Дідусь катав на тракторі, а бабуся навчила плавати. Сум’яни поділилися, за що вдячні рідним

«А я приготувала твоє улюблене»

Репетиторка з англійської мови й учасниця Клубу Цукру Юлія працює репетиторкою з англійської мови. Півтора року тому вона переїхала до Львова. Її бабуся Ніна Козіка живе в Сумах.

—  Вона працювала в дитячому садку заступницею завідувача господарства. Коли я була малою, бабуся брала мене з собою на роботу. Обожнювала такі дні, бо мені подобалося досліджувати будівлю дитячого садочка, грати в спортивній залі чи в спеціальній ігровій кімнаті.

Дівчина зокрема вдячна бабусі за турботу та смачну їжу, адже завжди готує по кілька страв, щоб рідним було з чого обрати. Інколи Юля допомагала їй на кухні й спостерігала за процесом приготування.

— Дуже сумую за можливістю прийти додому, де мене зустрінуть зі словами: «А я приготувала твоє улюблене», — ділиться Юлія.

Зараз через відстань дівчина час від часу телефонує бабусі, щоб запитати як справи, а також взяти рецепти улюблених страв, щоб  потім приготувати їх самостійно.

— Була особливо собою задоволена, коли в мене вийшли ідентичні сирники, як у неї. Це перший рецепт, який я записала, щоб за ним готувати й відчувати запах дому навіть на відстані, — розповідає дівчина.

Previous slideNext slide

«Бачиш, а я казала, воно ще ввійде в моду!»

Учасниця Клубу Цукру Аліна Журбенко народилася в Сумах, але вже вісім років живе за кордоном. Розповідає, що її бабуся Шура народилася в селі в Курській області. Вона була найстаршою з трьох дочок, через це доводилося ділитися одягом із сестрами. У шістнадцять років переїхала до Сум, щоб вчитися в технікумі. Потім працювала на молочній кухні.

— Її колеги розважалися, даючи їй читати газету українською мовою, мовляв, на, Шурочко, почитай. Вона читала, і від її російського акценту в українських словах її колеги падали зо сміху. З часом мова бабусі пом’якшала. Все життя ми спілкувалися з нею російською, але коли я перейшла на українську, то бабуся також почала підлаштовуватися. Зараз здебільшого говорить суржиком, — розповідає Аліна.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Батьки дівчини багато працювали, тому вихованням дівчини займалася бабуся Шура. Аліна вдячна їй за всі рішення, «які вона приймала в неможливих обставинах і за те, що старалася для інших зробити все якнайкраще».

— Пам’ятаю, як треба було їхати у Львів вчитись в УКУ, а я лежала під ковдрою й плакала. Не хотіла залишати бабусю, Суми, звільнятися з улюбленої роботи. Бабця ледь не силоміць стягла з мене ковдру, втерла сльози й промовила, що якщо я не поїду, то вона не впоралась зі своїм завданням — відпустити мене у світ. «Вставай, треба тобі щось із взуття на навчання купити», — казала вона.  

Від приходу в наше місто секонд-хендів її шафа наповнилася речами. 

— У юності моя бабуся була однією з тих дівчат, які могли вдягнути «на вихід» штани замість сукні чи спідниці. Сміливих комбінацій вона теж не боялася. Навіть зараз вона дозволяє нам порпатися у своїй щедрій шафі, примовляючи: «Бачиш, а я казала, воно ще ввійде в моду!»

Previous slideNext slide

Як розповідає Аліна, її бабуся вірить, що освіта понад усе: вже маючи двох доньок, вона закінчила інститут, але й будь-якої роботи не боялася. Часто бувала в селі, де треба було вміти й кімнати білити, і димар чистити. Також бабуся Шура все життя писала вірші в блокнот, але досі не опублікувала жодного.

— Навіть зараз, коли хвороба не дає їй писати рівно, вірші її не покидають. До того вона вела щоденники, і нещодавно один з них віддала молодшій онучці. Важко уявити більшу щедрість.

Навчила плавати й виростила величезний різдвяник

Шеф-редакторка Цукру Юлія Опанасенко у дитинстві обожнювала гостювати у своєї бабусі Ольги Гузь поблизу Ромен в селі Вовківці. Поруч простягаються скіфські кургани, тож її манили історії про тих, кого в них поховали й, звісно, про скарби. 

Previous slideNext slide

До того ж разом з бабусею часто збирали біля курганів лікарські трави й плоди глоду.  

