медійний простір майже повністю контролювала влада.
— Щербань довгі роки перед Помаранчевою революцією нагинав весь бізнес у кримінальний спосіб, — згадує учасник Помаранчевої революції Андрій Букін, який тоді був студентом Української академії банківської справи. — У період його правління вирізалися заводи, були віджаті всі притомні бізнеси, які взагалі можна було віджимати. Там, де він не міг віджати бізнес, заходив як рекетир — і власник платив гроші.
Система, яку роками вибудовував Володимир Щербань, зрештою зіграє проти нього та виведе на вулиці Сум тисячі обурених містян.
Проколоті шини й «сатанинські» листівки — напередодні Форуму демократичних сил
Протягом 2003-го команда Віктора Ющенка готувалася до майбутніх президентських перегонів. Важливою частиною цього став Форум демократичних сил, що мав об’єднати тодішню опозицію.
У Сумах його планували проводити 9 листопада 2003 року — менш ніж через 10 днів після скандального форуму в Донецьку.
Чому скандальний?
Форум демократичних сил у Донецьку був зірваний через масштабні провокації, які організовувала «Партія регіонів» проти команди «Нашої України». Зокрема по місту розвісили білборди із зображенням Віктора Ющенка у нацистській формі.
Організація Форуму демократичних сил від початку зустрілася з опором влади на Сумщині. Команді «Нашої України» відмовляли в оренді приміщення, закрили доступ до теле- та радіоефіру, а також невідомі прокололи шини автобусів, які мали перевозити учасників до обласного центру.
У Сумах, як і в Донецьку, розгорнулася велика кампанія з демонізації Віктора Ющенка. У місті поширювали листівки із розповідями про «сатанинські справи» й закликали «прикувати Ющенка до позорного стовпа», «живим закопати», «осинового кола встромити» і «спалити». До кампанії долучилися представники Комуністичної партії, які у своєму офісі виготовляли плакати з написами «Ющенко — нацист», «Ющенко — не наша Україна», «Ющенко — ставленик США» та інші.
Врешті-решт Форум демократичних сил відбувся на площі Незалежності, перед будівлею Сумської ОДА, де знаходився кабінет Володимира Щербаня. У ньому взяли участь від 3 до 5 тисяч сум’ян і мешканців області.
Паралельно з Форумом у Сумах, як і в інших містах України, проводилася акція «Україні — народного президента». У наметах збирали підписи за збереження всенародних виборів. Сумська влада намагалася завадити, але робила це без ентузіазму.
У Сумах ми отримали курйозний випадок: кожного дня, коли ставимо намет, приходить спеціаліст з управління архітектури, показує припис, що намет — це «мала архітектурна форма». Вона стоїть незаконно, її треба зняти, залишає це «предписаніє», обертається і йде. І нічого не робить
— розповідав нардеп Тарас Стецьків у коментарі «Українській правді».
«СНУ — не ВУЗ, Царенко — не ректор»
Сумські студенти залишалися чи не єдиними, хто не перебував під контролем обласної влади. Перші чутки про майбутнє об’єднання трьох сумських вишів у Сумський національний університет (СНУ) з’явилися ще на початку березня.
Учасниця студентського спротиву Ірина Меркун згадувала у коментарі Цукру, що у студентів з’явилися питання щодо майбутнього їхніх факультетів та дипломів, проте відповіді вони не отримали.
20 квітня Президент Леонід Кучма підписав указ про створення СНУ. Майбутнім ректором об’єднаного університету мав стати Олександр Царенко — очільник Сумського національного аграрного університету, який був соратником Медведчука. Після перших мітингів у Сумах, студенти вирішили їхати під Верховну Раду, де в цей час саме відбувалися слухання про вищу освіту.
На дії молоді влада відреагувала у середині червня, ухваливши урядову постанову, яка закріплювала указ Кучми. Після цього у Сумському державному університеті (СумДУ) почали знімати вивіски, а викладачів змушували писати заяви на звільнення для майбутнього працевлаштування в новому закладі.
Ситуація в Сумах була була унікальною для України. Тоді ж у Миколаєві намгалися об’єднати в Миколаївський національний університет два інші заклади — гуманітарний університет ім. Петра Могили та державний університет ім. Сухомлинського. Проте баталії в Миколаєві залишилися без широкого розголосу через втручання колишнього прем’єра Анатолія Кінаха, який довів Леоніду Кучмі необґрунтованість такого об’єднання.
