Вдень — робота в «Сумиобленерго», ввечері — дробівки й розніжки у «Феєрії». Народні танці зачепили хлопця з Хіміка на все життя

Про те, як перевезти на власних плечах дзеркала, що бачили 15 років репетицій, танцювати в хмарі тополиного пуху і чому після трьох годин тренування тут не поспішають додому, Цукру розповіли:  

• Павло Корж — 27-річний соліст, тренер і постановник «Феєрії», який працює інженером в АТ «Сумиобленерго» й заодно присвячує себе танцювальному мистецтву;
• Світлана Бондаренко — засновниця, художня керівниця та головна натхненниця театру танцю «Феєрія».

Дитяче захоплення, що триває понад два десятиліття

— Цьогоріч буде вже 22 роки, як я танцюю. Такий собі аматор із великим стажем, — сміється Паша, з яким ми зустрілися перед вечірнім тренуванням на каву.

Усе почалося, коли йому було лише п’ять. Родина мешкала на Хіміку — промисловому районі Сум, де з дитячих розваг у дворах були хіба що пісочниці й гойдалки. Батьки хотіли спрямувати енергію хлопця, тому одного дня мама привела його після дитсадка до палацу культури «Хімік» — у народний колектив «Барвінок» з художньою керівницею Ольгою Ірбіт.

— Ми сіли біля відчинених дверей залу, де саме репетирувала старша група. Я вперше бачив народний танець і ці дробівки (швидкі вистукування підборами й носками — ред.) та шалений темп мене неймовірно вразили. В голові була одна думка: «Це дуже круто!». Звичайна репетиція без костюмів, а мене зачепило на все життя: одразу зрозумів, що хочу займатися саме народними танцями.

Далі Паша випробував найрізноманітніші напрямки: від пластичного контемпу до вишуканої бальної класики. Проте, попри всі експерименти, завжди залишався переконаним народником:

— Багато хто досі думає, що народні танці — це банальна «шароварщина» з минулого. Це абсолютно не так! Сучасний сценічний танець — це шалена фізика, драйв і справжня естетика. Я поважаю різні стилі, але народний танець для мене — зовсім інший рівень емоцій. Беззаперечні 10 із 10.

Зараз Паші двадцять сім, і його будні проходять в «Сумиобленерго» — вісім годин за комп’ютером, цифрами й паперовою рутиною.

— Наприкінці місяця від звітів можна здуріти, — зізнається хлопець. — Робота сидяча, тому ввечері тіло просто вимагає виплеснути накопичену втому через рух і фізичне навантаження. Але танці для мене — це не просто спосіб розім’ятися після робочого дня. З перших місяців повномасштабного вторгнення я чітко зрозумів: якщо ми зараз зупинимося й покинемо свою культуру — ворог досягне мети. 

«Захотілося чогось барвистого» — історія театру танцю «Феєрія» 

Ще в сьомому класі, займаючись за балетним верстатом у рідній Шостці, Світлана Бондаренко твердо вирішила: її життя буде пов’язане з хореографією. Попри застереження оточення, що ця професія не принесе статку, вона не зраджує своєму вибору вже 45 років.  

— Мені тоді казали: «Яка це професія? Будеш бідувати!». А я відповіла, що все одно хочу танцювати й навчати дітей. У 1991 році вступила до Сумського училища культури імені Бортнянського і ні на секунду в житті не пошкодувала про свій вибір, — пригадує Світлана Бондаренко.

Викладати у Сумах Світлана розпочала у 1999 році зі шкільного танцювального гуртка «Амелія» при Олександрівській гімназії (нині — Сумський класичний ліцей). За ці роки дитяча ініціатива виросла у зразковий ансамбль, а вихованці настільки прив’язалися до своєї викладачки, що після вступу до СумДУ відмовилися залишати танці. Так виріс новий студійний проєкт — Театр танцю «Феєрія». 

— В «Амелії» дівчата були як ніжні пелюсточки й квіточки. А коли вони підросли, то розкрилися як яскраві, й темпераментні особистості. Захотілося чогось вибухового, барвистого — «Феєрія». А назва «театр танцю» означає, що кожна наша постановка — це не просто набір рухів, а маленька вистава зі своїм лібрето, зав’язкою, розвитком подій та емоційною розв’язкою, — пояснює керівниця.

Паша долучився до «Феєрії» на першому курсі й одразу потрапив у кістяк колективу — той самий найперший склад, який формував обличчя та стиль студії. Вже за рік він почав випробовувати свої сили як тренер.

