Хочете опинитися в жіночій гімназії 19 століття в Сумах? У ній гімназистки вивчали мови, арифметику та займались гімнастикою. Одягали вони спеціальну форму, навіть просто для прогулянок містом. А перед балами з кадетами гімназисткам заглядали під сукні, щоб перевірити, які саме панчохи вони вдягли. Та попри жорсткий контроль дівчата виходили на протести й навіть досягли того, щоб їх лікувала й оглядала саме жінка-лікарка. Цукр поспілкувався з істориком Дмитром Кудіновим про те, як навчалися учениці, за що їх могли виключити з гімназії та як вони брали участь у протестах.
Спочатку училище, потім — гімназія
Перед тим, як у Сумах створили жіночу гімназію, у 1864 році заснували училище другого розряду, де дівчата здобували початкову освіту. Воно розташовувалося в іншому приміщенні, а корпус гімназії вже звели на місці театру на вулиці Соборній. Тоді кошти на заснування Сумського першого жіночого училища збирали не тільки від іменитих сум'ян, а й за допомогою «кухольного збору». Це як сьогочасні донати — тоді небайдужі люди могли пожертвувати 10-20 копійок.
До цього часу дівчата могли здобувати освіту лише в закритих жіночих пансіонах, де була висока оплата за навчання. Тож фактично скористатися цим могли лише діти заможних батьків, а створення нового закладу для дівчат давало більше можливостей навчатися дітям з інших родин.
Сумське дворянство відмовлялося фінансувати подібні заклади. За словами історика, це могло статися через класові упередження, адже освіту своїх дітей дворянство могло оплатити у приватних пансіонах. Крім цього, не всі з них хотіли, щоб їхні дочки навчалися з дітьми нижчих класів.
Проте міське товариство, яке складалося з купців та заможних міщан, виступило всупереч дворянству. Тож їх включили до попечительської ради, хоча спершу за законом вони не мали права туди входити. Тоді ж уряду довелося піти на поступки: у 1863 році він надав дозвіл на створення жіночої гімназії, де дівчата б здобували середню освіту.
У 1870-му заклад реорганізували у жіночу прогімназію, там навчання тривало чотири роки. Ще через три роки заклад став повноцінною гімназією.
Вступ до гімназії та стипендії у 100 й 10 рублів
У гімназію вступали діти, які закінчили перед цим одну із початкових земських шкіл або отримали відповідне домашнє навчання. Оскільки попит на вступ до гімназії був великий, то не кожна здібна претендентка могла туди потрапити. Спочатку дівчата складали іспити, далі серед них проводили конкурсний відбір.
— Ще важливою умовою навчання була платоспроможність батьків. Спочатку вартість складала 50 рублів на рік, потім — 70. До прикладу, звичайний робітник в середньому заробляв 20 рублів на місяць. А якщо в нього було ще й кілька дітей, то навчати їх в подібних закладах було майже неможливо. Тому більшість дівчат, які навчалися у гімназії, походили з родин священників, дворян, офіцерів, чиновників, — показує світлини з книги тодішніх гімназисток Дмитро Кудінов.
Проте діти селян та робітників час від часу теж навчалися у гімназії. У тому числі завдяки сприянню зацікавлених осіб. Наприклад, забезпечені містяни робили стипендії свого імені й цими коштами компенсували витрати на навчання окремих гімназисток. Дмитро Кудінов наголошує, що подібної підтримки було небагато, водночас стипендії могли бути як 100 рублів на рік, так і 10 рублів.
— Існували певні умови отримання стипендії. Так фундатор стипендій міг фінансувати лише тих гімназисток, чиї батьки користуються послугами його фірми або належать до дітей дворян. Хоча для деяких доброчинців було достатньо, аби дівчина добре навчалась або ж дійсно не мала статку від родини. Крім цього, діяли пільги від уряду для дітей, батьки котрих загинули під час російсько-японської війни 1904-1905 років, – говорить історик.
У гімназії був ще і підготовчий клас, в який приймали восьмирічних та дев'ятирічних дівчат, там вони могли навчатися протягом двох років. У саму гімназію вступали діти 10-12 років, а термін навчання складав сім років.
Різниця у віці гімназисток могла сягати й кілька років, якщо дівчина вступала пізніше, або ж через стан здоров'я припиняла навчання і знову поновлювалася.
Згодом у навчальному закладі відкрили додатковий педагогічний восьмий клас. Закінчивши його, гімназистки могли працювати домашніми наставницями.
Навчалися каліграфії й займалися гімнастикою
Гімназистки обов’язково вивчали російську мову, арифметику, геометрію, фізику, історію, географію, каліграфію. Також ще кілька дисциплін, які нині мають інші назви: літературу, тобто словесність, природничу історію, що охоплювала хімію й біологію та космографію, нині астрономію. Крім цього, гімназисток навчали гімнастики та рукоділлю.
За додаткову оплату дівчата могли вивчати французьку та німецьку мови, а також навчатися співу і танцям. Водночас у чоловічих гімназіях викладали ще давньогрецьку та латину, у жіночих останню могли вивчати лише на факультативі.
