— Наскільки це буде голосно?, — я перепитую у Крави, щоб пересвідчитися, чи не варто відійти трохи далі від кулемета, і одразу затуляю вуха.
— Не так голосно, як здається. Раз, два, три…, — робить кілька пострілів у небо й задоволено всміхається, — Харашо. Мелочь, но приятно. Але я любитель стріляти, як щось летить. Тоді цікавіше.
Зенітно-ракетний дивізіон 68 окремої аеромобільної бригади імені Олекси Довбуша працює на Сумщині з весни цього року. Зараз їхня основна задача — захищати Суми й область від російських повітряних цілей. Щодня бійці підіймають дрони-перехоплювачі назустріч «Шахедам» і «Молніям», відстежують ворожі борти на екранах і б’ють по них із ПЗРК і кулеметів. Часто — ще до того, як ціль перетне лінію фронту.
Ми відвідали кілька позицій бригади й поспілкувалися з бійцями про те, як дрони-перехоплювачі збивають російські БпЛА, як працює МВГ, із чим найважче боротися, а ще як вони відволікаються і відпочивають.
Харківщина — Донеччина — Сумщина
68 бригаду ДШВ на Сумщину перевели навесні цього року. До цього вони працювали на Покровському напрямку, розказує Олександр із позивним Маестро.
— Я вам чесно скажу, це перший, напевно, напрямок за п’ять років війни, де є прям цивілізація. До того ми були на Харківсько-Луганському напрямку — до цивілізації там було далеко. Потім Донбас. Покровський напрямок був відносно цивілізований, але там не було торгових центрів, наприклад, як тут. Я сам із Київської області, привик до такого, раніше нічого собі не забороняв, любив десь пошикувати, нормально вдітися, щось подивитися, десь походити, — пригадує військовий під час розмови в парку в Сумах. Обіцяє нас відвезти на позиції до бійців.
Зенітно-ракетний дивізіон тут виконує різні завдання: протиповітряне прикриття дронами-перехоплювачами, зенітно-кулеметними розрахунками, ракетними каналами типу ПЗРК. Зокрема, прикривають логістику від російських FPV-дронів.
— Ми намагаємося повністю закривати Суми, щоб сюди нічого не долітало. Яка б ціль не летіла, підіймаємо всі екіпажі, відпрацьовуємо, застосовуємо всі мобільні вогневі групи, — говорить Маестро. Окрім цього, каже, за потреби стрілецькі групи прикривають ремонтників газо-, тепло-, електромереж.
Бійці дивізіону стоять на позиціях від кордону до самих Сум. З озброєння використовують різні дрони, зокрема P1-Sun і STING.
— У нас дуже великий приріст по знищених цілях пішов саме на цьому напрямку. Завдяки переходу в ДШВ з’явилося гарне забезпечення в плані засобів ураження, якими ми можемо користуватися. Є вибір, багато допоміжних засобів. Зараз сильно допомагає фонд Стерненка та інші благодійні фонди, — каже Маестро. За липень і серпень бригаді вдалося збити понад 1 000 російських дронів.
Торговий агент, моряк, сантехнік — а тепер військові
До повномасштабного вторгнення Маестро жив недалеко від Ірпеня. Усе життя працював у сфері продажів: був мерчендайзером, торговим агентом, супервайзером, начальником торгового відділу, комерційним директором дистриб’ютора. Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, пішов у тероборону.
— Коли під*ри вийшли з Київської області, я пішов у військкомат. Там мені сказали: «Нам по вашій спеціальності (командир радіолокаційної станції П-19, П-18) фахівці не потрібні». А в травні мене набрали й сказали, що вже є потреба. 12 травня я поїхав на полігон і пройшов перекваліфікацію на фахову підготовку на ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс, — ред.), — пригадує Маестро.
Він розказує, що в 68 бригаді пілота дрона готують від трьох до шести місяців.
— Якщо в бійця щось виходить, ми в нього до моменту навчання вкладаємо душу й сили, тобто вчимо, ставимо задачі, перевіряємо їх. Людина навчається, і тоді ми відправляємо її в навчальний центр на місяць, — каже Маестро.
Після навчання людину ставлять третім номером на позицію, який ще не керує дроном, а лише допомагає його запускати. Так боєць вивчає засоби виявлення, застосунки, починає все аналізувати й розуміти, як воно працює та що летить.
Маестро каже, що в його підрозділі працюють люди з різних регіонів України, зокрема з окупованих і прифронтових територій. Але в основному із заходу України, багато бійців із Рівненської області.
— Хтось був моряком, хтось слюсарем, хтось сантехніком, хтось колись воював, а потім звільнився. Вікова категорія теж різна. У нас у бригаді є, наприклад, один водій дядя Коля з позивним Арчі. Йому зараз 60 років, а він як молодий, не п’є, такий підтягнутий. Каже, що не хоче звільнятися зі служби, — розказує військовий.
