«Я вдягаю українську жінку». Як у кінці 90-х Петро Сорока відкрив у Сумах Будинок моделей, де стиль не мав розміру, а речі продавали в 16 містах України

Згодом змінив кітель на картаті сумки з класичними жіночими костюмами та сукнями. А також заснував виробництво, де модні речі шили на різні параметри, не обмежуючись «стандартною» розмірною сіткою нульових. «Він був кометою, яка залишила після себе яскравий слід», — згадує про Петра Сороку одна з його колег. За 61 рік свого життя він дійсно встиг засяяти в історії нашого міста, куди приїхав ще в юності. 

Щоб розповісти історію сумського підприємця, Цукр зібрав спогади доньок і колег Петра Сороки. 

Ц.Крамниця — це речі про Суми, які варто носити, читати й дарувати

Відвідати

Одяг старшого брата та мамині килими

Майбутній сумський підприємець Петро Сорока народився в Сердюках на Житомирщині. Ріс у багатодітній сім’ї серед ще шести дітей. Родина жила бідно — майже всі речі Петро доношував за своїм старшим братом Євгеном.

Улюбленим і найбільш плідним періодом для дітей і батьків був сезон грибів і ягід — тоді удома вистачало поживи. Густий ліс із болотами простягався одразу за селом, куди Сороки ходили регулярно. 

Previous slideNext slide

За спогадами старшої доньки Анни Сороки, бабуся Катерина прикрашала дім килимами, які ткала власноруч уночі. Старовинну хату на Житомирщині Сороки зберегли у первинному вигляді як родинну реліквію. Часом туди приїжджають відпочити від міста та шуму. 

Працював із сумським криміналітетом

Закінчивши школу, Петро Сорока навчався на агронома в Харкові. Там ще на першому курсі познайомився зі своєю дружиною та майбутньою матір’ю чотирьох дітей.

Previous slideNext slide

Наприкінці 1985 року Петро Сорока служив у радянській армії поблизу міста Прип’ять. Усіма способами він намагався відпроситися додому в Суми, де в цей час народилася друга донечка Євгенія. Її Петро Миколайович побачив лише за кілька місяців, як тільки зміг «вибити» відпустку в командування.

А у квітні 1986-го на території Чорнобильської атомної електростанції вибухнув четвертий енергоблок. Солдати, що проходили службу поруч з АЕС, стали одними з ліквідаторів катастрофи. Серед них були й побратими Петра. Після цього випадку Сорока часто у колі сім’ї називав свою Женю рятівницею. 

Previous slideNext slide

Після армії Петро Сорока вирішив вступити у школу Комітету державної безпеки (КДБ) у Мінську. Центральний радянський орган розвідки та контррозвідки був на межі розформування, як і сам союз, який тріщав по швах. Тож після навчання Сорока поселився із родиною у Сумах, де проживали родичі його дружини. І вже в незалежній Україні став працівником СБУ.  

Сорока вів справи, пов’язані з молоддю та місцевим криміналітетом. Батько двох доньок часто не бачив свою родину через велику кількість викликів та нічних чергувань. За словами рідних, удома майже не говорили про роботу Сороки. Дівчата могли дізнатися про те, що їхній тато викриває бандитських ватажків від знайомих або ж однокласників, які називали Петра Сороку крутим. 

Для Петра Сороки, який дослужився до капітана, робота в СБУ дійсно означала велику кількість зв’язків. Проте, за словами рідних, така державна служба не приносила високих доходів без хабарництва, а від нього Сорока відмовлявся навідріз. Тож коли капітан СБУ дізнався про те, що дружина вагітна двійнятами, вирішив змінювати роботу кардинально. Свої перспективи він передбачив у торгівлі. 

«Чаєчка», картата сумка й сотні суконь: ще до появи бренду він отримав довіру сум’янок 

Жартома Петро Сорока називав себе «сумочником-карабейником». Сумський підприємець починав бізнес із того, що возив жіночий одяг із Білорусі, де на другій хвилі популярності в кінці дев’яностих і на початку нульових був трикотаж. 