Деякі викладачки гімназії здобували університетську освіту за кордоном, зазвичай у Швейцарії, адже там на той час дозволили жінкам це робити. Іноземні мови нерідко викладали їхні носії, родом з Німеччини та Швейцарії.
— Це не було проблемою, враховуючи, що у Сумах була німецька громада та існувала окрема німецька школа, — говорить Дмитро.
У першому десятилітті існування гімназії французької мови навчали викладачі Шарль Барбе, а потім Жорж де Ла Барт. Другий у минулому був офіцером французької армії. Ймовірно, чоловіки погано знали російську, тож гімназистки цілковито занурювались у вивчення французької.
Вдягали спеціальну форму та не носили прикраси
Гімназисткам не можна було приносити власні книги з дому, носити прикраси та користуватися парфумами. А ще існувало чотири форми одягу: щоденна, парадна, гімнастична та зимова. Дівчата мали його вдягати навіть коли просто йшли гуляти Сумами. До того ж після 20:00 вихованкам забороняли з'являтися на вулиці, навіть у центрі міста. Дмитро Кудінов пояснює, Російська Імперія була авторитарною державою і відповідно для неї притаманний авторитарний тип педагогіки.
— З одного боку, дівчат хотіли убезпечити від неприємностей. Коли гімназистка опинялась у небезпеці, її можна було впізнати за одягом. З іншого ж боку це свідчило про те, що за дівчатами пильно стежили. Якщо вона цілувалася з хлопцем, вчинила крадіжку, була напідпитку, курила або ж лаялася матом — це все викривалося, — каже історик.
Найпростішим покаранням була догана. Якщо траплялися повторні випадки, то дівчину могли виключити. Навіть якщо за рік виключали десятьох вихованок — це не було проблемою для закладу, адже завжди були охочі до нього вступити. Проте інколи дівчата припиняли навчання через стан здоров'я або ж навіть через те, що батьки просто не приходили на зібрання до школи і у такий спосіб виявляли неповагу до її адміністрації чи нехтування батьківськими обов’язками.
Їли котлети й пиріжки з буфету та жили в «благонадійних»
У перервах між навчанням гімназистки мали перекуси, які пропонували у буфеті.
— Особливої дієтології не було. Навіть перших страв не подавали, радше котлети, гарнір, пиріжки, молоко, чай, компот, — говорить Дмитро.
Після навчання дівчата поверталися у свої тимчасові домівки. За документами сумського земства, на початку ХХ століття для гімназисток винаймали дім, що формально вважався гуртожитком. Та все ж більшість вихованок оселялися у квартирах так званих «благонадійних» осіб. Власники мали облаштувати кімнату з письмовим столом, шафою та зручним ліжком. Водночас класна наглядачка могла з'явитися в оселі дівчини у будь-яку мить, аби перевірити її побут та поведінку поза навчанням.
Танцювали з кадетами на балах та їздили за кордон
Попри суворі вимоги до гімназисток, час від часу вони все ж мали активне дозвілля. На Різдво учениці старших класів танцювали на балах у Кадетському корпусі. Але потрапити туди могли не всі, а лише ті дівчата, які брали уроки танців та не мали проблем із дисципліною.
Перед балом начальниця гімназії перевіряла, аби дівчата були без прикрас, а спідниця не була закоротка. Ба більше, гімназисткам підіймали сукні, аби впевнитись, які саме панчохи вони одягли.
— Після перевірки гімназисткам замовляли «ваньок» — так у Сумах називали перевізників, які возили дівчат за місто. А Кадетський корпус був тоді саме за міською межею, нині це вже відома частина Сум, — пояснює історик.
У гімназії впроваджували шкільний туризм. Під час канікул дівчата відпочивали на літніх дачах у Криму, Харківській губернії, а ще грали у любительському театрі. Якщо батьки фінансово могли дозволити, то їхні діти їздили й за кордон. Така поїздка могла тривати місяць.
— Напередодні Першої світової дівчата їздили у подорожі в різні міста Російської Імперії, а також у Фінляндію, — говорить Дмитро Кудінов.
Тодішня начальниця гімназії Олександра Чурилова потурбувалася про те, щоб Суми були одними з центрів шкільного туризму в Російській Імперії. До прикладу, організатори робили все для того, щоб здешевити таку поїздку. Як правило, навчальні заклади влітку домовлялися між собою про те, аби їхні корпуси, які пустували в цей час, перетворювалися на спальні місця за які не треба було сплачувати відвідувачам. Таким чином гімназистки з різних міст могли безплатно переночувати там, де подорожували.
Разом з вихованками у подорож вирушали педагоги. Приблизно на тридцятьох дітей було розраховано троє вчителів, які відповідали за дисципліну, харчування та медичну допомогу. До поїздки могли долучатися і представники батьківського комітету.
Начальниці замість директорок та чоловіки у педрадах
У чоловічих навчальних закладах був директор, який очолював педагогічну раду. У жіночих була начальниця, проте педагогічну раду все одно очолював чоловік. На додаток, це міг бути представник іншого навчального закладу: директор гімназії, реального училища або інший освітній посадовець.