— Я обожнювала ті прогулянки! Бабуся розповідала, від якого недугу рятує та чи інша рослина.  І досі пам’ятаю, що глід допомагає знизити тиск. Загалом бабуся дуже любить рослини. Навіть найменшу посадить — і вона виростає до гігантських розмірів. У неї, наприклад, росте різдвяник, якому вже 40 років. Його розміри мене завжди вражали, — розповідає Юлія.

Ще один яскравий спогад — саме бабуся Оля навчила її плавати. На той час Юлія ходила у сьомий клас і ніяк не могла зрозуміти, як триматися на воді. 

— От я приїжджаю до бабусі. Погожий літній день і ми йдемо на річку Сулу купатися. Бабуся каже: «Ну, показуй, як ти це робиш». Я похлюпалася, подригала руками-ногами. Вона подивилася і така: «А якщо спробувати інакше?» — пригадує Юлія.

Спосіб, який запропонувала бабуся Оля, полягав у тому, щоб гребти воду не від себе, а під себе. І він спрацював! 

— У мене якось одразу вийшло. Згодом я змінила свій стиль плавання, але те, що я навчилася триматися на воді, — це її заслуга. Зараз я, на жаль, не так часто буваю в бабусі, як хотілося б, але в думках часто повертаюся в ті дні. Хочу, щоб вона знала: «Ба, я особливо вдячна тобі за твої веселі історії й жарти, якими сиплеш навіть у найважчі моменти життя. Ти навчила мене не вішати носа, дуркувати, коли хочеться, а головне — бути впевненою, що я — твоя пташечка, і що ти мене обожнюєш. І я тебе обожнюю теж».

«Бабуся дала мені фундамент з усіх шкільних предметів»

Сум’янка Альона Пархомчук навчається в СумДУ на третьому курсі спеціальності «Медицина». Вона пригадує бабусю Любов Шудренко, яка працювала фрезерувальницею, і дідуся Юрія Шудренко, який був бурильником. Бабуся нині живе в Сумах, а дідусь загинув.

Альона вдячна їм за дитинство. Весь перший клас дівчина прожила з дідусем і бабусею, бо їм було ближче забирати її зі школи. Каже, що бабуся допомагала їй із навчанням

— Вона дала мені фундамент з усіх шкільних предметів. Я пам’ятаю, як щовечора ми розв’язували математику. Я, бувало, ревіла й доводила свою правоту, а вона щоразу спокійно пояснювала, чому я зробила помилку, — розповідає Альона.

Ще згадує, що дідусь не міг довго дивитися на сльози дівчини, і поки бабуся не бачила, забирав її погуляти.

— Пам’ятаю, одного разу ми поїхали до його сестри й зникли на п’ять годин. За це дідусю від бабусі дуже влетіло тоді, — згадує дівчина усміхаючись.

«Я ніде не їв такого омлету з домашніх курячих яєць»

Новинар Цукру Захар Ювко розповів про свою бабусю Надію й дідуся Анатолія Гриценків. Вони живуть у селі Верхнє Піщане. У дитинстві майже щоліта Захара разом із братом відправляли туди на канікули.

Хлопець говорить, що вдячний їм за яскраве і тепле дитинство в селі. Більшість його спогадів пов’язані зі смачною їжею бабусі.

— Я ніде практично не їв такого омлету з домашніх курячих яєць, як у неї — щоб пухкий був, ніжний й такого жовтогарячого кольору. Ще я прокидався від запаху пельменів, які власноруч зліпила бабуся, й дивився ранкові мультики про Черепашок Ніндзя по телевізору, — каже Захар.

Також пригадує, що до шести років не знав смаку магазинного молока, бо в бабусі завжди було домашнє від корівки Зорьки.

— Коли мама вперше дала скуштувати молоко з магазину, я плювався, бо це було ніщо у порівнянні з домашнім, — пригадує він.

З дідусем Толею Захар полюбляв кататися на тракторі. З кабіни він бачив, як відбувається керування таким габаритним транспортом.

Previous slideNext slide

— Мої брати в цей момент їхали в причепі позаду, тож у них був свій атракціон. Оскільки город у нас у ярочку, то спускалися ми донизу ґрунтовою дорогою, де повно нерівностей, тому завжди весело було, — згадує Захар.

Хлопець говорить, що тоді не цінував цей час, бо хотів до друзів і до комп’ютера в місто.

— Але зараз я згадую про ці теплі дні з сильним почуттям ностальгії, радості й затишку, — каже він.