Так набридло писати звіти, що створила ШІ-платформу, яка робить це сама. 17-річна Поліна з Ромен розказує свою історію

Це Поліна Лабунець — школярка з Ромен, що закінчує одинадцятий клас. За її дитячою безпосередністю ховаються цілком дорослі досягнення: дві власні ГО, керівна посада в сумській «Лізі змін» та розробка авторської ШІ-платформи Skiller, з якою виграла грант і потрапила у всеукраїнські новини. А між пітчингами й заявками вона наздоганяє уроки в потягах і приділяє час своєму хобі.

Цукр поговорив із Поліною про грантовий звіт у новорічну ніч, про бренд планерів, без якого не було б Skiller, і про те, чому школа не визначає, наскільки далеко ти можеш зайти.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

«Певно, я була для них вискочкою» 

Зі слів Поліни, неочікувана популярність кардинально не змінила її життя. Утім, тепер жартує: якщо раніше її впізнавали через спільних знайомих, тепер — завдяки новинам. 

Хоч переважно отримує від людей підтримку, деколи сміється з поодиноких хейтерських коментарів про «багатих батьків, що її просувають». Адже у ранньому дитинстві родині бракувало грошей на перший рік дитсадка Поліни. Тоді батьки кілька місяців як переїхали до Ромен і влаштувалися на першу роботу.

Попри труднощі, пригадує себе завжди відкритою до світу: хотіла з усіма дружити й цікавилася всім довкола. Зокрема рукоділлям: модульним орігамі, бісероплетінням та згодом амігурумі — японським мистецтвом вʼязання гачком маленьких іграшок. Лише фортепіано, каже, так і зосталося її мрією — нездійсненною, бо колись задорогою.  

Другокласницею в Роменській школі № 11, де вчиться дотепер, Поліна вперше побачила на уроці хімічні експерименти. Та вмить усвідомила, що по життю віддаватиме перевагу практиці, ніж теорії. Адже звикла «творити своїми руцями» — тестувати все власноруч. 

Якраз через кілька років у закладі проводили STEM-тиждень, під час якого учні вивчали різні науки через інтерактивні заняття. Тож, утрьох із дівчатами зі школи, взялася проводити досліди для інших дітей. 

— Словом, це був перший проєкт у моєму житті. Далі, з кінця восьмого класу, отримала дозвіл на участь у інших програмах, як-от у «Школі для активних дівчат», що була присвячена темам гендерно-зумовленого насильства. І все пішло-поїхало. 

У 2022 році Поліна стала вихованицею місцевого осередку Малої академії наук. Там додатково вивчала психологію, щоб розібратися зі своїми почуттями після повномасштабної війни, історію та правознавство. Через рік Поліна очолила парламент самоврядування слухачів МАН. А ще за два — учнівське самоврядування Imperium у стінах власної школи. 

Як каже сама, сидіти на задворках — не її стиль, бо прагне взяти від можливостей максимум. Тому завзято вигадувала дебати, адвент-календарі із цікавими завданнями, квести для молодших класів.

Проте, паралельно з активностями, боролася з булінгом від однокласників, що розпочався після зимових канікул ще у четвертому класі. До цього, як добре памʼятає, легко спілкувалася майже з усіма. 

— Хтось написав про мене неприємність на дошці, й усі стали насміхатися. Зокрема, через мою любов до котів, бо в той період завела одну з перших в Україні породисту шотландську висловуху кішку. Певно, я була для них вискочкою, а ще — відмінницею, яких зазвичай просто не люблять. 

Зрештою, словесні образи однолітків переросли у фізичне насильство. Однак, пригадує, тривав цей жах недовго: настав COVID-19, і всі пішли на дистанційне навчання.

Сьогодні ж одинадцятикласниця Поліна переживає «тихий булінг» — ігнорування з боку колективу. Адже перейти до іншої школи, на жаль, не змогла. Та сумувати часу немає, бо ледь встигає відпочивати між робочих і навчальних дедлайнів. Між якими, хоча й набагато рідше, досі вʼяже улюблених амігурумі. 

Previous slideNext slide

Перше «більше ніколи» 

За останні роки Поліна брала участь у такій кількості різних конкурсів і програм, що навіть важко їх пригадує. На відміну від масштабної перемоги, яку здобула у десятому класі. Тоді «випадково» й попри особисту трагедію, стала срібною призеркою Всеукраїнського конкурсу «Олімпіада Геніїв України — 2026» (GENIUS Olympiad Ukraine) — національного відбору одного з найбільших у світі конкурсів екологічних проєктів, започаткованого екологами США.

