«Це дуже звичайне місто я так надзвичайно люблю!» Розказуємо про сумського поета Миколу Данька

Як Микола Данько пережив Голодомор і війну

Народився Микола Данько в Славгороді в травні 1926 року. Це село на Краснопільщині відоме своїми Сорока ярками, Мільйонним мостом, Рівним лісом, Троїцьким храмом, писав краєзнавець Геннадій Петров.

— Антилюдяний режим, що утвердився на нашій землі, на початку 30-х здійснив першу спробу звести майбутнього поета зі світу. Коли Микола мав шість літ, розбійницька зграя «активістів» налетіла на хату Миколиного батька, сільського коваля, вигребла зерно, забрала навіть вузлики з квасолею та бобом. Навесні 1933 року Микола не міг ходити, повзав на городі, живлячись лободою, осотом, листям. І вижив. Спроба знищення виявилася невдалою, — писав Геннадій Петров.

Друг Миколи Леонід Дідоренко згадував, що в школі Данько був вправним ловцем старих рідкісних книжок. На уроках обидва були однаково активними й успішними.

— Нерідко на уроках відволікали свою увагу, зосереджуючи її на своїх справах. Нам подобалося «ловити» один одного на знанні географічної карти. Знайшовши на ній якесь непомітно надруковане слово чи назву, пропонували іншому знайти його. І так по черзі. А ще було улюблене заняття на уроках — римування слів. Читали багато, — писав Леонід Дідоренко.

За словами Геннадія Петрова, у роки Другої світової війни після Харківської радіошколи Микола Данько служив у батальйоні зв’язку й пройшов із боями Угорщину, Австрію та Чехословаччину. Потім ще чотири роки служив на Сахаліні. Коли повернувся в Україну, то рік працював бурильником. Згодом Микола вступив до Львівського університету: спершу на філологічний факультет, потім перевівся на журналістський. Після навчання ще два роки жив у Львові й писав для молодіжної газети. Потім перейшов у редакцію обласної періодики в Сумах. На той час він уже створював вірші. Перша поетична збірка Данька — «Зоряне вікно».

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Чому влада вилучила збірку «Червоне соло»

У 1965 році влада заарештувала частину української інтелігенції, зокрема Богдана Гориня та Михайла Осадчого, яких Микола Данько знав з університету. Приблизно через два роки вийшла його збірка «Червоне соло». За словами Геннадія Петрова, вона відрізнялася від ранніх соцреалістичних віршів Данька, бо була правдивою й пронизаною національними почуттями.

Микола Данько дізнався в Києві, що партійне керівництво негативно відреагувало на його книжку. Поет одразу повернувся в Суми, узяв на базі споживспілки 100 надрукованих примірників і почав роздавати їх знайомим, щоб уберегти частину тиражу від знищення. Харківське видавництво відправило людей у Суми, щоб забрати 2 000 завезених примірників, а в Миколи вилучили 20, які в нього залишалися.

«Від підлоги до стелі — полиці з книжками»

За словами Геннадія Петрова, Данька цікавило все: літературознавство, мистецтвознавство, філософія, українська і світова історія, словникарство, політологія, психологія. За освіченістю, вважав Петров, з тогочасних українських письменників мало кого можна було поставити поряд із Миколою Даньком. Найбільшим статком поета були книжки: коли не мав за що жити, він їх продавав, але щойно з’являлися гроші, купував нові.

— У вузенькій кімнаті з продавленим диваном від підлоги до стелі — полиці з книжками. Такої великої, унікальної бібліотеки з раритетними виданнями я ні в кого не бачив, хіба що у Геннадія Петрова. Вони, між іншим, інколи обмінювались книжками, яких не було в жодній міській бібліотеці. Жив Микола самотньо. Спілкувався переважно з великими умами всіх часів і народів, які, незалежно від різних держав і влад, мудро мовчали на полицях. А свою ніжну, трепетну, болючу душу відкривав, остерігаючись людей, лише чистому аркушу паперу на маленькому, продовгуватому столі, за яким він і обідав, коли було що їсти, — згадував Юрій Царик.

Крім поезії, Микола Данько писав і прозу: після нього залишилися оповідання й близько десяти ненадрукованих повістей. А ще він працював як журналіст-нарисовець, перекладач, критик, кіносценарист і краєзнавець. Зокрема, серед його творів також поема «Тірадентіс», легенда про кохання «Арслан і Алтанун», поема-опера «Югурта» та героїчна балада «Дельтаплан».

Сумам Микола Данько присвятив не лише ліричні рядки: він «занурювався» в історію міста від заснування до сучасності, писала Ольга Клюєва.

Як КДБ змусив Данька написати «покаянний лист»

Після виходу збірки «Червоне соло» поет опинився під наглядом Комітету державної безпеки СРСР, писав Петров. Данька постійно викликали на допити, обшукували й погрожували. Одного разу в нього забрали 28 папок із творами, друкарську машинку та книжки. Роботу втримати теж не вдавалося: після звільнення з редакції сумської газети він влаштувався в київський журнал, але КДБ наказав йому повернутися в Суми. Тут Микола Данько працював сторожем і вантажником на залізничній станції й зрештою знову залишився без роботи.

Згодом КДБ, погрожуючи Данькові ув’язненням, змусив його написати чи підписати «покаянний лист», згадував Юрій Царик. У газеті його надрукували під назвою «Прозріння перед безоднею». У листі Данько визнавав, що потрапив під вплив націоналістів.

— То була трагедія його душі, катастрофа особистості, державне запрограмоване знищення поета — ізоляцією від однодумців, творчої інтелігенції, друзів у всій Україні і — алкоголем. Хто б як не засуджував Данька за все, що з ним сталося, — його погляди, його громадянська позиція не змінилися. Він до останнього подиху — помер у злиднях — залишався українським патріотом, — писав Царик.

Підтвердженням цього він вважав збірку «Й сонця прихилив би!..», яка вийшла в 1991 році. Царик називав її найпотужнішою книжкою Миколи Данька.