Легенда про чорну птицю, або як на Сумщині приземлився перший детально досліджений метеорит України

Глухий шум серед ясного неба 

12 жовтня 1787 року (за новим календарем) пастухи Зиновій Тарасенко й Семен Шептун побачили, як щось із великою швидкістю пронеслося небом і врізалося в землю. Підійшовши до місця події, вони побачили, щось зарите в землю. Пастухи одразу викопали з поля ще теплий чорний камінь. Це сталося поблизу Жигайлівки, яка тоді входила до Охтирського повіту.

Того дня штаб-лікар Олександр Гродницький був у маєтку генерала Миколи Рахманова біля села Бобрик. За його записами, погода була ясна, тиха й тепла. Близько третьої дня він вийшов надвір і почув незвичний шум. Звук був глухий, рівний і безперервний, без клацання й ударів — немов барабанний бій чи грім удалині. Здавалося, лунав просто над головою. Гродницький намагався зрозуміти, звідки звук, але бачив тільки чисту лазур неба.

Десь за три дні Олександр Гродницький почув від генерала Рахманова, що на сусідніх полях слободи Жигайлівка, за 10 верст (близько 10,7 кілометра) від села Бобрик, з неба впав камінь. Не задовольнившись чутками, Рахманов відправив у слободу свого управителя — той не лише дізнався подробиці, а й відколов шмат каменю та привіз його. «Ми розглядали його з великим інтересом», — писав Гродницький. За словами пастухів, які й знайшли камінь, той глибоко увійшов у землю.

Previous slideNext slide

Олександр Гродницький згадував, що не помітив ані гучного вибуху, ані хмарки, ані світлових ефектів, які мали супроводжувати проліт метеорита. Радянський мінералог Леонід Кулик пізніше пояснив це нестикування так: очевидець просто пропустив початкову стадію польоту каменю в атмосфері й застав лише «кінцеву гаму звуків, що надходили від початкових ділянок шляху метеорита».

Гродницький додавав, що того ж дня впало ще щонайменше два «громові камені» — один у Лебединському повіті, інший в Охтирському. Один із них опинився в руках охтирського поміщика Василя Маркова. Імовірно, при вході в щільні шари атмосфери болід розсипався на кілька фрагментів.

Від аптечної полиці до Академії наук 

Як пояснює Дмитро Кудінов, у ті часи всі надзвичайні події документували адміністрація намісництва й поліція, тож і цю знахідку передавали від однієї інстанції до іншої. Пастухи віднесли камінь старості слободи, той передав її охтирському справнику капітану Івану Боярському, а далі камінь потрапив до Охтирського нижнього земського суду. Звідти метеорит потрапив до Харківського намісницького правління — і там про неї на кілька років забули.

Лише близько 1795 року намісник, генерал-майор Федір Кишенський, наказав передати камінь «партикулярно» харківському аптекарю Петру Піскуновському. Відтоді той вважався одноосібним власником каменя.

Previous slideNext slide

За однією з версій, письменник і архітектор Олександр Паліцин розповів про дивовижну знахідку своєму близькому знайомому — Василю Каразіну, ініціатору заснування Харківського університету, і запропонував забрати його в аптекаря та відправити до Академії наук. У січні 1804 року Каразін особисто привіз камінь до Імператорської академії наук у Петербурзі. За словами Дмитра Кудінова, камінь рано чи пізно зацікавив би когось з учених, а Каразін просто першим узявся за це: де зберігався «повітряний камінь», у Харкові не було секретом.

У столиці дослідженням одразу зайнявся хімік німецького походження, академік Товій (Іоганн) Ловіц — саме він першим виявив у метеориті залізо, нікель, хром (цей показник пізніше не підтвердився), силікат, магнезію та сірку. Завершити роботу Ловіц не встиг: того ж 1804 року вчений помер.

Між 1805 та 1807 роками частину каменю передали новоствореному Харківському університету — і дослідження метеорита продовжили його науковці: Іоганн Еммануїл Гізе, Людвіг Шнауберт та Опанас Стойкович. Саме завдяки їм за кілька років з’явилися перші наукові дослідження метеорита: Шнауберт у травні 1807 року прочитав в університеті доповідь «Опис і хімічне дослідження повітряного каменю, знайденого в Сумському повіті», а разом із Гізе опублікував спільну статтю «Аналіз метеориту, що впав 1 жовтня 1787 р. у Харківській губернії» (1809). Стойкович виголосив промову «Про повітряні каміння та їхнє походження» (1807), яка згодом вийшла й окремою книжкою. Цю працю вважають першою в Україні, що довела космічне походження таких знахідок.

Що відомо про сам камінь 

Метеорит — це тверде космічне тіло (зазвичай уламок астероїда або комети), яке впало з космосу на поверхню Землі або іншої планети. Коли астероїди стикаються між собою, від них можуть відколюватися шматки, які називають метеороїдами. Ці уламки вилітають зі своєї орбіти та блукають космосом, аж поки не зустрінуться з Землею або іншим космічним об’єктом. А метеоритом називають ті метеороїди, що не згоріли в атмосфері Землі й приземлилися. Той астероїд, від якого відколовся шматочок, науковці називають «батьківським».