— У день, коли я мала надіслати свій проєкт, померла моя найдорожча людина — прабабуся. Тоді ж, одразу після похорон, їхала до Києва залучати кошти на профорієнтацію сумської молоді. Заплакана в маршрутці, за пів години я накидала дизайн із фламінго — птахами, що з початку війни в Україні стали однією з найбільш постраждалих груп. 

За кілька місяців її запросили вже до національного фіналу на Закарпатті. Каже, їхала туди «з плакатіком» і думкою, що все буде добре. На місці ж побачила неабияк підготованих учасників. Тож, із пʼятьма дівчатами з Сумщини, з якими жила у кімнаті, жартувала, що не виграють навіть сертифікату за участь. Зрештою, кожна з них отримала срібну нагороду — серед 400 фіналістів. 

Паралельно з цим, Поліна вже була діячкою громадського сектору, куди вперше потрапила ще у восьмому класі. Тоді разом із невеликою командою створила дебатний клуб для дівчат на базі МАН — свій перший проєкт у ролі справжньої менеджерки. Хоча була впевнена, що він же стане й останнім, виявився лише стартом.

— Того літа я вперше поїхала на офлайн-подію за межі рідного міста. Із організаторами сумського ГО «Центр євроініціатив» готувала пропозицію для ЄС, щоб молодь із 16 років могла брати участь у виборах. Там познайомилася з Ларисою Кондратенко, що курує інноваційну програму для молоді UPSHIFT на Сумщині. Й вона запросила до Сум ще раз. 

Previous slideNext slide

Уже за два тижні Поліна долучилася до дводенного заходу Post-UPSHIFT у молодіжному центрі «Романтика», що в Сумах — для команд, що вже пройшли основну частину програми.

Її оточила прогресивна молодь: хтось із учасників облаштував свій простір, а дехто — набрав мільйони переглядів на відео з теми інклюзії. Поліна надихнулася й вирішила, що теж хоче бути серед них — так подала заяву на участь у наступній хвилі. 

Однак постала нехитра проблема — відсутність команди. Її вирішила самостійно: зібрала знайомих дівчат із МАН, пройшла відбір і очолила одну із десяти команд, що реалізували свої проєкти на Сумщині. Тоді вигадали профорієнтаційний проєкт Career Compass для молоді Ромен, на який зрештою залучили 80 000 гривень.

Previous slideNext slide

— Пам’ятаю, як подавала звіт майже опівночі 31 грудня. Та зрештою все розпалося: деякі учасниці розійшлися з хлопцями й більше не хотіли нічого робити. Натомість я сама тягала посилки з блокнотами, вагою 70 кілограмів, і відвідувала заходи за розкладом, замість своїх олімпіад. 

Тоді Поліна зареклася, що більше не з’явиться у громадському секторі. Та в кінці програми плани змінила зустріч із сумською молодіжною організацією «Ліга змін». Під час її семимісячного проєкту «Молодіжний план відновлення Сумщини» подружилася з Денисом Логвиненком — нині Головою правління ГО. Так знову поринула у сферу, яку вже встигла невзлюбити.  

Кошеня, яке очолило відділ 

Під керівництвом Дениса дівчина написала свою першу грантову заявку — для спільного проєкту «Агенції змін», що досі шукає фінансування. Утім, чергове розчарування громадським сектором не забарилося. 

На програмі School of Resilience від Klitschko Foundation Поліна стала лекторкою з партнерств для 120 підлітків з усієї України. Через неслухняну аудиторію почала думати, що не гідна ролі менторки й чи є їй місце у непростій сфері. Та у серпні 2025 року вирішила, що буде «останній шанс» — у волонтерстві для «Ліги змін».

— Я почувалася ніби маленьке кошеня, бо вперше потрапила до громадської організації. До того ж усі мої колеги були сум’янами, а я — з Ромен, тому працювала виключно онлайн.  

Відтоді поринула в роботу: писала грантові заявки, розробляла програми та втілювала у життя різні офлайн-події — від симуляційних ігор до зустрічей з адвокації. Як-от скоординувала повний цикл проєкту з профорієнтації для молоді Сум — «Профорієнтаційна майстерня», на розвиток якого залучили 45 000 гривень. 

З новим навантаженням Поліна спершу неабияк «балансувала» між навчанням і невдоволенням батьків. 

У лютому 2026, під час стратегічної сесії, Поліну Лабунець привітали з новою професійною роллю — керівниці відділу програмного розвитку та залучення ресурсів, де раніше волонтерила.

З останніх проєктів, які координувала: Sumy Youth Business Lab — молодіжний бізнес-інкубатор для молоді за участі підприємців з усієї країни. А також дослідження потреб молоді Сумщини за допомогою онлайн-опитувань та фокус-груп, що востаннє робили у 2022 році. 

