Залюбки грав на гітарі, працював на Донбасі й заснував «ВАПЛІТЕ». Розповідаємо про письменника із Сумщини Миколу Хвильового

«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців.

Клуб ЦУКРУ: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Народився в Тростянці й працював на Донбасі

Микола Фітільов, якого пізніше знатимуть Хвильовим, народився в Тростянці на Сумщині в родині вчителів у 1893 році. Його батьки розлучилися — і п’ятеро дітей залишилися з матір’ю. Після навчання в школі й гімназії Микола поїхав працювати на Донбас.

— Хлопець слюсарював у ремісничій школі, працював чорноробом котельного цеху Дружківського заводу, гарував вантажником у Таганрозькому порту, пітнів на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської, перегортав коксоване вугілля в Горлівці, служив писарем у канцелярії волосної управи села Рублівка та орав просвітницьку ниву в місцевому осередку товариства «Просвіта», — розповів Олександр Рудяченко в «Укрінформі». 

Потім пішов на фронт — воював у Галичині, Буковині, Польщі й Румунії. Цю частину життя називав періодом повного духовного занепаду.

— Бачив лише одну безмежну похідну дорогу, на якій на мене очікувало безхліб’я, гарматний гул і сіра маса невиразних людей. Лише 1916 року, коли мене було переведено у дев’яту хімічну команду рядовим «постійного складу», мені випало зіткнутися із живими людьми, і там я раптом згадав, що я все-таки людина, а не заведений автомат, — написав Хвильовий в автобіографії.

Коли повернувся з війни, то став активістом. Микола займався просвітою, розбудовою організації «Селянська спілка». Під час режиму гетьмана Скоропадського долучився до селянського повстанського руху. А пізніше доєднався до більшовиків, розповів журналіст і письменник Олег Коцарев у медіа «Читомо».

— Маленький на зріст, «щуплий», непоказний зовні, не любив він, щоб про його особу говорили всі. Одягнений у благеньке пальто чи теплий піджак, у чоботях і лихенькій кепці — він аж ніяк не нагадував «публіці» жерця мистецтва, — згадував Хвильового літературознавець Павло Петренко.

Катерина Гащенко та Юлія Уманцева

Коли Микола провідував рідних у селі, то познайомився зі вчителькою Катериною Гащенко. Потім вони разом виступали на концертах і грали в п’єсах. Катерина мала сопрано, а Микола — тенор, тож співали дуетом. Вони одружилися — і народилася донька Іраїда, розказав Олександр Рудяченко.

Шлюб розладнався, коли Хвильовий повернувся на фронт. Тоді стався його офіційний дебют: у журналі надрукували вірш «Я тепер покохав го́род». У той період Хвильовий познайомився з Юлією Уманцевою — і пізніше одружився з нею. Подружжя оселилося в Харкові. Хоч їхнє життя не було щасливим, Остап Вишня писав, що Хвильовий мав репутацію «міцно жонатої людини». Він лишався вірним дружині до кінця, розповіла Вікторія Бега.

Писав про революцію й мав неврастенію

Хвильовий друкувався в харківських виданнях, працював у редакційному відділі Головполітосвіти, у видавництві «Червоний шлях». Першими його виданими книжками були поетичні збірки «Молодість» і «Досвітні симфонії», а також поема «В електричний вік». Згодом він почав писати прозу, яку зібрав у «Сині етюди», «Осінь» та «Злочин».

Хвильовий завжди писав експромтом, під настрій. Хоч мріяв щороку видавати нову книжку, працювати зосереджено й довго не міг, розповіла Вікторія Бега.

Письменник «заводився» з півоберту і мав істеричний характер. Виступи на зборах він зазвичай починав спокійно й поважно, але вже незабаром зривався і, за спогадами Аркадія Любченка, «бив кулаком по столі, скакав, бігав, і перекричати його було неможливо». Він мав неврастенію й зловживав алкоголем. Водночас був простим, душею компанії: щиро підтримував почат­ківців, часто збирав товаришів у своїй квартирі, любив грати на гітарі.

Заснував «ВАПЛІТЕ» й заповів авторські права Любистку

Письменник з однодумцями створили «ВАПЛІТЕ» — «Вільну академію пролетарської літератури». Учасники об’єднання зважали на якість творів, а не на ідеології, тему чи стиль.

— У художній практиці більшість яскравих представників групи була модерністами. А в політиці час від часу вони робили досить стримані, але помітні жести опозиційного, націонал-комуністичного характеру. «ВАПЛІТЕ» стала, мабуть, найвідомішою українською літературною організацією 1920-х років, як через концентрацію талановитих авторів, так і через їхню задерикуватість, — розказав Олег Коцарев.

У 1925 році Хвильовий почав літературну дискусію, яка згодом стала політичною. Приводом була стаття письменника Григорія Яковенка на підтримку простої «пролетарської» літератури. Хвильовий відповів памфлетом «Про „Сатану в бочці“, або Про графоманів, спекулянтів та інших „просвітян“». У ньому він виступав за складнішу літературу й орієнтацію на Європу в культурі.

Хвильовий опинився під наглядом спецслужб. Його памфлет «Україна чи Малоросія» заборонили друкувати — і машинопис пролежав у київському партійному архіві до 1991 року. Після цього письменник анонсував роман «Вальдшнепи» як любовний, але в ньому були ті ж ідеї, що й у памфлетах. Першу частину опублікували в журналі «ВАПЛІТЕ». Другу теж надрукували, але весь тираж, рукопис і машинопис конфіскували. Після цього письменника майже перестали друкувати, написала Вікторія Бега.

Згодом Хвильовий побачив наслідки Голодомору в селах і арешти товаришів, серед них і найближчого друга Миколи Ялового. Невдовзі після цього письменник завершив життя самогубством. «Одну з передсмертних записок він адресував пасербиці, яку називав Любистком, і заповів їй усі авторські права.