«Може бути плюс-мінус спокійно, а іноді шпарять “Молнію” за “Молнією”»
Маестро каже, що дрони на Сумщині відстежують за допомогою різних систем: «Дельта», радіолокаційної станції, радіоелектронної боротьби, а ще — візуально. Також є відеоперехоплення.
— Усе це акумулюється, збирається інформація, і таким чином ми знаємо, на яких частотах літають дрони, плюс-мінус розуміємо характер цілі, — ділиться військовий. За його словами, ціль розрізняють за швидкістю, розміром і формою, — розказує військовий.
Зазвичай на позиції працює екіпаж із трьох-чотирьох людей. На одній із них ми поспілкувалися з військовими з позивними Паром, Риба й Аміль. Останній — основний пілот, служить у війську з 2022 року. Пішов добровольцем до армії, коли йому було 22. Він теж із Київщини. Розказує: коли була окупація, вивіз рідних за кордон, а сам виїхав у Вараш на Рівненщину.
— Коли вже моє село звільнили, ми вирішили повертатися додому. Я взяв батьків і ми з горем пополам лісами проїхали туди, бо всі мости були підірвані. Я побув із ними один день, заселив їх і кажу: «Мама, папа, я волонтерку повезу в Дніпро». Пригнав машину, потім до мене підходить заступник командира бригади з озброєння і питає: «Ти готовий служити?». Я кажу: «Цілком і повністю», — пригадує початок війни Аміль.
Розказує, що побут тут, у бліндажі, облаштований: біля входу встановили рукомийник із дзеркалом, поруч шампунь, гель для душу, рідина для миття посуду, сода й вологі серветки. Недалеко стоїть потертий робочий стіл.
Пройшовши невеликим коридорчиком у бліндажі, потрапляємо в кімнату, де працюють і відпочивають бійці. Справа — двоярусне дерев’яне ліжко. Зліва висять пакети з огірками й помідорами, на поличках чай, кава і спеції, а ще спіраль від комарів.
Прямо в кімнаті розмістили саморобний стіл із ДСП, на якому примостилися кілька ноутбуків із картою руху безпілотників у небі. Також тут комплект для керування дронами. Поруч від спеки допомагає охолонути невеликий ліловий вентилятор. Навіть під землею відчувається гостинність, ніби вдома, — бійці пропонують бутерброди, печиво й каву: «З молоком? Цукор додавати?»
Тут вони працюють цілодобово — чергують по чотири години. Тобто одна людина відпрацювала і йде відпочивати.
— У нас постійно є оперативний черговий, який сидить на радарах, дивиться потенційні цілі, і якщо щось летить — будить основного пілота. Таким чином мінімум дві людини працює: виносять борт, налаштовують його, готуються до трансляції тощо. Для цього треба, щоб люди були взаємозамінні, — пояснює Аміль. У цей момент сидить біля столу і поглядає час від часу на мапу, щоб не пропустити ціль.
За його словами, на Сумському напрямку в основному літають «Молнії», «Шахеди», зокрема реактивні, БМ-35, FPV, «Ланцети», «Зала», «Суперкам», «Князь віщий Олег».
— Може бути день — плюс-мінус спокійно. А іноді буває, що «Молнію» за «Молнією» шпарять росіяни, тож і в нас виліт за вильотом. Буває таке, що за добу може бути 20-25 вильотів. Один у середньому триває від 10 до 20 хвилин. Літаємо, шукаємо в небі ціль, орієнтуємося по місцевості. Потім на перехопленні ми її виявляємо і знищуємо, — розказує Аміль.
Як «Пісюнами» збивають російські дрони над Сумами
Цей екіпаж працює з дронами-перехоплювачами P1-Sun, між собою бійці називають їх менш серйозно — «Пісюнами». Його максимальна швидкість — до 300 кілометрів за годину. Може летіти до 20-25 кілометрів, щоб повернутися назад, якщо не вразили ціль. Одного разу, каже Аміль, дрон пролетів 30 кілометрів в одну сторону і стільки ж назад. Батарея була повністю посаджена, тож бійці ледве повернули борт на позицію.
Аміль пропонує і нам подивитися, як запускають цей дрон. Ідемо за ним до виходу. Чоловік підходить до столу, який військові встановили біля бліндажа. За ним вони налаштовують дрони-перехоплювачі P1-Sun. Адже щоб запустити безпілотник, спершу його треба підготувати: заживити, перевірити камеру, а потім виставити борт.
