Називав маму найдорожчою поезією й підбирав шовковицю з асфальту. Яким був поет із Сумщини Олекса Ющенко

«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців.

«То найдорожча поезія мого життя — мати…»

У хаті в Хоружівці збереглися старовинна піч, меблі й посуд. У садку ростуть яблуні, які посадив Олекса Ющенко, а поруч — його улюблені квіти. Це музей-садиба поета, де він народився 1917 року, розказав Іван Абаровський.

Живучи в Києві, Ющенко згадував дитинство в Хоружівці. В одному з етюдів він описав спекотний день, коли йшов Липками в Печерському районі Києва й побачив на асфальті ягоди шовковиці, які попадали з дерева. У його дитинстві ягоди збирали із землі до однієї: тоді не знали ні винограду, ні помаранчів, ні шоколаду. Замість цукерок була проста «карамель», яку діти вимінювали на «зайве» куряче яйце, знайдене в бур’яні під тином. Їли також пироги з калиною та цукровим буряком, які готували матері. А на Липках стиглі ягоди падали на асфальт, і ніхто їх не збирав.

— Я нагинаюся, беру кілька ягід з асфальту. Хтось, може, скаже: «Дивак!» Хай собі! Не втримався — обмив біля автомата з водою — і до рота! Соковиті, солодкі… Як дорогий дарунок з дитинства, — згадував поет.

До батьківської хати Олекса Ющенко повертався протягом життя. Тут він виріс у багатодітній селянській родині: мав двох сестер і брата. Його батько працював писарем і рахівником.

— У родині шанували слово, любили самодіяльний театр. Батько багато літ брав участь у просвітянському драматичному сільському гуртку, був одним із його організаторів, — розказав Іван Абаровський.

Previous slideNext slide

Поет часто присвячував вірші матерям. Серед них — його мама Горпина Ющенко, Олександра Деревська, яка виховала 48 дітей-сиріт, і Софія Дериземля з Хоружівки. П’ятеро її синів пішли на Другу світову війну, четверо з них загинули. Окремі вірші він присвятив усім українським матерям. Поет згадував таку щиру розмову зі своєю мамою, коли він навідував її в лікарні:

— Усе так виросло, як з води! Кукурудза — людина стане і не видно — буяє, росте, — казав син.

— А як оте курчатко найменше з підбитим крильцем? Чи підросло? Поправилось? — питала матір.

Письменник Володимир Качкан пригадував, що на стіні в квартирі Олекси Ющенка висіло фото старенької матері, яка тримає в руці квітку картоплі.

— Олекса Якович спіймав мій прикипілий погляд, підійшов ближче й мовив коротко: «То найдорожча поезія мого життя — мати…», — згадував письменник.

Написав книгу про своє село й допомагав письменникам-початківцям

Олекса Ющенко закінчив семирічну школу в Хоружівці й вступив до Роменського сільськогосподарського технікуму. Ближчого закладу не було, тож до Ромнів часто доводилося ходити пішки, розповів Абаровський. Після технікуму Олекса навчався в Ніжинському учительському інституті. Далі переїхав на Чернігівщину: працював у редакції газети й керував місцевим літературним об’єднанням. Під час Другої світової війни Ющенко жив у Казахстані, а згодом став редактором радіостанції. Тоді він уже займався письменницькою роботою. У поета була дружина Галина й син Сашко.

Першу збірку «До рідної землі» Олекса Ющенко видав 1945 року. Нові книги виходили майже щороку, а інколи — по дві чи три на рік. Зокрема, були збірки поезій «В гості до бабусі», «Побувайте на Десні», «Щоб гарними росли», книги «Рідні зорі», «Будуть пташки прилітати», «Сповідь» та інші.

Разом з віршами Олекса Ющенко писав прозу, літературознавчі та критичні статті, переклади. Він також занотовував спогади про відомих людей свого часу. У серії книг «В пам’яті моїй» розповідав про митців, з якими був знайомий особисто. Писав і про рідний край: у виданні «Хоружівка — село моє» зібрав історію села та розповіді про його людей. Зокрема, саме тут народився й третій Президент України Віктор Ющенко.

— Прарід Ющенків був спільний, але родини різні. Об’єднувало їх хіба що сусідство вулиць і непогамовний потяг до краси, мистецтва, народного слова, — розповів письменник Микола Славинський.

Крім того, Олекса Ющенко був піснярем. Композитори поклали на музику близько двохсот його віршів. Також письменник створював сатиричні мініатюри й пародії, здебільшого на мистецькі теми. Його гумор міг бути гострим, але залишався доброзичливим. Ці твори увійшли до збірки «Дружнім пером. Мініатюри, пародії, жарти». Письменник Микола Славинський згадував Олексу Ющенка так:

— Як лірик і як автор ущипливих епіграм не ображається на будь-які закиди. Навпаки, попри кпини й зверхні позирки деяких статуристих молодиків, намагається пригорнути найталановитіших початківців, допомогти їм приязним напученням, зігріти і поглядом, і світлим спогадом, і теплим чаєм, — ділився сучасник.

За словами Славинського, навіть після 90 років Олекса Ющенко щоранку писав вірші, а вечорами ходив на виставки, творчі вечори й презентації книжок. Живучи в Києві, поет їздив до батьківської хати в Хоружівці, де виріс у великій родині. Востаннє він побував тут у серпні 2008 року. В оселі залишив примірник із підписом: «Рідній хаті — Олекса Ющенко. 09.08.2008».