Пам’ятник ЦУКРУ: розвінчуємо міфи

Хтось вважає його повним несмаком, а хтось говорить, що це мало не найконцептуальніший пам’ятник з усіх у нашому місті. Для когось він виглядає як пам’ятник карієсу, для когось — необроблений шматок цементу, що нагадує про усі незавершені будівництва у місті. Що ж насправді закладали автори проекту Пам’ятника ЦУКРУ у його концепцію, як варто розуміти його основну ідею та які з міфів про нього не відповідають дійсності?

Міф 1: "Ідея пам’ятника належить Мінаєву"

Вердикт: неправда

Колишній очільник міста кілька разів на своїй сторінці у Facebook згадував, що ідея Пам’ятника Цукру-рафінаду належить не йому. За його словами, вона з’явилася завдяки творчим зусиллям Ярослава Куца, екс-очільника управління ЖКГ та інфраструктури (2010 — 2014 рік) та Ірини Дяденко, яка була довіреною особою Мінаєва на виборах міського голови у 2006 році, потім була його прес-секретарем, а також депутатом Сумської міськради та директором КУ “Сумська муніципальна галерея”, що пізніше стала “Агенцією промоції “Суми”.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Міф 2: "Він брудний, бо за ним не доглядають"

Вердикт: неправда

Для втілення ідеї пам’ятника, скульптори Олексій Шевченко та Віктор Довгалюк обрали особливий матеріал — кримський вапняк, який з роками змінює колір на “брудніший”. Таким чином, за їх задумкою, уже за 5 років пам’ятник мав набути кольору ідентичного кольору цукру-рафінаду часів Харитоненка, адже технології того часу не дозволяли очищувати цукор до досконалого білого кольору.

Більше того, вапняк у якості матеріалу для пам’ятника вибрали ще й через те, що у слов’янській міфології він вважався енергетичним каменем, тому з нього будували церкви та зводили культові скульптури.

Міф 3: "Один “кубик” зіпсувався"

Вердикт: неправда

Один із елементів Пам’ятника зроблений із заліза останнього цукрового заводу, що належав Харитоненку. Згідно з концепцією, він поступово має іржавіти і ржавчина, що стікатиме на кубики з вапна, має символізувати “сльози” за втраченою на Сумщині цукровою галуззю.

Міф 4: "Сходи — для краси, а не щоб по них ходили"

Вердикт: неправда

Пам’ятник Цукру задумувався ще і як постамент для “майбутніх Харитоненків”. Його автори планували, що кожного року під час святкування дня міста на цей постамент сходитимуть люди, що зробили значний вклад у його розвиток, а у будні на нього можуть підніматися сумчани, які просто хочуть надихнутися.

Міф 5: "Пам’ятник Цукру мав стати частиною чогось більшого"

Вердикт: правда

Автори проекту сподівалися розмістити по місту такі ж кубики, з яких складений пам’ятник, і таким чином створити “код міста” — пішохідний туристичний маршрут визначними місцями, пов’язаними з родиною цукрозаводчика. На кожному з кубиків планувалося зобразити літери з девізу родини Харитоненків — «Трудом превозношусь».

Загальні дані

Відкриття: вересень 2010 року

Розмір пам’ятника: 2,4 х 2,4 х 2,4 м

Розмір одного елемента: 48 х 48 х 48 см

Висота сходинки: 15 см

Матеріал: кримський вапняк

Ідея: Ярослав Куц, Ірина Дяденко

Скульптори: Олексій Шевченко та Віктор Довгалюк

Фото: Ольга Коренєва