Лекала, різновиди фасонів, тканин і особливості крою — розібратися з тонкощами вибору, а згодом і пошиттям, Петру допомагала старша сестра Надія, яка тривалий час пропрацювала на фабриці легкої промисловості в Мінську. До неї Сорока приїздив на «Жигулях-1600». «Шестірку» кавового кольору він під зав’язку завантажував білоруським товаром, який віз у Суми до своїх клієнток. Машину-годувальницю Сорока лагідно називав «Чаєчкою». 

До прохань жінок, які з нетерпінням чекали кожен баул одягу, сум’янин був настільки уважним, що навіть за окремими запитами шукав косметику, якої на місцевих полицях бракувало. У кінці 90-х після приблизно п’яти років у торгівлі Петро Сорока прагнув більшого масштабу. Спершу він пробував відкривати у Сумах філії виробників білоруського одягу, проте дуже швидко зрозумів, що хоче розвивати власне виробництво. 

Із запасом нових речей Сорока приходив у сумські банки, школи, різні державні та приватні установи й рекламував, а згодом і реалізовував свій товар. Саме під час таких рейдів підприємець більше дізнавався про уподобання жінок в одязі й усе частіше звертав увагу на дефіцит модних речей великого розміру. 

Previous slideNext slide

Не мішки з трьома дірками

За словами колеги Ніни, довіру та постійних клієнток Петро Сорока отримав саме в часи «бізнесу із сумкою в клітинку». Ставки робили на сукні та костюми для панянок, які дотримувалися дрескоду в діловому стилі. 

— Жінки від 52 до 64 розміру обожнювали Сороку за те, що могли вдягатися не у мішки з трьома дірками. Із-за кордону речей майже не завозили, а на вітчизняному ринку стильного одягу завжди бракувало будь-кому. Думаю, саме тому Петро Миколайович і піднявся так стрімко. Він знайшов нішу українських розмірів, — ділиться Ніна Бардакова. 

Previous slideNext slide

Серед своїх працівників Сорока згадував історію про жінку, яка купувала в нього сукні й складала у шафу на роботі, щоб не показувати чоловіку, як багато всього взяла.

— Глянувши на це, я остаточно вирішив, що торгівля модним одягом — бізнес, що ніколи не піде на дно, бо жінка усе одно купить те, чого забажає, — розповідав Петро Сорока. 

«У цьому була геніальність Сороки»: підприємець, який зібрав і об’єднав людей

Головним викликом став пошук кадрів, із яким колишній працівник СБУ зі знайомствами та зв’язками впорався блискуче. Фахівчинь знаходив у найкращих ательє міста, запрошував на роботу студенток зі швейних училищ і працівниць фабрики з пошиття спецодягу. 

— У цьому була геніальність Сороки. Він зумів вмовити людей покинути старі місця роботи та прийти до нього в Будинок моделей. І ті, хто повірив у цю ідею та її розвиток, залишилися задоволеними, — згадує Ніна Бардакова.  

Петра Сороку, який у 1999 році відкрив у Сумах Будинок моделей, журналісти часто називали модельєром і дизайнером. Хоча в колективі цю тезу спростовували, бо роль у Сороки була здебільшого менеджерською і керівною. Підприємець не сидів над викрійками чи створеннями макетів, а делегував ці задачі фахівцям. 

Завідувачка виробництва Ніна Бардакова, яка пропрацювала з Сорокою 13 років, згадує, як на початку прийшла на посаду технолога та застала чотири потоки по 12 швачок. Вже за кілька років ця кількість розрослася до 16 бригад, тобто цех налічував майже 200 працівниць. 

Сумський Будинок моделей, на який почали рівнятися конкуренти з усієї України

Будинок моделей Petro Soroka поступово перетворювався на впізнавану українську торгівельну марку. Підприємство розробляло та виготовляло жіночий одяг — від ділових костюмів до вечірніх і коктейльних суконь. Сум’янки могли придбати речі у фірмових магазинах і відділах бренду, які працювали в ательє «Силует» та в універмазі «Київ». 

Previous slideNext slide

Петро Сорока прагнув, щоб його одяг знали й за межами міста, що стало рідним. Одним із майданчиків, де бренд представляв свої колекції, став Trade Mark Defile — модні покази в Києві, присвячені українським виробникам одягу. На відміну від дизайнерських колекцій, які створюють переважно для подіуму, обрали повсякденні й масові речі.

