Носить футболку «Фу, люди» й повертає крадені рослини. Історія доглядачки зимового саду в Сумах

Саме в цьому зимовому саду дев’ять років тому віднайшла сенс жити далі Тетяна Бабко, сум’янка в шостому поколінні. Майже все життя вона працювала художницею підлакового розпису на різних підприємствах, та через втрату зору мусила залишити це ремесло. Нині Тетяна як доглядачка зимового саду має інші клопоти: наздоганяти крадіїв рослин, годинами консультувати про догляд за помідорами й «змивати» негатив із листя рослин. 

Клуб ЦУКРУ: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Тетяна з любов’ю розповідає про кожен вазон, але одразу м’яко попереджає: фотографувати її не варто. Насамперед з міркувань безпеки, адже її чоловік зараз у війську. До того ж, Тетяна зізнається, що просто не любить позувати перед камерою: для неї головні герої зимового саду — самі рослини, які вона любить, як власних дітей. 

Джунглі замість качалки: як оранжерея вижила в 90-х 

Давши нам трохи часу походити стежками й роздивитися рослини, Тетяна запрошує присісти на лавочку в центрі зимового саду.

— Цей сад збудували ще наприкінці 1980-х років як оранжерею для дитячого садка. Зробили дійсно міцну конструкцію: подвійне скло, продумане природне освітлення й метровий шар ґрунту під бетонною основою, — ділиться Тетяна, показуючи на стовбури гігантських фікусів, що виросли прямо з землі.

Коли на початку дев’яностих дитсадок закрився, будівля деякий час пустувала. Але рослини всередині не загинули — вони продовжували рости у закритому мікрокліматі навіть без догляду. Наприкінці 1990-х років приміщення викупила клініка Unicam (Українського північно-східного інституту прикладної клінічної медицини), яка працює тут дотепер.

Під час реконструкції будівлі обговорювали й долю оранжереї: простір пропонували повністю перепланувати та перебудувати під тренажерну залу. Проте керівник закладу Павло Білецький категорично відмовився нищити зелену зону. 

Він щиро любив рослини, добре на них знався й тривалий час особисто порався навколо квітів. Саме Павло захистив оранжерею від знесення, а згодом надав Тетяні повну свободу дій. 

Одна з роду «хранительок Сум»

Тетяна народилася в Сумах у родині з глибоким корінням — її рід живе тут понад триста років. Ще прабабуся жінки працювала покоївкою в садибі цукрового магната Харитоненка на вулиці Троїцькій. Згодом родина пережила в місті Першу світову, революцію, Голодомор та Другу світову війну, де майже всі чоловіки з роду загинули (вижив лише дядько-льотчик, а прізвище іншого викарбуване на міській стелі біля «Альоші», як кажуть місцеві).

Previous slideNext slide

Батькові Тетяни зараз 89 років. Він усе життя пропрацював на заводі «Фрунзе» начальником бюро раціоналізації та завідував заводським книжково-платівковим кіоском. Мати працювала там же — у ливарному цеху.

Сама Тетяна з сімнадцяти пішла шляхом батьків: працювала художницею підлакового розпису в цеху № 19 на компресорній площадці «Фрунзе». Паралельно вечорами розписувала дерев’яні сувеніри для фірми «Верес» — вази, тарілки та шкатулки з бурштиновими вкрапленнями. Вироби компанії виконували за спеціальними патентами для Верховної Ради та МЗС, а вази Тетяни вручали як офіційні подарунки дипломатам і президенту Леоніду Кучмі.

Коли після народження доньки у 1998 році заводські зарплати впали, Тетяна на підприємство не повернулася. Каже, перейшла на «вільні хліби»: розробляла власні технології лакування, співпрацювала з американськими замовниками, продавала вироби в Печерській лаврі й створювала до 450 робіт на рік.

— Ми з родиною — такі собі хранителі Сум. Жіноча лінія нашого роду ні разу не тікала з міста за триста років, і я виїжджати принципово не збираюся. Наше місто — неймовірне, — усміхається Тетяна.

«Рослини мене просто врятували» 

Тетяна змалку захоплювалася рослинами й мріяла про фах ландшафтної дизайнерки. Натхнення вона роками збирала в родинних мандрівках Європою — милувалася садами Монако, Відня, Праги та водоспадом у Ніцці.

Проте у 45 років ці плани довелося відкласти: через хворобу зір Тетяни різко впав до 2%. Вона бачила світ лише крізь силуети й туман, через що більше не могла писати дрібну мініатюру. Почалися важкі панічні атаки, віднімалися руки, а виснажливе лікування забрало всі заощадження.

— На роботу в такому віці й з такими проблемами вже не беруть — кажуть, «стара». Це велика проблема нашого суспільства. Два роки я просто приходила до тями й шукала, куди себе прикласти, — пригадує Тетяна.