У День Конституції України студенти у сквері імені Тараса Шевченка розгорнули 30 різнокольорових наметів та розмістили плакати: «Сумські студенти не будуть мовчати», «СНУ — не ВУЗ, Царенко — не ректор», «Студенти — не бидло, ректор — не цар» та інші.
Демонстрація мала відбутися на площі Незалежності, перед будівлею обласної адміністрації, але Зарічний суд заборонив її проведення у тому місці. Наметове містечко проіснувало понад місяць. За цей час учасників труїли хімічними речовинами, погрожували їм та їхнім сім’ям, розповсюджували сфабриковані матеріали й намагалися розігнати протестувальників силами міліції.
Побачивши, що влада не реагує на їхні вимоги, студенти вирішили йти пішою ходою на Київ наприкінці липня. Вночі на 1 серпня міліція зробила наліт на наметове містечко, витягувала протестувальників за ноги та везла їх у відділок. Це не зупинило активних студентів — того ж дня вони вирушили трасою «Суми — Київ».
Дорогою, як згадували учасники, із кущів за ними хтось стежив, а міліція кілька разів під’їжджала й переписувала їхні прізвища. Та місцеві жителі радісно їх вітали. У Ромнах діти підспівували студентам: «Ми йдемо до Ки-єва-а», «Ми — студенти! Не раби! Президенте, відміни свій Ука-а-аз проти нас».
5 серпня Роменський суд заборонив рухатися трасою «Суми — Київ»: начебто через хвилювання за безпеку студентів та «порушення права інших громадян на безпечне пересування». Молодь зупинилася за 10–15 кілометрів від Полтавської області, поблизу села Андріяшівка.
Уранці 6 серпня міліціонери почали затримувати студентів, що залишалися в таборі, та відвозили їх у райвідділи в Ромнах і Недригайлові. Тоді у Сумах перед адміністрацією зібрався мітинг, а наступного дня затриманих студентів відпустили. Група людей, яка від’єдналася раніше, продовжила рух Полтавською областю.
Зрештою, 10 серпня сталася небачена для України того періоду подія — Леонід Кучма скасував свій президентський указ про об’єднання сумських вишів.
— І мені дзвонить телефон: «Іра, указ відмінили! Це перемога! Це остаточна перемога!» У мене — потоки сліз, — так розповідала про свої враження від почутого учасниця спротиву Ірина Меркун у фільмі «Громада може».
«Я прийняв рішення — я іду в президенти»
Третього липня 2004 року в Україні офіційно стартувала кампанія із виборів президента. Головними кандидатами на президентську булаву стали два Віктори:
- опозиційний кандидат і лідер блоку «Наша Україна» Ющенко;
- кандидат від влади і тогочасний прем’єр-міністр Янукович.
Для Віктора Ющенка кампанія розпочалася у Сумській області — у селі Хоружівка, тодішнього Недригайлівського (нині Роменського) району, звідки він родом.
Попри дощову та похмуру погоду над селом, старт перегонів видався доволі успішним. Молитва на рідній землі, зустріч із земляками, батьківський будинок, час разом із сім’єю та благословення матері «на великі діла» — усе це стало природним продовженням його політичного образу сім’янина та «народного президента».
Наступного дня на Співочому полі в Києві Ющенко оголосив про своє рішення балотуватися на посаду та заявив: «Я прийняв рішення — я іду в президенти. Ось моя заява. Я виграю вибори. Це буде перемога нас усіх». На архівних кадрах зі столиці на численних транспарантах можна побачити і назви населених пунктів Сумщини: «Великописарівщина за Ющенка», «Путивль Ющенку Так!», «Так! Ющенко Сумщина» та інші.
Сумське походження політика відіграватиме не останню роль під час виборів для жителів області.
— Власне, і цінності, які Ющенко говорив, презентував та втілював, були дуже близькі сум’янам, — розповідає Андрій Букін.
«Нічний дозор» і листи президенту США. Місто готується до виборів
Після липневого старту перегонів напруга в Сумах та області лише наростала. Під час тієї передвиборної кампанії влада на повну застосувала адміністративний ресурс: під страхом звільнень змушували йти на провладні мітинги й створювати картину підтримки Віктора Януковича.
— Такі методи застосовували щодо шкіл, лікарень, університетів, великих підприємств та інших установ, — розповідає Володимир Чепік, який на той час був студентом СумДУ. — У влади не було чіткої ідеї чи бачення майбутнього країни, тоді як у нашого табору така ідея була. А дії влади знову й знову переконували нас у тому, що політика Кучми та Януковича веде Україну зовсім не тим шляхом, якого прагнула більшість свідомих і вільних українців.
