Сумський театр для дітей та юнацтва показав на Закарпатті чотири вистави. Одна з них — прем’єра «Гляньте на небо»

Показали комедію про любов і казку для дітей

За словами Андрія Ярового, програму сформували так, щоб звернутися до різної аудиторії та показати діапазон театру. На сцені представили «Нові пригоди Кота у чоботях» — музичну казку для дітей і родинного перегляду. Також відтворили «Грішницю» за текстами Лесі Українки — виставу про переконання, свободу, відповідальність і ціну власного вибору. Глядачі також побачили «Хто там?» — комедію про любов і людські стосунки.

— Ці роботи вимагають від акторів різної сценічної мови: музичної та пластичної легкості в казці, драматичної напруги й уважності до поетичного слова у «Грішниці», точного відчуття комедійного ритму та партнерства в «Хто там?». Тому поїздка давала можливість представити і репертуарне розмаїття, і професійні можливості невеликої трупи. Для театру було важливо зустрітися з незнайомим глядачем, побачити, як вистави працюють поза домашньою сценою, — каже Андрій Яровий.

У Хусті «Грішницю» представили в межах театрального фестивалю-конкурсу «Відгомін Вічності: українська класика сьогодні».

— Для сумської трупи це нагода побачити свою роботу поруч з іншими прочитаннями класики. Репертуарний театр легко замикається у власних оцінках: ті самі люди роками знають сильні сторони одне одного і часом перестають помічати звичні слабкості. Зустріч із професійним середовищем потрібна не лише заради можливого визнання. Вона повертає масштаб порівняння, — пояснює Андрій Яровий.

А в Мукачеві трупа показала прем’єру вистави «Гляньте на небо» в постановці Сергія Москаленка.

— Її готували до зустрічі із сумською публікою ще до гастролей, проте з безпекових міркувань цей показ не вдалося провести. Тож першими глядачами вистави стали жителі Закарпаття, — ділиться Андрій Яровий.

Previous slideNext slide

Про артистів сумського театру на сценах Закарпаття

Головну роль у музичній казці «Нові пригоди Кота у чоботях» грає Алевтина Радіонова. Андрій Яровий звертає увагу, що за легкістю її персонажа, Кота, стоять точні реакції, свобода в русі й відчуття ритму.

— Виконавиця не нагадує нам щохвилини, що зараз потрібно сміятися. Вона грає — і дозволяє глядачеві приєднатися до цієї гри, — каже Андрій Яровий.

Одну з ролей у «Грішниці» грає Анфіса Зінченко. Критик пояснює, як її героїня поступово перестає бачити чужу правду.

— Мене зачіпає момент, коли вірність власній правді починає позбавляти іншого права на його правду. Темперамент надає цьому рухові сили, але справа не лише в силі. Страшніше побачити, як віра поступово забирає здатність сумніватися. І складніше зрозуміти таку людину, ніж просто оголосити її неправою, — каже критик.

Інший бік вистави — Тесля у виконанні Вадима Шерстюка. Його героя критик описує через стриманість, втому й гідність.

— Репліка «хоч без мистецтва хліба заробити» звучить особливо болісно: у ній чується знайоме театральним людям зіткнення покликання з необхідністю забезпечити себе й родину. Високі слова про місію не скасовують потреби жити, — пояснює Яровий.

Наталія Шульженко в образі Лесі Українки в «Грішниці» повертає увагу від знайомого портрета до жінки, якій потрібно говорити. Її слово звучить особисто, часом нагадуючи молитву, без урочистого доведення величі поетеси, каже театральний критик.

— У Наталії Петракової пісня входить у драматичну дію як ритуал. Алісі Храповій дісталося інше завдання: її молода героїня свідомо відмовляється від майбутнього, жертвуючи собою заради знищення ворогів. У цьому образі важливо втримати відчуття непрожитого життя, не дозволити самопожертві стати лише героїчною емблемою, — пояснює Яровий.

Натомість у «Хто там?» серйозність персонажа Віталія Радіонова стає джерелом комічного.

— Глядачеві смішно, героєві — ні. Ревнощі й страх утратити любов не стають несправжніми лише тому, що з них сміються. На цій розбіжності й тримається його комедійна робота, — каже Андрій Яровий.

Поруч із досвідченими виконавцями на сцені працюють Артем Гапонець і Аліса Храпова. Критик каже, що молодь оновлює трупу не сама по собі, а тоді, коли їй довіряють серйозні ролі. У їхніх персонажах Яровий виділяє юнацький максималізм — готовність вірити, кохати й діяти без гарантії щасливого фіналу.