Одного разу знайомі запросили її підмінити на три місяці дівчину, яка доглядала зимовий сад клініки Unicam. Коли ж та поїхала на заробітки, Тетяна залишилася господинею оранжереї. Це призначення дало поштовх втілити давню мрію й опанувати ландшафтний дизайн на практиці. До роботи в саду Тетяна мала вдома лише кілька скромних вазонів, але нова пристрасть охопила її повністю. 

Справжньою академією знань для жінки стало українське Межигір’я: захопившись його композиційною довершеністю, їздила туди й буквально доколупувалася до місцевих садівників, розпитуючи про формування ландшафту. Аби адаптувати знання під власні потреби, Тетяна скуповувала на київській «Петрівці» енциклопедії з ботаніки, проходила онлайн-курси й радилася з науковцями ботанічних садів Києва.

Виявилося, що для догляду за садом стовідсотковий зір — не головне. Силуетів, відчуттів та дотику було достатньо. Зараз вона працює в саду абсолютно одна вже сьомий рік, з яких п’ять — на повну ставку. 

Екзотична колекція: як росте отрута для стріл

Робочий день Тетяни починається ще вдома о шостій ранку. Вона моніторить закриті інтернет-групи постачальників, шукає рідкісні саджанці, читає матеріали про догляд за екзотами й бере участь у конкурсах рослинників. В одному з таких нещодавно виборола друге місце та як винагороду отримала рідкісний екземпляр.

З восьмої Тетяна поливає, підживлює, обрізає, пересаджує рослини на 15 клумбах довкола клініки, а також турбується про ті, що ростуть у зимовому саду. 

Особливий для неї ритуал — вечірній полив та обмивання листя рослин оранжереї, коли розійдуться всі відвідувачі після 16:00. Тетяна переконана, що вода не лише живить ґрунт, а й буквально «змиває» накопичений за день негатив та втому.

Повернувшись з роботи, Тетяна висіває насіння, живцює та вкорінює нові рослини для оранжереї. Співробітники й відвідувачі клініки, скуштувавши екзотичні фрукти, регулярно зносять їй кісточки: так у саду виросли авокадо-дикар, гуаява та інжир. Окрім «народного» поповнення, налагоджена співпраця з ботанічними садами Києва, Закарпаття та Берліна, звідки саджанці приїжджають у спеціальних боксах.

Окраса колекції — її «старійшини», які збереглися ще від часів дитячого садка 1980-х років. Це не лише 40-річний Дідусь Фікус та розкішна Тітка Монстера, плоди якої дозрівають два роки й смакують як суміш ананаса, банана й ківі, а й гігантська сансевієрія — «тещин язик», яка пережила десятиліття у місцевому ґрунті. 

Previous slideNext slide

Поряд із ними ростуть п’ятиметровий банан «Лакотан»; двометровий «Кавендиш» — хижий непентес із глечиками для ловлі комах; жаботикаба — бразильське виноградне дерево, чиї темні ягоди висипають просто на стовбурі.

Є в оранжереї й рослини з «характером», які потребують обережності, як-от надзвичайно токсичний скадоксус («червона кульбаба»), соком якого в Африці змащували наконечники стріл. 

Окремий гонор оранжереї — кактус «мавп’ячий хвіст» (гільдовінкера). Колись його привезли з Італії як крихітний подарунок керівникові закладу Павлу Білецькому, а сьогодні це велетень з довгими батогами, що рясно цвіте яскравими квітами.

Previous slideNext slide

На дотик він напрочуд пухнастий, проте торкатися його білосніжного опушення голіруч суворо заборонено. Це роблять не через колючки, а тому, що від людських дотиків ніжно-білий пух брудниться й незворотно жовтіє. Взимку Тетяна суворо обмежує його полив, щоб ґрунт не закисав, а для захисту від шкідників використовує лише безпечні біопрепарати або нетоксичні японські засоби. 

Втрачений зоопарк та морські свинки в бомбосховищі

Якщо плеснути в долоні біля густих чагарників банана, простір раптово вибухає дзвінким пташиним щебетом. Це співає пластмасова іграшка-повторюшка, яку Тетяна поставила як розвагу для дітлахів — нагадування про часи, коли в оранжереї лунали справжні голоси птахів і тварин.

Previous slideNext slide

Раніше в зимовому саду мешкало пів сотні кроликів, щурів, балакучих папуг, хом’яків, мадагаскарських тарганів та морських свинок. Особливою улюбленицею відвідувачів була морська свинка Бабуся Розита, яка прожила в саду майже десять років. Для неї Тетяна навіть влаштувала справжній день народження з кульками, частуванням для гостей та тортом з овочів.

Проте восени 2022 року у будівлі клініки відкрили стаціонар із власною кухнею для пацієнтів. Через суворі санітарні норми та нове законодавство контактний куточок мусили закрити. Більшість птахів і дрібних гризунів роздали в добрі руки, а Тетяна забрала дев’ять морських свинок та старого щура до себе додому.