У сумському виданні «Данкор» збереглася стаття про випадки у школах Сум, Роменського та Лебединського районів, коли учнів змушували писати листи президенту США з проханням «не втручатися у справи нашої держави».
На противагу владним структурам, у Сумах формувалися різні громадські об’єднання. У місті діяли осередки всеукраїнських організацій «ПОРА» та «Чиста Україна». Під час однієї з акцій, яку проводила «Чиста Україна», міліціонери затримали Андрія Букіна — тоді сімнадцятирічного студента Банківської академії.
— Це був День міста. На стадіон «Ювілейний» мав приїхати Янукович, тож туди зганяли бюджетників з усіх установ. Напередодні ми отримали листівки — були прикольно зроблені в стилі агітації за Януковича, у біло-синіх кольорах. І в тій коротенькій листівці були написані статті й подробиці кримінальних справ, за які притягувався Віктор Федорович. Роздавали ці листівки прямо на вході в «Ювілейний». Потім один із найбільш бдительних працівників правоохоронних органів взяв у мене листівку: візуально вона була схожа на агітацію за Януковича, а коли він дочитався — мене затримали.
Невдовзі Андрія Букіна відпустили без оголошення звинувачень — складнощі виникли тільки у Банківській академії, яку повідомили про ситуацію. Під відділком на вулиці Першотравневій (сучасній Магістратській) вже зібралися студенти, які хотіли захистити свого побратима.
— Всі студенти були активні. Тільки-тільки ми закінчили студентську революцію, тому відпускали мене під крики про незаконне затримання, — розповідає Букін.
У період між студентським протестом і Помаранчевою революцією небайдужі сум’яни створили локальну громадську ініціативу «Нічний дозор» на чолі з Геннадієм Мінаєвим. До її складу увійшли студенти, представники сумського бізнесу, викладачі університетів та представники медіа.
— Можна сказати, що до ініціативи долучилися всі прогресивні прошарки сумського суспільства. Люди об’єдналися, бо розуміли: на місцевому рівні потрібно боротися за право громадян зробити вільний і незалежний вибір. І не менш важливо — зробити все можливе, щоб влада не мала змоги сфальсифікувати результати виборів, — згадує Володимир Чепік.
Основною метою організації став захист голосів виборців, після того як вони зроблять свій вибір. Тобто прослідкувати, щоби бюлетені з кожної дільниці дісталися окружної виборчої комісії без підміни та знищення.
Підрахунок голосів: від 73% до бійок у Тростянці
31 жовтня 2004 року. У першому турі виборів у Сумах цілковиту перемогу здобув Віктор Ющенко — за нього віддали голоси 73% виборців, а в області загалом понад 52% мешканців регіону. Проте вибори запам’яталися не тільки результатом, а й першими масовими фальсифікаціями.
Підрахунок на виборчій дільниці № 46 у Сумах закінчився тим, що міліціонери побили та затримали сум’ян. Голова комісії заборонив членам підписувати протоколи підрахунку голосів та відмовлявся оголошувати загальні результати.
Минуло два тижні — і правоохоронці знову арештовували людей, яких раніше відпустили. 13 листопада Ковпаківський суд відправив шістьох осіб на 10 днів адміністративного арешту: на засідання не допустили ні родичів затриманих, ні їхніх адвокатів. Під приміщенням зібралися мітингувальники, які блокували вивіз ув’язнених «уазиками». Натомість бійці «Беркуту» почали застосовувати газ та кийки, пролилася кров. Близько тисячі сум’ян вийшли на Площу Незалежності, а 30 студентів оголосили про голодування до відновлення справедливості.
Окремою сторінкою стали події в Сумському національному аграрному університеті, який продовжував очолювати соратник Віктора Медведчука. Студентів змушували голосувати за Януковича, а перед тим, як вкинути бюлетень у скриньку — показувати свою відмітку викладачам університету, які стояли навпроти.
Підходив до студентів і питав, чи хочуть вони це робити. Ні, кажуть. А я їм: «Я прикрию». І ставав перед фотокамерою, щоб декілька студентів проголосували, як вони вважали, а не як вимагала голосувати за Януковича адміністрація СНАУ
— згадує Володимир Чепік, який був членом дільничної виборчої комісії.
21 листопада 2004 року. У другому турі президентських виборів Віктор Ющенко здобув ще більшу підтримку у Сумах — 80%, а в області — 69%.
