Майже у центрі Сум раз у раз чути незвичні для міста звуки. Мекання, кудкудахкання, іноді ледачкувате «хрю». Звуки долинають з-за довгого паркану. На дерев’яних ворітцях є невеличка підказка — «Бабусине подвір’я». Цукр зазирнув за хвіртку й дізнався історію контактного зоопарку, різношерстні долі його жителів, і розпитав господинь, як тут все облаштоване.
Безпечні й небезпечні жителі
На галявині в парку імені Кожедуба серед кущів і дерев стоїть подвір’я, що дійсно нагадує «бабусине». Тут пахне літом, скошеною травою, і дихається якось легше. Навпроти нього — широке спортивне поле. До вигуків футбольних гравців, які тут грають, іноді долучається хрипуче тремтяче «ме-е». По колу просто неба стоять вольєри. Один з них виглядає «обличчям» на вулицю, з карликовим козликом, двома його сестрами і в'єтнамськими свинями, мамою і донею. Біля нього — простір для очікування і дитячого транспорту: колясок, велосипедів. У інших живуть новонароджені овечка й баранчик, мами-кози і кабан. Поруч — «апартаменти» нутрії з власним басейном.
Окрему частину простору займає майданчик, яким інколи пересуваються «безпечні» жителі подвір’я: курочки, качки і не тільки. Небезпечними тут вважають рогатих і гризунів, які можуть боднути або вкусити, якщо ображати. Тому їхні оселі відгороджені. За майданчиком є ще одна обора, тобто відокремлене місце для худоби, й кілька вольєрів для великих птахів, із закритим дахом. Подвір’ячко доповнюють два мініатюрні коричневі будиночки з кроликами, клітка для білок та дві деревʼяні лавки, на яких можна за ними спостерігати.
Як виглядає «Бабусине подвір'я». Фото: Цукр
На свіжому повітрі чується тільки перегукування тутешніх тварин, а за запахом з білого цегляного будиночка відразу стає зрозуміло — тут вони сплять. Це сарай — чимале продовгувате приміщення із прямокутними білими «коробками» з дверцятами на клямці для овечок, поросят й інших жителів, і курником окремо. Павич і пава ночують тільки удвох, на другому поверсі. Навпроти вольєрів для ночівлі стоїть невеличка кухня, де взимку тваринам варять овочі, а влітку — нарізають свіжі. Подвір’я та сарай чисті — за ними щодня дбають небайдужі. Поки вони це роблять, височезні старі дерева оберігають це місце і додають йому казковості.
«Влітку йдуть повз на пляж, взимку думають, що не працюємо»
Дитячий контактний зоопарк з’явився в Сумах у 2014. Його засновниця Світлана Богдан працює у сфері будівництва, та коли «зашумів» Майдан — робота стихла, згадує жінка. Тоді їй захотілося створити щось «для душі», міста і маленьких сум’ян, аби разом пережити непрості події. І вона згадала про свою дитячу мрію.
До 16 років Світлана жила з бабусею, де були «і корови, і свині». Їй так подобалося за ними доглядати, що вона пообіцяла собі завести своїх, коли виросте. Коли стала дорослою, Світлана здійснила свою мрію — спільно з чоловіком вони орендували приміщення й закупили тварин. Так з’явилася громадська організація «Бабусине подвір’я» — благодійний проєкт, бюджет якого складали гроші з проданих квитків. Тож Світлана отримала омріяних «друзів», а сумські дітлахи — таке ж подвір’я, як у її бабусі, й місце для відпочинку.
Спочатку зоопарк мав близько 15-20 тварин. З тих часів у дворі досі живуть вівця Пуша і баранчик Шон, а також поросятко на ім’я Дарунок, яких придбали у 2016 році. За господарством утрьох дбали Світлана, її чоловік і одна волонтерка. Засновниця згадує, що тоді відвідувачів майже не було, а через рік-два запрацювало «сарафанне радіо».
У зоопарку з’явилися наймані працівники, нові тварини й гості, які щодня навідували улюбленців. Школярі й вихованці дитсадків регулярно ходили на екскурсії до зоопарку. Але лютий 2022 все зруйнував. Це був найстрашніший місяць «без людей, коштів і кормів». Світлана пам’ятає тільки щоденну роботу й закупи на останні гроші, щоб хоча б трохи протриматися.