Коли дрон готовий, один із бійців виставляє його на правильну позицію. У цей час основний пілот бере пульт і підіймає борт у небо. Від пропелерів навколо підіймається пил. Звук борта схожий на гучний писк або свист. Коли він у небі, пілот починає шукати ціль, орієнтуватися по місцевості допомагає другий боєць, який сидить поруч за ноутбуком з онлайн-мапою. Зазвичай коли помічають ціль — наближають дрон до неї. Цього разу ворожих безпілотників у небі не було. Тому через кілька хвилин його повертають на позицію.
— Якщо все ж бачимо, що летить ціль, я підіймаю борт угору, дивлюся — зразу видно точку, тому я на неї вже лечу. Усе, засік дрон і починаю його ловити. Я на підльоті, все, шарах — нема, — так відбувається знищення ворожого дрона, пояснює Аміль.
Уперше у війську йому вдалося збити «Шахед» минулого року. Зараз він уже втретє заходить на позицію як пілот. Минулого разу знищив приблизно три «Молнії» й одну «Пародію».
— Якраз перед відпусткою збив «Шахеда». Знаєте, їхав із задоволеним лицем, що недаремно пробув ці 18 днів на позиції. Це було таке щастя. У момент збиття відчуваєш кайф, ейфорію. Те, що дрон не нашкодить людям — саме головне. Це те, що потрібно нам у цей момент — щоб менше падало всякої гадості на голову, щоб взагалі не падало. По максимуму знищувати все ще на підходах, навіть до ЛБЗ, — каже військовий.
«Я любитель стріляти, як щось летить»
Далі їдемо до мобільної вогневої групи. Зазвичай це екіпаж з чотирьох людей, який стоїть на позиції добу. Є ще вогневі групи, які працюють ближче до лінії бойового зіткнення, на прикритті лісових маршрутів. Там вони можуть стояти довше — до тижня.
Цього разу на позиції працюють військові Юрій з позивним Хамелеон, Владислав Боксер і Микита з псевдо Крава — той самий, з пострілів якого починається ця історія. Сам боєць із Луганщини, на руках має багато татуювань і бороду. Показав нам, як працює МВГ — одягнув бронежилет, каску, зарядив кулемет на машині й приготувався до пострілу.
— Наскільки це буде голосно?, — перепитую в нього, щоб пересвідчитися, чи не варто відійти трохи далі від кулемета, і одразу затуляю вуха.
— Не так голосно, як здається. Раз, два, три…, — прицілившись, він робить кілька пострілів у небо й задоволено всміхається, — Харашо. Мелочь, но приятно. Я любитель стріляти, як щось летить. Тоді цікавіше.
Бійці кажуть, що намагаються збивати все, але найбільш ефективне МВГ проти «Молній» і «Шахедів». Зазвичай виявляють цілі візуально й за допомогою програми «Віраж» на планшеті.
— Якщо ціль заходить і пеленгується, тоді програма підтягує її: швидкість, висоту, дальність. Наші ППО-шні програми приблизно промальовують траєкторію польоту цілі. Бувають моменти, що росіяни міняють її — ціль залітає сюди, а вилітає туди. Так і відстежуємо, — розказує військовий Валерій з позивним Атаман, який привіз нас на позицію.
Окрім кулемета, використовують і ПЗРК. Уночі на трубу кріплять спеціальний нічник, щоб бачити ціль. Однак і так іноді складно побачити дрон, оскільки зараз росіяни їх маскують: вночі запускають чорні, а вдень — білі, кажуть бійці. Коли вдається збити ціль, насамперед відчувають радість.
— По-перше, наша робота виконується, і обов’язок також. І водночас — самі розумієте, зараз як по Сумах прилітає, — знижується шанс, що буде якесь ураження для мирного населення. Тому радість, як мінімум, точно. Через певний час відчуваю і спокій, — ділиться Крава.
Під час нашого візиту поруч нічого не летіло, тож бійці мали час перепочити. Хтось лежав у бліндажі, а хтось сидів у машині. Одна людина має бути на чергування і слідкувати, чи не летить нічого. Між собою обговорювали роботу — хто був на позиції вчора, хто буде завтра.
Поруч із машиною є невеликий дерев’яний бліндаж, де сплять бійці. Тут речей небагато, стоять два розкладних ліжка і трохи продуктів. Крава каже, що часом сюди залазять жуки й павуки, але мишей чи змій не бачив. З приємного — у гості часто заглядають місцеві коти.
Найскладніше збити реактивний дрон
Олександр Маестро вважає, що зараз основна задача росіян на Сумщині й не тільки — знищувати прифронтові міста.
— Враховуючи, що зараз на болотах відбувається, що кожен день б’ють по одному-двох складах Wildberries, НПЗ-шки горять, то, звісно, росіяни зляться. Вони розуміють, що програють, що, грубо кажучи, 80% танкерів тіньового флоту перебили. І вони будуть руйнувати все, ось це й намагаються робити. Вони не могли прилетіти на низьких висотах «Молніями», тож почали їх підіймати на 4 000 метрів. І таким чином кошмарити населення, бити неприцільно, — говорить військовий.