Попри переконливу перемогу опозиційного політика, влада вдалася до відвертого бандитизму: у Тростянці група молодих спортивних чоловіків, яких тоді ще не називали «тітушками», фізично знищувала бюлетені, залякувала спостерігачів та розгромила штаб «Нашої України».
По всій Україні фіксували масові порушення та підміну результатів, але Центральна виборча комісія попередньо оголосила про перемогу провладного кандидата — Віктора Януковича. Наступного дня люди в різних куточках країни вийдуть на вулиці своїх міст — почнеться Помаранчева революція.
Помаранчева революція — Сумщина страйкує
Сумщина не стала винятком: у різних містах та селищах регіону люди вийшли на центральні площі.
— У 2004 році люди вийшли на мирний протест, щоб змінити цю корумповану систему й відстояти свою гідність — принаймні за можливість робити вільний вибір під час голосування, — вважає Володимир Чепік.
Сум’яни приєдналися до загальноукраїнського страйку й вийшли на площу Незалежності — під стіни обласної адміністрації і міської ради з вимогами визнати Віктора Ющенка обраним президентом України.
— Ми були впевнені в своїх силах, що разом нас багато і нас не подолати. Не було розчарування, а попередні перемоги давали нам сили на боротьбу. І відповідно всенародна підтримка, яка була навколо як і в Сумах, так і у Львові, Полтаві, Харкові, центральній Україні. Це був рух не локальний, а всеукраїнський, — розповідає Андрій Букін.
Серед всеукраїнських гасел лунали й ті, що стосувалися лише регіону — люди вимагали відставки губернатора Володимира Щербаня та міського голови Сум Володимира Омельченка. До страйку долучилися навчальні заклади міста та робітники великих підприємств, таких як Сумське НВО ім. Фрунзе та «Сумихімпром».

Місцева влада зайняла вичікувальну позицію, чим обурила людей, які у відповідь блокували приміщення адміністрації.
На початку грудня Верховний Суд анулював результати другого туру та призначив повторне голосування на 26 грудня 2004 року. У Сумах Віктор Ющенко отримав понад 85% голосів, а в області — 79%.
Наступного дня Володимир Щербань назвав третій тур першим демократичним голосуванням в Україні: мотиви його висловлювань залишаються незрозумілими.
— 26 грудня в Україні пройшли перші справді демократичні вибори, коли влада не брала в них ніякої участі, починаючи з 1992 року, — цитувала Щербаня «Українська правда».
Що було далі?
Пісня «Україно» Тараса Петриненка, вигуки «Віктор Ющенко!», прапори України та величезна радість. Такою була атмосфера на головній площі Сум 23 січня 2005 року — у день інавгурації новообраного президента України.
Сум’яни різних поколінь раділи перемозі свого земляка та пишалися тим, що змогли відстояти своє право на вільне голосування.
— З самого початку знала, що повинна перемогти розумна і добра людина. Сьогодні я, хвора, стою, водичку з собою тримаю, але я хочу зустріти нашого президента. Я за нього молюся, подаю за нього кожної неділі за здоров’я. Я знаю, що він буде здоровим і що він нашу Україну підніме, — розповідала сум’янка в архівному відео платформи «Суспільне Медіатека».
Ера «щербанівщини» добігла кінця, новим очільником області став Микола Лаврик — колишній міський голова Ромен. Навесні Володимиру Щербаню оголосили підозру, після чого він виїхав до США, звідки його депортували в Україну. Того ж літа в Києві відкрили виставку «Скарби губернатора», де показали зброю, художні картини та колекцію самоварів, знайдені під час обшуків у його помешканнях. Проте реального покарання так і не отримав.
Помаранчева революція кардинально змінила історію Сумщини й зробила її стійкішою до викликів, які постали перед Україною в майбутньому.
Це призвело до цілої низки подій протягом останніх 22 років — і політично, і у вихованні молоді, і в інформаційному просторі, і в блокуванні проросійських ініціативних груп, які заходили в область. Як наслідок, у Сумах у 2014 році ніхто не намагався створювати подобу «ДНР» чи «ЛНР». Протестний фундамент і подальший громадський рух були закладені настільки міцно, що при плануванні гібридної агресії з боку ФСБ ніхто навіть не розглядав Сумщину як плацдарм для відколу регіону в бік Росії.
Андрій БукінУчасник подій Помаранчевої революції

/p/5/30/d6c25ac2d3b053d7483d3435e58da305.png)











