«Найважче — перезимувати»
Світлана і Вікторія — дві подруги і волонтерки «Бабусиного подвір’я». Їхній дружбі — сімнадцять років, а у березні 2022 року вони стали напарницями. Жінки «вийшли на зміну» працівників, які виїхали на початку повномасштабного вторгнення. Відтоді подруги дбають про понад 50 пернатих і хвостатих удвох — без вихідних і свят, з 9 до 18, взимку до 15, за гарних погодних умов, «коли немає дощу і сильного вітру». Так написано на табличці з умовами відвідування простору.
— Ми тут прибираємо, годуємо їх. Улітку самі заготовляємо корма: косимо сіно і траву в місцевому парку. Робота важка, але необхідна, щоб перезимувати, — ділиться клопотами волонтерка Світлана.
Усі кошти з продажу квитків йдуть на продукти харчування та інші потреби тварин. Зараз вхід для дорослих відвідувачів коштує 80 грн, для дітей до 14 років — 70 грн. Для дорослого з дитиною — 120 грн. Але іноді цих внесків бракує.
Найважчим періодом для зоопарку є зима. У цей час простір існує коштом відвідувачів, які приходили в теплі сезони. Багато людей ходять саме у квітні й на початку травня, коли розтає сніг. Потім — затишшя, яке триває до жовтня. Влітку, каже засновниця, люди йдуть повз на пляж, а взимку — думають, що зоопарк не працює. Насправді він працює завжди, адже тварин доглядають постійно. Накопичені весною і восени кошти пускають на зернові й дрова, щоб обігріти сарай взимку. Запасів вистачає на пів року, далі в хід йдуть власні кошти засновниці подвір’я.
Непросту ситуацію іноді ускладнюють «позапланові збитки». Вже о шостій вечора волонтерки заганяють тварин до сараю: у тепло, і подалі від несвідомих людей.
— Деяких кроликів нам підкидали. Буває, приходимо зранку, а на подвір’ї стоїть ящик з новою тваринкою. Ми звемо їх «підкидиші», — по-доброму промовляє Світлана.
Новий дім замість пісочниці
Світлана пропонує оглянути зоопарк і запрошує на екскурсію. Навколо — великі й маленькі, дерев’яні й залізні вольєри, з яких виглядають такі ж різні тварини і птахи. Але погляд привертає обора, віддалена від основної площі окремим майданчиком.
— А хто живе ось там, за дерев’яним заборчиком? — питаю, намагаючись розгледіти щось крізь його щілини.
— Пішліть, покажу, — пропонує Світлана, і ми рушаємо на розгадку таємниці.
Дорогою бачимо клітку підлітків-білченят дегу. Їх принесли з живого куточка місцевого дитсадка і подарували подвір’ю. Усередині для них — усі необхідні «розваги»: колесо, ванночка для купання. Але в цей момент білченята розважаються по-іншому: стрибають і бігають одне за одним. На «даху» їхньої клітки теж «п’ятизірковий люкс» з оранжереєю.
— У нас є бабусі, які приносять квіти, щоб подвір’я виглядало по-домашньому. Ці також прикрашають двір, — вказує на три горщики на клітці працівниця. У одному з них цвіте й пахне декоративна м’ята.
Подвір’я дійсно є «бабусиним», бо про нього постійно дбають старші сум’яночки. Крім квітів, жінки приносять крупи, у яких завелися мушки або черв’ячки. Такі ласощі скльовують курочки або згризають нутрії, розповідає волонтерка.
Позаду клітки з білченятами видно майданчик, де вільно пасуться курочки, качечки й голуби. Але якщо всі кури декоративні: карликова брама, китайська шовкова, бентамки, корольки, то голуби — просто місцеві й злітаються з усього парку чогось поклювати.
— А це в нас лелеки, — Світлана показує на птахів, які вишукують щось дзьобом крізь камінців і піску. — Вони не відлітають, зимують з нами, бо в обох травмовані крила. Один потрапив у високовольтні провода на Роменщині, а другий — пташеням випав з гнізда і його поколошкали собаки. Їх сюди принесли небайдужі люди, — переказує непросту долю лелек жінка.
Час від часу міжголосся тварин перебиває стукіт молотка і ричання перфоратора. Зараз у зоопарку чекають тварин з прикордоння на випадок термінової евакуації, тому добудовують додаткові вольєри, пояснює волонтерка.