У грудні 2009 року Будинок моделей Petro Soroka представив на Trade Mark Defile одразу три колекції. Дві з них створила донька підприємця, дизайнерка Анна Сорока, а третю — молодий київський дизайнер Костянтин Міро.

Саме його чорно-біла колекція викликала бурхливі оплески глядачів. Дизайнер розповідав, що прагнув створити зручне й водночас модне вбрання для жінок різної статури. Більшість представлених моделей були розраховані на розміри від 44-го до 50-го. 

Previous slideNext slide

Того ж року підприємство отримало визнання і на Сумщині. Будинок моделей уперше взяв участь у регіональному конкурсі якості «100 найкращих товарів Сумщини — 2009» та став його номінантом.

Доставка тоді не була настільки поширена, тому компанії, які бажали збільшувати продажі, відкривали представництва у різних точках, де люди працювали на місцях. Так зробив і Петро Сорока, поширивши свій одяг у 16 містах України: в Донецьку, Сімферополі, Вінниці, на двох локаціях у Києві та ін. 

Підприємство також стало базою практики для студентів столичного університету, для яких Петро Сорока проводив відкриті лекції. З часом компанія вже орієнтувалася не лише на моду, а й на виклики сучасності, каже старша донька Анна. Під час Covid-19 відшивали захисні маски, а після повномасштабного вторгнення — елементи військового і тактичного одягу. 

Створив для Сум найбільшу сумку в Україні 

У 2015-му Петро Сорока вирішив прославити бренд незвичним рекордом — виготовити найбільшу в Україні сумку та подарувати її місту. До святкування 360-річчя Сум на площі Незалежності з’явився головний його символ заввишки 7,5 метрів і завширшки 5,45 метра. 

На пошиття гігантської сумки витратили майже 100 кілограмів матерії. Виріб створили методом зшивання клаптиків шкіри, камуфляжної тканини та льону, а на лицьовій стороні відтворили написи: «Віра», «Надія» і «Любов» як алюзію на три сумки на гербі міста. 

Як справу Сороки продовжили його діти

Петро Сорока мріяв, щоб його сімейний бізнес продовжували діти. Тож вигадував креативні способи, як залучити їх до бізнесу. За першу зарплату від тата Анна та Женя Сороки розклеювали листівки із рекламою жіночого одягу з Білорусі. Починали дівчатка зі свого району, а пізніше насмілилися поїхати та в центр міста. 

— Пам’ятаю, як на ці гроші ми накупили жуйок із «Барбі», а потім розклеювали їх по своїх альбомах, — пригадує Євгенія Ратушна. 

Старша донька Анна, яка здобула освіту дизайнерки, пропрацювала з батьком понад 10 років, створюючи власні колекції одягу. Згодом відкрила власну лінію виробництва жіночих речей «Анна Сорель». А донька Євгенія, з якою батько літав на закупи тканин у Китай і Туреччину, заснувала компанію Soroka, яка виготовляє домашній текстиль у Києві та Одесі. 

Previous slideNext slide

Двійнята Діана й Дмитро Сороки роз’їхалися по світу. Син перейняв від батька уміння організовувати процеси у бізнесі, тому довгий час після навчання у Китаї був правою рукою засновника місцевої доставки їжі. Зараз Дмитро разом із родиною вирушив до Німеччини, де продовжить працювати у цій сфері. Діана, як і брат, обрала китайський навчальний заклад, а тепер дистанційно працює айтівицею в Японії. 

Колеги й рідні згадують, що все своє життя Петро Сорока опирався на сімейні цінності й вважав, що любов рухає цей світ. Своєю музою він вважав жінку Ольгу, з якою виховував чотирьох дітей та спільно вів справи. Вона ж і відповідала за фінанси як головна бухгалтерка компанії. 

Компанія Сороки часто була серед партнерів міських заходів, як-от День міста чи вистави Театру ветеранів. Сукню бренду Petro Soroka навіть подарували народній артистці Аді Роговцевій, яка приїхала грати виставу в Суми.