Останнім часом росіяни почали більше застосовувати реактивні дрони. Як каже Аміль, їх складно збивати, але реально за деяких умов. Треба на них «заходити», коли вони повертають чи знижуються. На цих моментах дрони зменшують швидкість, і їх можна зловити.
— А коли дрон напряму летить, його нереально наздогнати. Його швидкість — 400–600 кілометрів за годину, тобто він набирає такі оберти, що наш перехоплювач просто не вженеться, — говорить Аміль.
Але такі дрони можуть збивати мобільні вогневі групи за допомогою переносного зенітно-ракетного комплексу. Напередодні нашої розмови над Сумами якраз збили один такий. Це зробили саме з ПЗРК, кажуть військові.
Загалом запорука успіху залежить від екіпажу, каже Маестро: наскільки він навчений і досвідчений.
— Дуже важливий момент — це робота штурмана-пілота. Це дуже важливо, тому що він довертає антену, направляє. Він має також розуміти, де летить ціль і підказувати пілоту, звіряти всі показники між засобами виявленнями. Він має передати пілоту ту картину, яку бачить, і скоригувати його правильно, — пояснює військовий.
«Ніколи не думав, що Суми такі прикольні»
Маестро каже, що в дивізіоні вже давно сформований колектив. Тому в середині підрозділу — хороший психологічний стан, є комунікація, довіра, немає складнощів у побуті.
— Якщо нормальний колектив, то взагалі питань немає. Хлопці можуть поїхати на якусь рибалочку. Хай відпочивають. Вони й так бігають, заходять на 20 днів на позиції. Посидів, вийшов сюди на три дні. То чому йому не можна піти карася того потягати? Та хай ловить карася, — каже військовий.
Також серед традицій у бригаді, розказує Паром, є привітання з днями народження. Усі один одного вітають і завжди святкують ці дні. Триматися ще допомагає сміх, каже чоловік. Усі один одного підколюють. Іноді можуть у фотошопі щось зробити, розвести когось. А ще дивляться фільми, серіали, проводять час у «Рулетці». Люблять пити каву, їдять різноманітну їжу, зокрема, каже Паром, час від часу готують теплий салат із картоплею і тунцем.
Якщо є можливість, намагаються виїжджати в місто. Маестро каже, що йому подобаються Суми, оскільки це невелике компактне місто, але водночас тут є все, що потрібно.
— Є річка, усюди природа, недалеко до соснового лісу, багато місць для рибалки. Я ніколи в Сумах не був, колись лише проїздом. Ніколи не думав, що це місто реально таке компактне, зручне, цікаве. І контингент людей дуже прикольний, — ділиться військовий.
Аміль теж каже, що Суми комфортне місто. Йому подобається, що є багато парків, алей, соборів. Також — що тут чисто і хороший сервіс.
— Дуже файне місто. Я в Сумах був один раз, у дитинстві, напевно, мені було років сім-вісім, поїхали з батьком купувати трактор. І нас чуть не намахали. Після того в мене до Сум було погане ставлення. А потім, як приїхали сюди, думка змінилася — ніколи не думав, що Суми таке потужне місто. Пам’ятник цукру — це взагалі потужно. А ще фонтани файні, — розказує Аміль.
Тримати небо над Сумщиною = не пропустити ціль
Маестро говорить, що тримати небо над Сумською областю для нього означає не пропустити будь-яку ціль — щоб вона не впала на голову людям.
— Тяжко дивитися, як прилітає по людях, особливо коли діти гинуть. У мене в самого є восьмирічна донька, навіть уявити такого не можу. Я такі новини перегортаю, не дивлюсь, бо тяжко. Коли Wildberries горить або російське судно топиться — тут із задоволенням. Тоді вранці прокинувся, зуби почистив, подивився на день із позитивом, заряджений і можна працювати далі, — говорить військовий.
Він спостерігає, що за майже п’ять років повномасштабної війни в ЗСУ сильно змінилася риторика. Якщо раніше багато військових хотіли, щоб усе це швидше закінчилося, а основним завданням було захистити країну. То зараз вони хочуть показати, на що здатні.
— Тобто Україна заговорила з позиції сили, і ти вже розумієш, що всі ці п’ять років ти правильно робив, ти йшов до цього, терпів, чекав, поки це все зміниться, ти чекав, поки прийде модернізація, коли почнуться розробки. І ти зараз дивишся і розумієш, що тепер вони (росіяни, — ред.) плачуть, а ми посміхаємося, — переконаний Маестро.