«Майбутнє українського народного танцю»

Сьогодні Паша — повноцінна права рука керівниці, тренер і постановник. Хоч спеціалізується на чоловічій хореографії (трюках, викрутасах і козацьких розніжках), проте дівчат навчає так само вправно. Крім того, опікується реквізитом і костюмами разом з іншими наставниками.

Першим поштовхом до тренерства, пригадує Паша, став випадок на другому курсі:

— До нас на концерт у СумДУ приїхав колектив із Шостки. Вони видали настільки потужний номер, що ми перезирнулися й зрозуміли: теж вважаємо себе крутими хлопцями, але вони — на рівень вище. Стало заздрісно, але в найкращому сенсі. Захотілося бути не просто «студентами, які щось собі танцюють», а справді сильним колективом.

Тоді Паша з іншими хлопцями колективу додатково тренувався декілька разів на тиждень після пар. Свій гурток жартома називали «майбутнім українського народного танцю».

— Хореографічної освіти у мене немає. Все, що є — це роки досвіду та видатні люди, які мене навчали, — каже Паша.

Утім, брак диплома хореографа ніколи не заважав вести за собою людей. Навколо Паші згуртувалася чоловіча група однолітків — від 4 до 15 хлопців, залежно від сезону. Результатом їхньої роботи став номер «Сумські парубки» — власна версія знаменитих «Київських парубків» ансамблю імені Павла Вірського, де Паша вперше повноцінно виступив як постановник та балетмейстер. 

Школа Вірського й регіональні стилі: як «Феєрія» працює з українським танцем

Основою та головним натхненням для хореографів «Феєрії» залишається український сценічний народний танець. Вони орієнтуються на академічну школу Павла Вірського — засновника Національного ансамблю танцю. Саме він свого часу реформував український фольклор і вивів його на найпрестижніші світові сцени.

— Павло Вірський — це мій герой. Ще змалечку я раз за разом переглядав виступи ансамблю, відвідував концерти та надихався його творчістю, — ділиться Паша.

У репертуарі «Феєрії» український танець розкривається через характерні регіональні риси:

• Сумщина та Слобожанщина: поєднує стриманість і раптову експресію. Для нашого краю характерні висока стрункість руху та вистукування ритму на бубнах прямо під час танцю.
• Закарпаття та Лемківщина: дрібний, пружний і дуже швидкий крок, пів присідання та викрутаси, які історично виконували в м’якому взутті — постолах.
• Центральна Україна: класична козацька доблесть, широкі рухи, високі стрибки й складні оберти, як у знаменитому «Гопаку».

Окрім фольклору, колектив виконує виступи зі списами, а також історичні й соціально-побутові танці — іспанський вальс, контрданс, шапілуазу та чарльстон.

Уміння працювати в різних жанрах колектив доводив не раз. Ще у 2019 році на Міжнародному форумі мистецтв у Харкові «Феєрія» отримала дипломи лауреатів І ступеню одразу у двох номінаціях: народній («Український жартівливий») та free style — із чуттєвою постановкою «Не відпускай».

Від камерних репетицій до великого балу під час війни

Паша з теплою ностальгією пригадує звітний концерт 2021 року. Тоді лише в одному з народних танців на сцену виходило 12 пар — і це був жорсткий відбір найкращих із величезної команди. 

Сьогодні через виїзд молоді за кордон, дистанційне навчання та безпекову ситуацію в Сумах активних учасників залишається близько десятка. Втім, скільки б людей не прийшло на репетицію — двоє чи один — тренер працюватиме з ними на повну.

Експерименти й нові пошуки «Феєрія» не полишає і під час війни. Коли склад колективу порідшав, мотивацію було важко втримувати. Тож щоб підбадьорити танцівників і дати їм нове відчуття згуртованості, Світлана Бондаренко запропонувала кожному побути балетмейстером одного номеру.

Відтоді у репертуарі колективу є «Подоляночка», де поєднали різні стилі. Паша відповідав за чоловічу народну хореографію та трюки, його колега-викладач Іван — за хіп-хоп, а танцівниця Богдана — за фрагменти контемпу.

Головний посил цього номера в тому, що так само українці всі різні, але тримаються разом, як намистинки на нитці. Наприкінці танцівники звільняють простір, але в центрі залишаються хлопець із дівчиною — як символ того, що попри всі випробування життя триває і наш корінь не зламати.

Один із масштабних проєктів колективу — «Бал незламної молоді Сумщини. Разом із СумДУ», який у лютому 2026 року організували спільно з обласною філармонією. 

