Протягом червня ми поговорили з трьома членами ЛГБТК+ спільноти, які живуть у Сумах. Вони розповіли Цукру, наскільки безпечно відчувають себе в місті, як усвідомили свою орієнтацію та розповіли про це близьким. Це — текстова версія відео, яке ми випустили раніше. Ми змінили імена, вік і голос героїв заради їхньої безпеки.
Безпека в Сумах
Андрій, 18 років: Єдине, що було не нормально — це, напевно, «бауманські», «барановські». Всі ці угруповання-банди, які тебе цькують за будь-якої можливості. Беруть просто і починають «іздьовки» пускать. Були ситуації, коли наше сумське бидло навмисно вишукувало хлопців з ЛГБТ-спільноти, спеціально їх чекало біля «Мануфактури», універмага «Києва» і влаштовувало допит. Тобто історія про те, що тебе можуть побити до реанімації — це не вигадка. Можливо просто не сподобався, можливо був привід, який став для бидла сигналом, що треба реагувати на це.
За епатаж мені влітало, якщо я фарбую волосся, одягаюсь якось не так, то одразу люди звертали увагу на мене, особливо в шкільному віці. Мені просто вистачало пофарбувати волосся, і всі на мене дивилися та я чув: «Зайди за школу на п’ять хвилин».
Одного разу виходжу в магазин, і на мені штани кльош. Стоїть купа людей і вони такі: «Що ти оце одягнув свої шаровари, чого ти в них ходиш?». Я стою, думаю: «Боже, ну бидло-бидло, що поробиш». Так само у школі носив кліпсу, і з того моменту минуло вже три роки. І мені досі «прилітає»: «А що ти оце в своїх кліпсах ходиш?». Я думаю, які кліпси, а потім: «А, ото? Ну так, було-було».
Мій вибір одягу звужувався до чорного та білого. Хотілося одягнути те, що я хочу, пофарбуватися у колір, який хочу, але цього не можу зробити
Влад, 18 років: Востаннє я виходив в білому одязі та в центрі не ловив на собі поглядів, а можливо не хотів їх помічати. Але ближче до краю міста всі дивляться на тебе, наче це неймовірно, якщо хлопець виходить весь в білому одязі.
Софія, 18 років: Кричати про це на всю вулицю не готова, але ми з дівчиною часто ходимо за руку. Мені здається, що я маю достатньо фемінний вигляд, тому люди сприймають нас, як подруг. Але цілуватися, наприклад, на вулиці мені не дуже комфортно. Коли моя дівчина намагається мене поцілувати на вулиці, я така: «Ні-ні-ні». Боюсь, що хтось підійде та щось скаже.
Ніколи не стикалася з різким негативним ставленням в реальному житті. Бачила в інтернеті коментарі, де люди писали про легалізацію одностатевих шлюбів, і ставало трохи сумно. Але у Німеччині, де я жила рік, ЛГБТК+ ком’юніті сприймають, як норму, і ніхто не назве це ненормальним.
Суспільство ніколи не ставилося до мене упереджено, мовляв я схожа на хлопця. Бо я не намагалася мати такий вигляд
Як усвідомили орієнтацію
Андрій, 18 років: Це відбулося десь у 13-14 років. Але якби мені ще в дитинстві пояснили, що це норма, то це сталося б набагато раніше. Але з через слова «у тебе повинна бути дівчина, сім’я, діточок як на небі зірочок» підсвідомість гальмує. Думаєш, що це не нормально, треба бути таким, як усі. Тому «програмуєш» себе на те, що потрібно бути натуралом. Зустрічаєшся з дівчиною, хоча розумієш, що це не кохання.
Софія, 18 років: Спочатку хочеться бачити людину, частіше з нею спілкуватися, проводити час. І для мене це була дружба. Ще не усвідомлювала, що це почуття до коханої людини. Постійно хотілося спілкуватися з подругами тільки про неї. І в якийсь момент зрозуміла, що вона подобається мені не як подруга.
Про камінг-аут перед близькими
Андрій, 18 років: Бути самому дуже важко, бо не відчуваєш жодної підтримки. Потрібно мати опору, яка тебе втішить, заспокоїть, вислухає, допоможе. І камінг-аут був найкращим рішення, бо друзям відкриватись треба.
Влад, 18 років: Я розповів, що я гей, двом своїм друзям, а вони «здраві тіпи». Це було несподівано як для них, так і для мене. Просто стукнуло мені в голову, бо ми вже спілкуємось більше ніж півтора року. І я розумію, що я не хочу тримати біля себе людей, які мене не приймають і з якими я не можу бути самим собою.
Вони тридцять хвилин сиділи з квадратними очима, ставили дивні питання, бо це нове для них, і їм треба щось дізнатися. Але вони досі мене люблять. Дуже радий, що є такі люди, бо якщо гопникам скажи щось не те чи одягни щось не те — вони тебе «прихлопнуть». А тут зрозумів, що бувають і такі люди.
Софія, 18 років: Моя мама знає, що я зустрічаюся з дівчиною. Мені пощастило, бо вона мене розуміє. Ніколи не спілкувалися про це, але в один момент мама почала здогадуватися, бо дівчина часто приходила до мене, ми багато часу проводили разом.
Вона сама вивела мене на цей діалог, хоча я не збиралась їй про це казати. Це була дуже стресова ситуація через емоційність. Я розповіла все мамі після нашого діалогу:
— Я ж знаю, що у вас не такі стосунки.
— А які?
— Так скажи мені, які.
Вона зараз живе в Німеччині, це на неї вплинуло. Тому що там суспільство сприймає ЛГБТ як норму. У нашому місті був гей-парад і мама нічого проти цього не мала. Але вона цього не дуже розуміє, так мені одразу і сказала.
Як поліпшити ситуацію зі сприйняттям
Андрій, 18 років: Усе в менталітеті. І сила, яка може змінити ситуацію, — це законопроєкти про одностатеві шлюби, цивільні партнерства тощо. Багато військових — це ЛГБТК+ люди, і це потрібно, щоб узаконити їхні права. Я думаю, що це потрібно робити прямо зараз.
Софія, 18 років: Важко змінити свідомість людей, яким більше 40 років. Тому що вони виросли на інших поняттях. Із поколіннями це прийде в норму. Мої однолітки не ставляться до ЛГБТ негативно. Наше покоління сприймає це як норму.
Влад, 18 років: Варто показувати, що це існує, без агресії. Навіть двоє моїх друзів із іншими принципами нормально мене сприйняли. Ці люди серед нас, цього не уникнути. Питання в тому, чи ти їх приймеш і зрозумієш, що вони такі ж, як ти, чи й далі битимеш їх. Але мені здається, що сприйняття покращуватиметься з кожним роком.
Автор відео: Денис Кривопишин