Previous slideNext slide

Уже вдома, під час обстрілів та повітряних тривог у Сумах, ці тварини стали справжніми рятівниками. Тетяна збирала пухнастих підопічних у кошики й зносила до підвалу свого будинку. У сховищі, разом із сусідами та їхнім собакою, свинки виконували роль «психотерапевтів»: діти й дорослі гладили тварин, що допомагало вгамувати паніку та витримувати найважчі дні.

Зараз у квартирі Тетяни мешкає чотири морські свинки: три хлопчики й лагідна дівчинка, яку жінка свого часу врятувала прямо з клініки, куди її принесли на евтаназію. Каже, що хоч за шумним зоопарком в оранжереї сумує, у домашньому затишку чотирилапим безпечніше й спокійніше.

Гості оранжереї

Найчастіше, в зимовий сад приходять відпочити серед зелені після медичних процедур і роздивитися тропічні екзоти. Або й просто поспілкуватися з Тетяною. До неї постійно звертаються по поради — від паніки через «один жовтий листочок на фікусі» до суто дачних питань.

Головна тема таких розмов — це, звісно, помідори. Місцеві городники приходять до жінки як до вищої інстанції: радитися щодо боротьби з фітофторою, правильного пасинкування, формування кущів та вибору сортів розсади, а вона терпляче й годинами розбирає кожну городню проблему.

Іноді, коли накриває втома, Тетяна одягає кумедну футболку «Фу, люди» із зображенням роздратованого зайця. Проте хитрість не спрацьовує: замість того, щоб проходити повз, відвідувачі розчулюються, вигукують: «Ой, яка у вас кумедна футболка!» — і починають розмову з подвоєною силою.

Оранжерея відкрита для всіх охочих. Тетяна просить дотримуватися всього двох правил: 1) не говорити про політичні й релігійні теми; 2) не шкодити рослинам. Якщо трапляються порушники, як-от крадії чорнобривців, самшиту чи газанії з вуличних клумб, жінка може й аж до місцевого ринку добігти. І принципово повертає зелених мешканців.

Втім, бувають і кумедні курйози, коли рослини «захищають» себе самі. Під час однієї з фотосесій дівчина-модель без дозволу залізла просто в гущавину екзотів і наступила на п’ятисантиметрову голку кактуса. Коли вона попросила доглядачку витягти колючку, Тетяна лише розвела руками й відправила її до лікарів клініки: «Дівчинко, я б і рада допомогти, але витягти її не можу — я ж не бачу ні хр*на!»

Для кожного гостя в Тетяни є власна прикмета чи казка. Показуючи кливію, вона розповідає легенду про те, як ангели спустили цю квітку на землю, щоб навчити людей доброті. А охочим залучити фінансовий успіх пропонує кумедний ритуал — закопати в ґрунт під кущем жовту монетку «на багатство».

Попри втрату 98% зору, щоденну важку працю, зимові блекаути й тривоги воєнного часу, Тетяна дивиться в майбутнє з непохитним оптимізмом. Її головна мрія — щоб зимовий сад клініки Unicam продовжував рости, розширювалась колекція фруктів й простір сяяв фітолампами навіть у найпохмуріші зимові дні.

Фото під пальмами й колючі нюанси: як потрапити до оранжереї та підтримати сад

Оранжерея тримається на ентузіазмі Тетяни, але потребує підтримки містян. Долучитися до збереження цієї зеленої оази можна кількома способами:

• Фінансова допомога та меценатство. Кошти необхідні на додатковий обігрів у морози, придбання спеціальних фітоламп, капітальний ремонт скляного даху та встановлення захисного паркану для зовнішніх клумб. Детальніше про це Тетяна розповідає особисто.
  
• Поповнення колекції та правила для насіння. Оранжерея з вдячністю приймає нові вазонні рослини, а також кісточки й насіння екзотичних фруктів (авокадо, манго, маракуї). Кісточки приймають виключно свіжими, замотаними у вологу серветку. Головне — ні в якому разі не сушити їх (ні на батареї, ні на повітрі) та не мити з милом, аби не вбити живий зародок.
  
• Обмін та подарунки. Тетяна залюбки віддає вкорінені паростки просто так або міняє їх на цікаві живці. Особливо вона любить дарувати рослини дітям, щоб змалку зацікавити їх ботанікою та навчити дбайливого ставлення до природи.
  
• Візити, екскурсії та фотосесії. Година оренди оранжереї для зйомок коштує 300 гривень. Потрапити на екскурсію або домовитися про фотосесію можна за особистим номером Тетяни: +38 095 93 33 899. Окрім тропічних екзотів, тут є ще один реквізит — старовинне піаніно. Якщо для гарного кадру треба підібратися ближче або звільнити місце — краще попросити Тетяну: вона з радістю сама обережно посуне вазони й допоможе влаштувати безпечну локацію.