Начальниця гімназії не мала права влаштовувати працівників на роботу та звільняти їх, зокрема технічний персонал. Вона управляла навчальним та виховним процесом гімназисток. Та все ж, її думка теж була вагомою на педагогічній раді. Крім цього, вона мала право викладати. До прикладу, Олександра Чурилова навчала дівчат французької мови.
Протести за те, щоб лікарем була жінка
У 1905 році під час революції з’явилася так звана «Сумська селянська республіка». У ній брали участь селяни, робітники та небайдужі містяни. До бунтів доєдналася й молодь — гімназисти старших класів. У Сумах першими почали протестувати саме учні Олександрівської гімназії — у лютому 1905 року.
— Суми хоч тихе та спокійне місто, але час від часу воно бунтує. Тоді сумських гімназистів підбурила розправа над учнями у Курську, які вийшли на протест проти дисциплінарних умов. Хлопцям не можна було відпускати довге волосся, носити годинники. Крім того, їм вказували де жити. Постійний контроль виснажував людей і це впливало на їхні настрої, — говорить Дмитро Кудінов.
Вже восени 1905 року, коли почався Всеросійський жовтневий страйк, до залізничників, робітників, сільськогосподарських наймитів активно приєдналася міська інтелігенція. І незабаром, у жовтні, дівчата старших класів також долучилися до страйку.
— Підпільна соціал-демократична організація підбурювала учнів різних закладів до участі в протестах. Сумські гімназистки теж вимагали полегшення дисциплінарних умов: право самій обирати місце проживання і відсторонити лікаря, який працював у гімназії. Дівчата не хотіли оголювати своє тіло перед чоловіком, — пояснює історик.
Пізніше лікаря-чоловіка дійсно змінили на Олександру Одарченко, яка в роки Першої світової війни була завідувачкою Дитячої лікарні Святої Зінаїди. Проте кількох дівчат, які активно протестували, виключили з гімназії. Також виключали тих учениць, які приносили із собою революційну літературу та поширювали її. Але це ще дужче підштовхнуло їх до революційних протестів.
Уже з моменту Лютневої революції 1917 року дівчата могли вільно приєднуватися до різних організацій, до прикладу, вступати у спортивне товариство «Сокіл».
— Коли жінки вчилися у гімназії, брали участь у протестах, то ставали більш освіченими, і так поступово усвідомлювали власні права. Але не можна сказати, що це безпосередньо вплинуло на феміністичний рух, який зародився у нас лише у 1917 році. Проте перед цим був вишкіл десятиліттями тому, де жінки вступали до Товариства допомоги бідним і там проявляли свою позицію, — пояснює історик.
Після випуску навчали дітей та були телефоністками
Після закінчення гімназії у дівчат було кілька варіантів подальшого життя. Деякі випускниці невдовзі одружувалися, а здобуті знання передавали власним дітям. Таким чином їм не доводилося оплачувати навчання в початковій школі або ж заняття з репетиторами.
Частина колишніх вихованок продовжували навчання на вищих жіночих курсах, а деякі — одразу влаштовувалися працювати. Наприклад, телефоністками та діловодками. Проте більшість випускниць обирали працювати в педагогічній сфері, адже після закінчення гімназії вони мали право викладати у навчальних закладах.
— Щастям для випускниць було залишитися в самій гімназії на посаді виховательки.
Але найчастіше відмінниці отримували змогу працювати в інших містах: у Лебединській жіночій прогімназії, згодом гімназії, також у Суджанській жіночій гімназії, — пояснює Дмитро Кудінов.
Серед відомих вихованок гімназії сестри письменника Олександра Олеся — Ганна Грекова та Марія Голубова (у дівоцтві Кандиби). Також Катерина Волжина — уродженка Сумщини та дружина російського драматурга Максима Горького.
З жіночої гімназії у радянську школу №2
У 1919 році, після другого встановлення радянської влади в Сумах, навчальні заклади почали переформатовувати на радянські трудові школи. Так жіноча гімназія перетворилася на радянську школу №2, у якій могли навчатися як хлопці, так і дівчата.
Частина вчителів лишилася в навчальному закладі, а дехто з них радо прийняв радянську владу. У школі викладали й колишні гімназистки. А з 1943 до 1953 років там знову могли навчатися лише дівчата, коли в СРСР тимчасово запровадили роздільне навчання дітей за статевою ознакою.
У ті часи про гімназію нагадував тільки одяг учениць. Дівчата носили темно-коричневу форму з чорним або білим фартухом.
Дмитро Кудінов пояснює, що досліджувати історію першої сумської гімназії складно, адже інформації про неї бракує. Ба більше, архівні документи про заклад збереглися лише за останнє десятиліття її існування – з 1909 по 1919 роки. Адже сумський архів втратив частину інформації під час Другої світової війни. Тож історик шукав додаткові дані у тодішніх газетах, циркулярах по Харківському навчальному округу, матеріалах у приватних архівах та документах земства. Всю знайдену та опрацьовану інформацію Дмитро Кудінов опублікував у книзі «Сумська І жіноча гімназія: мікроісторичне дослідження».