Метеорити бувають кам’яні, залізні та залізо-кам’яні — залежно від того, з чого складався батьківський астероїд. Більшість знайдених на Землі — кам’яні, а найпоширеніший їхній тип називається хондритами.

Саме до хондритів належить Жигайлівський метеорит, який ще називають «Сумським». Це найдавніший космічний камінь, задокументований на Сумщині, і перший у Російській імперії, падіння якого бачили очевидці, а зразки збереглися дотепер. Камінь упав в Охтирському повіті, але вже в назві першої наукової праці Людвіга Шнауберта він «сумський». Дмитро Кудінов пов’язує цю назву з Гродницьким, який чув падіння й роздивлявся уламок саме у Бобрику, в селі тодішнього Сумського повіту. У міжнародних каталогах метеорит записаний як Zhigailovka, а серед інших назв трапляються Kharkov, Charkof, Bobrik і Lebedin. 

— Така різноманітність, — пояснює Дмитро, — виникла тому, що на початку 19 століття ще не було стандарту, як позначати й фіксувати метеорити: камінь поділили на частини, і різні наукові установи записували його по-різному. 

За науковою класифікацією це звичайний хондрит типу LL6 (за іншою системою — L6). Літери LL (від англійського low iron, low metal) означають, що в камені мало і заліза загалом, і металевого заліза зокрема. Цифра від 1 до 7 показує, наскільки сильно камінь нагрівався вже після утворення. Шістка означає, що ще на батьківському астероїді він пережив сильне нагрівання, від якого його внутрішня структура майже повністю перебудувалася.

Скільки важив і який розмір мав камінь одразу після падіння, невідомо, але сумарна маса всіх відомих фрагментів станом на 1897 рік — 1552 грами.

Ще три небесні камені

Жигайлівка — найстаріший, але не єдиний метеорит, який впав на Сумщині. За наступні півтора століття сюди приземлилися ще щонайменше три «камені з неба» — і кожен має свою історію. Ідеться не про уламки, що впали того ж 1787 року, а про падіння метеоритів в інші роки.

Кулішівка приземлилася 12 березня 1811 року біля села Кулішівка неподалік нинішніх Ромен. Тоді впав один камінь вагою понад п’ять кілограмів, а сучасна колекція Національного науково-природничого музею НАН України зберігає лише два невеликі зразки загальною вагою 70,5 грама.

Бочечки — ще одна знахідка, цього разу в тодішньому Путивльському повіті. Метеорит — сірий хондрит, хоча настільки темний, що на вигляд легко сплутати з чорним. У каталозі Чиказького музею природничої історії 1916 року записано невеликий зрізаний фрагмент цього каменя вагою всього одинадцять грамів. З точною датою приземлення точних даних немає: одні джерела називають грудень 1823 року, інші — травень.

Але найбільш вражаючим із «молодших» метеоритів Сумщини можна назвати Червоний Кут, що впав 23 червня 1939 року під Недригайловом, біля річки Сула. На відміну від своїх «родичів»-хондритів, це евкрит — застигла лава з поверхні астероїда. За науковими оцінками, цей камінь, найімовірніше, походить з астероїда Веста — одного з найбільших об’єктів пояса астероїдів, вік якого перевищує чотири з половиною мільярди років.

Де метеорит зараз

Чотири метеорити за півтора століття — це чимало як для одного регіону. Але найперший з них, жигайлівський, залишається найкраще задокументованим. Після дослідження шматочки метеорита відправили світом: його фрагменти віддали науковим установам і колекціонерам. Дмитро Кудінов каже, що на 1897 рік уцілілі шматочки зберігалися у 17 колекціях: у Петербурзі, Києві, Лондоні, Парижі, Відні, Берліні, Дебрецені, Калькутті, Вашингтоні та інших містах.

В Україні частину метеорита зберігає Національний науково-природничий музей НАН України у Києві: у каталозі він записаний під номером 40, це один зразок масою 10 грамів. А що сталося з частиною, яку передали Харківському університету, достеменно невідомо. Дмитро звертає увагу, що серед власників фрагментів 1897 року університету немає, і припускає, що цей уламок так і не потрапив до університетської колекції, а лишився в приватних руках. 

Є зразки й у Німеччині. Геттінгенський університет отримав свій зразок у 1806 році як подарунок. Він важить близько 32 грамів, а п’яту частину його поверхні вкриває кірка плавлення, оплавлена скоринка, яка утворюється, коли камінь пролітає крізь атмосферу і його поверхня розжарюється. У Гамбурзі зберігається зовсім крихітний фрагмент на 0,3 грама.

Такі зразки важливі не лише як свідчення давніх падінь. Метеорити зберігають матеріал, із якого формувалися планети мільярди років тому, тому їхній хімічний і мінералогічний склад допомагає вченим відтворювати історію Сонячної системи. Для української науки Жигайлівський метеорит має ще й історичне значення: його дослідження на початку 19 століття стало одним із ранніх кроків до наукового вивчення метеоритів на території України.