За місяць виснажливих і водночас натхненних репетицій під керівництвом Світлани Бондаренко, Паші та інших тренерів сумська молодь — близько 60 учасників із 15 шкіл, коледжів та вишів міста — у врочистих сукнях і фраках вийшла на паркет. Класичний контрданс, складний та емоційний іспанський вальс, авторська постановка «Зимовий сон». Поміж танцями лунала жива музика, а також була благодійна лотерея.

Для молоді, яка часто позбавлена нормального живого спілкування, цей бал став можливістю відчути юність, красу й тепло без страху. Команда студії сподівається зробити цю традицію регулярною — як доказ всьому світу, що прикордонні Суми живуть, танцюють і залишаються молодими.

Пів року з ОСБ замість шибок і тополиним пухом у залі

Ми тренуємося разом із Пашею і Світланою Бондаренко у світлій залі з великими дзеркалами, балетними станками та паркетом. Особливої атмосфери приміщенню додають великі вікна: зверху вони закруглені, немов витончені арочки, які донизу переходять у прямокутну форму. 

— Ці дзеркала й верстати з нами вже понад 15 років. Вони бачили наші сльози, кохання, перемоги й радощі багатьох поколінь. Перевізши їх сюди на власних плечах, ми зберегли частинку нашої спільної історії, — з теплом пригадує Світлана Бондаренко.

Раніше «Феєрія» мала великий оснащений зал у Н-корпусі СумДУ. Після того як ворожий удар пошкодив будівлю вночі 18 серпня 2025 року, колективу довелося терміново шукати новий дім. Університет виділив їм простір у корпусі колишньої Банківської академії на Петропавлівській (офіційно — Навчально-науковий інститут бізнесу, економіки та менеджменту СумДУ). 

— На початку це була просто зала для мотлоху. Ми власноруч усе звідси винесли, але підлога була в катастрофічному стані — від ударів підборів піднімалася вікова пилюка. Втім, це нікого не зупинило, — пригадують у колективі.

Усе хореографічне обладнання учасники студії вивозили зі старої локації й монтували в новому залі власними силами та за свій кошт. Рішення забрати речі виявилося вчасним, адже згодом той корпус знову зазнав руйнувань, і вціліло лише заздалегідь вивезене майно.

Втім, випробування для нової домівки на цьому не завершилися. Після подвійного балістичного удару росіян, вибухова хвиля вибила в танцювальному залі всі шибки. 

Майже пів року замість скла у вікнах стояли лише листи ОСБ-плит. Через особливості рами закрити їх щільно було майже неможливо. Під час злив усередину залітав дощ, а навесні — тополиний пух. На тренуваннях він підіймався від вистукування підборів і кружляв у повітрі разом із танцівниками.

«Все, па-па. А тепер валіть додому»

У «Феєрії» немає поділу на «своїх» і «чужих»: абсолютно всі обіймаються при зустрічі, щиро цікавляться справами одне одного й підтримують у важкі хвилини. Колектив давно перетворився на справжню танцювальну родину — дехто з учасників саме тут знайшов своє кохання й створив сім’ю.

У цьому велика заслуга як Світлани Бондаренко з її материнською турботою, так і Паші:

— Найкраще, що може бути для мене як тренера — коли я виснажив усіх на репетиції, кажу: «Все, всім дякую. Па-па. А тепер валіть додому», і майже всі залишаються! Хтось відпрацьовує трюки, хтось повторює номер, а хтось просто сидить на лавці й спілкується.

Як долучитися до «Феєрії» та подолати страх першого заняття

Репетиції у «Феєрії» тривають по 2,5–3 години, і до 50 хвилин із цього часу займає лише ґрунтовна підготовка тіла. Аби не обмежуватися розмовами й на власному досвіді відчути цей темп, я як авторка матеріалу ризикнула долучитися до танцівників. Висновок один: це справжній виклик для витривалості, але тіло дивовижно швидко включається, і, на свій подив, я навіть не «розвалилася»!

До «Феєрії» запрошують студентів, старшокласників та всіх сум’ян, які шукають свій осередок руху й щирого спілкування. Ніякого жорсткого відбору чи вимог до фізичної підготовки немає.

— Інший популярний міф — «у мене немає гнучкості й підготовки, я не зможу». Все це напрацьовується в залі. Якщо є бажання та дисципліна — через рік людина буде робити речі, про які раніше й подумати не могла, — каже Паша.

Previous slideNext slide

Головне, що потрібно мати з собою — це зручний спортивний одяг, змінне взуття, пляшку води та бажання опанувати мистецтво танцю. Долучитися до тренувань у «Феєрії» можна безплатно. Для цього достатньо написати напряму в Instagram-акаунт студії, або ж звернутися до Культурно-мистецького центру СумДУ (КМЦ СумДУ).