Самотня карусель по центру майданчика підказує, що раніше тут була дитяча площадка. Та тепер, за словами Світлани, на місці пісочниці буде чийсь тимчасовий дім.
Попереду видніється обора, що привернула погляд ще на початку екскурсії. Крізь щілини виглядає невеличке плямисте створіння з рогами, що уважно оглядає своїх «гостей». Ще двоє таких обабіч поїдають кору дерева.
— Це у нас особливий вид козочок. Усі троє — рідні сестри з села Ключинівка Роменського району. Спочатку в нас з’явилася світленька Маруся. Тоді їхня хазяйка захворіла й попросила забрати ще двох. Порода горна, люблять стрибати на пеньочки, тому в них є така експозиція, — описує помешкання трійнят волонтерка. Їхнє житло також добудували цьогоріч. У сараї в рогатих теж тепер є своє «ліжко-місце».
Кози-трійнята, які живуть за оборою
Ласка і Льолік, «страус-окупант» і Валєнтіна
У сусідньому вольєрі синій павич розпушує строкатий хвіст, і ми йдемо до нього. Поряд з ним — непомітна сіренька пава, заради якої він виконує свій романтичний «танець».
— З початку війни, ймовірно через стрес, пава не несла яйця. Цьогоріч нас чекало диво — аж вісім рекордних яєць, — Світлана ніжно посміхається пташці позаду павича.
У цьому ж вольєрі символічно пурхають «символи миру» — два білосніжні декоративні голуби. Одразу за ними живе «українізований страус-окупант», як його жартома називають волонтерки подвір’я. Насправді ж він зветься Ему.
— У тому році військові привезли його з Курщини, із Суджі. Коли взимку зніс нам два яйця, ми зрозуміли, що це страусиха. На прохання воїнів назвали Лакі, тобто «щасливчик», — згадує ту історію жінка.
Днями зоопарк чекає на чергове поповнення від захисників: врятовані з-під захисного дроту дитинчата косулі та єнот. Лісами Сумщини зараз бігає чимало диких і покинутих тварин, військові їх вивозять і передають до зоопарку, каже волонтерка.
Сіре небо стягує хмари, на вулиці вітряно й прохолодно. Відвідувачів немає. Та волонтерки до цього звикли.
— Люди приходять, як гарна погода. Як холодно, самі бачите — нікого немає. У цьому році відвідувачів поменшало ще, бо люди повиїжджали, — обводить очима напівпустий зоопарк Світлана.
Десь далі у подвір’ї дуркують півторамісячні овечка і баранчик Ласка і Льолік. Трохи попереду «капібара» або просто нутрія гризе брусок деревини біля свого басейну. А з правого боку ліниво сопить Валєнтіна — свинка, що народилася 14 лютого із «сердечком на попі». Але сум’яни рідко приходять за цим поспостерігати. І цьогоріч організація може не впоратися без додаткової підтримки, каже волонтерка.
— До повномасштабної війни нам допомагали волонтери. Зараз «Сільпо» постачає двору яблука, листя капусти й неліквідну морковку для кроликів. Сумський обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю — дрова й старі меблі, — описує чинні співпраці Світлана.
Велику дошку, що висить на паркані, центр теж віддав зоопарку «на дрова», але тепер діти малюють на ній крейдою. Вихованці центру реабілітації відвідують зоопарк безплатно.
Безоплатно впускає подвір’я і вихованців Сумського спеціалізованого будинку дитини, дітей з особливостями розвитку. Світлана Богдан досі пам’ятає дівчинку на візочку, яка зовсім не рухалася. А коли мама посадила морську свинку їй на колінця, сталося диво: дівчинка намагалася до неї доторкнутися. Була й історія з хлопчиком, який спочатку дуже боявся навіть заходити в зоопарк, а потім так надихнувся знайомством з Пушею і Шоном, що вдома того ж вечора зліпив їх з пластиліну.
Такі історії і любов до тварин надихають Світлану продовжувати свою справу. Як завершиться війна — жінка планує набрати цілий штат працівників.
А поки зоопарк відкритий до фінансової підтримки різних підприємств. Сум’яни також можуть приносити корми, дрова, відходи з пилорам. Або тирсу — підстилку для кроликів. Не зайвим буде і погодувати тварин «хрустиком» — кукурудзяною паличкою, що входить у вартість квитка. Зазирнути в гості до «Бабусиного подвір’я» можна за адресою Кустовська, 1.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
