Обожнюю подорожувати на маршрутках, тож з самого ранку приїхав на автостанцію. Заплатив 12 гривень, сів у «Руту», та поїхав до Старого села.
Їхали, правда, недовго — зламалися на півдорозі, почекали іншу маршрутку, та поїхали знову.
Я приїхав сюди, аби побачити «Теремок» — садибу Кондратьєвих, що є найстарішою будівлею на Слобожанщині.
Та, вийшов зі свого «диліжанса» трохи раніше, схотів прогулятися вулицею. Перше, що впало в очі, поки йшов повз хати — красиві старі малюнки на стінах, віконниці та вигадливі таблички з назвами вулиць.
Одні люди прокладають у себе біля будинку булижну мостову, інші — подвір’я затишно облаштовують та колодязі розмальовують. Атмосферно, одним словом!
Зрештою, я дійшов до центральної площі — такого собі Майдану Незалежності за сільськими мірками.
Чудове просторе місце, яке, звісно не могла не зруйнувати Радянщина, встановивши посередині потвору панельку.
Крім неї на площі знаходиться пошта, невелика церква, що раніше була звичайною хатою, і пам’ятний знак з цитатою 18-го століття: «Старому селу 90 років».
Ще кілька хвилин ходьби і я побачив його — старіший за будь-який дім на Соборній, музей та навіть Воскресенський собор — маєток Кондратьєвих, якому ще трохи, і виповниться триста років.
Доторкнувся до старої цегли, пройшов зруйнованими коридорами й подумав: «Як все-таки спорудам, збудованим багато століть тому, личить старіти!».
Спустився на цокольний поверх, «зайшов у гості» до Кондратьєвих через вибиті вікна й побачив злегка іронічний напис: «Не можна смітити та руйнувати, штраф 1850 гривень».
З одного боку — погано, що за будівлею не доглядають. З іншого — добре, що її не закрили парканом та не повісили півметровий замок.
Дивився на цю на архітектуру доби козаччини й розумів: Сумам так її не вистачає!
Один з останніх прикладів — цей трьохсотлітній маєток, що знаходиться за 15 кілометрів від міста і стоїть, на жаль, без уваги та належного догляду.
Трохи згодом я пішов до іншої пам’ятки — садиби Зборомирських. Вона була збудована десь в середині 19 століття, коли село відійшло до власності Михайла Зборомирського.
Як не прикро, та більшість з тих, хто живе у селі, не знає, що «Та закинута будівля» — це будинок Кондратьєвих, а «Он ті розвалини» належали колись Зборомирським. Максимум, що можна почути у відповідь — «Це ви про ту стару школу питаєте?».
Люди говорять про школу, бо за часів СРСР у будівлі Зборомирських навчали дітей. А потім, щойно збудували нову школу, про маєток забули.
Коли зайшов всередину — здивувався тому, як надовго в цьому місці зупинився час: на підлозі все ще лежать плакати «Перестройка — это великое свершение!», у кімнатах стоять старі парти та висять дошки з нестертими прикладами.
А під партами — пусті пляшки з-під пива й карти, що залишили місцеві хлопці. З охорони — хіба ікона Марії Магдалини, яка, схоже, береже будівлю від остаточного руйнування.
Красиві місця у Старому селі, нічого сказати: Псел, дерева, простори… Щоправда, довго там не погуляєш — мені трьох годин вистачило.