До того ж, Поліна є співзасновницею двох власних ГО: благодійного фонду «Був Тут» та ініціативи для активної молоді «Назавжди молоді», що діє на Полтавщині. У «Був Тут» також є менеджеркою з партнерств: допомагає команді, коли є час. Тоді як в останньому, планує започаткувати культурні обміни для молоді з усієї України, а ще — закордонні. 

«Навіть не знаємо, що тут порадити», або Як прокинутися відомою 

Останні кілька місяців Поліна, разом із Денисом, вкладає всі свої сили у розвиток Skiller — AI-платформи для громадських організацій і малого бізнесу, щоб працювати з документами й автоматизувати звітність. Ця неочікувана ідея не лише отримала грант, а й захопила всеукраїнські новини. 

До сфери підприємництва й бізнесу Поліна, каже, мріяла долучитися давно. Для цього відвідувала різні освітні заходи та YEP-акселератори — програми для розвитку стартапів: як глобальні, так і менші. Однак справжню спробу створити власний продукт зробила тогоріч — у грудні 2025 року. 

— Тоді на проєкті «Створюй ТУТ!» від uBoost я презентувала Level Up — свій бренд персоналізованих планерів. Хоча задумка була непогана, успіху не зазнала: дійшла з нею до фіналу, але не отримала фінансування. 

Previous slideNext slide

Після фідбеку експертів Поліна чимало аналізувала, чому її проєкт програв. І дійшла висновку, що взагалі «не горить» цією справою. Тоді відклала ідею планерів на далеку полицю, а натомість подалася на третю хвилю цієї ж програми. 

— У той період я прочитала книжку «Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час» з методу покращення ефективності команди. Тож планувала створити платформу, що буде з цим допомагати. Однак за кілька хвилин до виступу на онлайн-пітчингу я вщент змінила концепцію. 

Тоді усвідомила, що їй як менеджерці болить інше — довго писати звіти та шукати файли з-поміж десятків інших на Google Диску чи в особистих чатах. Саме над змінами в цьому готова працювати навіть без сил і фінансування. 

Previous slideNext slide

Зрештою, Поліна на ходу оновила презентацію, але не встигла головного — продумати промову. Захищати ідею їй довелося «по відчуттях», з оглядом на власний досвід і все, що знає про громадський сектор. Попри екстремальне рішення, у кінці почула від журі: «Навіть не знаємо, що тут порадити, лише бажаємо успіху».  

Далі Поліна повезла презентувати задумку вже до Києва. Зізнається, якщо вперше — з Level Up, їхала суто за грошима, тепер — за класним комʼюніті та взаємодією з амбітною молоддю. Це й отримала, бо досі спілкується з дівчатами зі своєї кімнати, а разом із цим — приємний бонус.

— Памʼятаю, як усі довкола нервувалися, всоте повторювали текст. Я ж була спокійною, бо очікувала вже знайому відмову. Натомість стала третьою переможницею гранту на 30 000 гривень: серед двадцяти фіналістів з усієї країни й 560 учасників загалом. 

З тих пір Skiller уже отримав свій MVP — мінімально життєздатний продукт. Та навіть перших потенційних клієнтів: близько пʼяти організацій зі сфери бізнесу, медицини й не лише, що тестуватимуть платформу. Також, у команді з Денисом, дівчина купує домен і розробляє маркетингову стратегію, щоб запустити соцмережі.   

Слово від Поліни

— Не всім сподобаються ваші амбіції, цілі чи бажання робити щось більше, ніж від вас очікують. І це нормально. Не дозволяйте чужим словам переконати вас, що з вами щось не так або що ви недостатньо хороші.

По-друге, не знецінюйте маленькі кроки. Не обов’язково у 16–17 років уже мати власний бізнес, керувати командою чи знати, ким хочете стати. Дозволяйте собі пробувати, помилятися, змінювати напрям і починати спочатку.

І найголовніше — не відкладайте своє життя на момент, коли станете достатньо дорослими, розумними чи впевненими. Починайте зараз. Шукайте своє оточення, людей, які підтримують, навчайтеся, дійте й не бійтеся бути амбітними.

У майбутньому Поліна Лабунець хоче, щоб Skiller став великою компанією, а сама — підприємицею й власницею екосистеми підтримки для інших бізнесів. Та спершу — «до тридцяти», планує здобути три вищі освіти: юридичну, економічну та в Гарвардській школі бізнесу. Остання, зізнається, — її ще одна «дитяча» мрія, яку цього разу неодмінно втілить. А заразом — врешті навчиться грати на досі омріяному фортепіано.