Майстер з намистиною вікінгів у бороді, який виливає прикраси з гільзової латуні, й черги до дитячого театру, що відновлюється після ворожої атаки. Такою була цьогорічна «Ніч музеїв» у Сумах, що наповнила Артдвір на Воскресенській щирими розмовами й творчістю, які допомагають пережити складні часи. Щорічну мистецьку подію проводили у День жалоби, тому цього дня не було галасливих святкувань, відчувалася лише тиха підтримка одне одного.
«Якби й ми нічого не проводили — це вже капітуляція», — каже один з організаторів. Цукр побував в Артдворі й поспілкувався з тими, хто вірить, що творчість лишається опорою навіть у найтемніші дні.
Вимінюю на Тризуби гільзи, якими збивають «Шахеди»
Суботнім ранком в Артдвір на Воскресенській потроху зазирають гості. З колонки в багажнику автівки, пофарбованої фіолетовими й жовтими плямами, лунає меланхолійна музика. Під цю мелодію вітерець похитує гілочки квітучого каштана. Артдвір наповнений мистецькими деталями — стрічки на Бурлюміді, інсталяції та малюнки на стінах, парканчики, вказівники, трон, дивакувата ялинка.
У цьому просторі народжується і творчість, й глибокі думки, що переховуються у щоденній метушні. Сьогодні — четверта «Ніч музеїв» під час повномасштабної війни. Вона проходить у День жалоби за загиблими під час російської атаки по рейсовому автобусу. Тому організатори виключили з програми три розважальні заходи.
Назву фестивалю «Ми живі — жиймо!» змінювати не стали, адже хотілося хоча б трохи підтримати настрій людей. Атмосфера в Артдворі на Воскресенській і справді перегукується з цим рядком.
По обіді в артпросторі не надто людно — принаймні не так, як на «Ночі музеїв» в останні два роки. Найбільш жвава локація — під деревом бузку біля музею «Причал Одіссея». Тут свої прикраси продає Даніїл Сорокін.
— Сорок відсотків виробів — це точні копії тих, що знаходили на Сумщині й в Україні загалом. Це часи Київської Русі, вікінгів, тобто 9-13 століття. Я спираюся на дослідження археологів — беру приклади для роботи з публікацій. Ще сорок відсотків прикрас — на тему Скандинавії: я спеціалізуюся на справжніх артефактах і загальній міфології. А решта — це авторські стилізації. Ще мене цікавлять прикраси слов'ян пізньоримського часу третього-п’ятого століть, — розповідає майстер.
Неподалік розташувалася автентична лавка з обтесаного стовбура. Тут сідаємо обговорити цьогорічну «Ніч музеїв» із Сергієм Гуцаном, засновником музею «Причал Одіссея». Він каже — Даніїл «витягує» захід сьогодні — найбільш жвава локація в нього.
— Він людям щастя дарує разом із прикрасами. Натхненно розповідає про них, заряджає емоцією. Оце й важливо, вираз є: «Якби його не було, то такого треба було б вигадати». Нам пощастило, що в місті є такий самородок. Я сьогодні біля нього сам простояв годину — цікаво слухати. Майстер пульсує енергією, — ділиться своїми враженнями Сергій Гуцан.
Тим часом Даніїл продовжує розповідати про свої вироби кожному відвідувачу. Пояснює, що працює з двома сплавами — нейзильбером та гільзовою латунню. Останній метал, каже Даніїл, переплавляє з куль, якими збивають «Шахеди».
— Вимінюю в хлопців-військових гільзи на Тризуби — прикраса з гербом одна з найбільш ходових. У 2021 в Україні знайшли сокиру часів Русі. У ній була висічка срібного дроту у вигляді тризуба, а я стилізував цей візерунок для прикраси.
Майстер розповідає, що його ремесло не зовсім коректно називати ручною роботою. Технологія Даніїла — лиття по виплавлюваних моделях.
— Це ручна обробка і ручне моделювання. Тобто, майже все це я вирізав сам. Хтось називає лиття ручною роботою, але це не так. Було б так, якщо я виковував вироби з нуля, — пояснює нюанси роботи Даніїл Сорокін.
Недалеко від куточка з прикрасами стоїть Бурлюміда, тобто піраміда Давида Бурлюка, засновника футуризму з Сум. Їй сьогодні саме два роки. Сергій Гуцан відкрив цю локацію до «Ночі музеїв» 2023. На ній, говорить, вже певно понад дві тисячі різнобарвних стрічок. Засновник музею роздає їх кожному відвідувачу після екскурсії, аби загадали бажання й пов’язали стрічку на Бурлюміді.
— З цією пірамідою можна ще гратися. Думав, може по контуру зробити другу піраміду для людей, чиї мрії вже збулися. У католицьких соборах є таблички з подяками Богу. А тут: «Дякую Бурлюмідо, за…». Діти поверталися на мої нові екскурсії та розповідали, що їхні мрії про кролика чи квадроцикл здійснилися, — переконує Сергій Гуцан.
Поруч із Бурлюмідою гостей навчають каліграфії. Локація студії «Ладунок» називається «Тепле слово», бо саме такі слова дають спробувати написати пером — і гострим, і гусячим. Вихованиця студії Анни Коршунової допомагає вивести літери, вмочаючи інструмент у чорнило.
Сама Анна Коршунова вже провела кілька 30-хвилинних екскурсій Воскресенською. Вона вбрана, як сумська панянка початку минулого століття.
«Ми брикаємося хоч якось» — для чого продовжувати творити
Сергій Гуцан ділиться, як сам відчуває цьогорічний фестиваль. Його рефлексії, здається, доволі точно описують цей день.
— Я бачу, що цього року «Ніч музеїв» найсумніша. Трагедія в Білопіллі масну крапку поставила. Звичайно, воно додатково по мізках стукнуло, але й без цього було… За останні два тижні провів лише три екскурсії, а зазвичай за день — дві. Торік у двір на «Ніч музеїв», було, не зайдеш — суцільний килим людей, — згадує чоловік.
Засновник «Причалу Одіссея» каже, що сьогодні навіть свій костюм сіверянина поносив лише кілька годин.
— Ходжу, намагаюся людей розважити, а воно, як кажуть, ні к селу, ні к городу. Але я впевнений, те, що ми брикаємося хоч якось — це правильно. Якби й у дворі нічого не було — це вже капітуляція. Білий прапор чіпляємо — і все. Але сьогодні люди зайшли, щось цікаве побачили, взяли трохи енергії та передали її далі, — завершує думку з позитивним запалом Сергій.
Один із натхненників «Ночі музеїв» Вадим Дубодєлов теж впевнений, що мистецтво потрібне людям у скрутні часи. Назву фестивалю «Ми живі — жиймо!» він пояснює так.
— Треба жити, не можна постійно сумувати. На цьому варіанті назви наполягла Анна Коршунова. Жиймо — це українське слово, яке використовував Іван Франко. Сьогодні настрій — трохи сумний, трохи романтичний. Але люди заходять, вони вже звикли, що на «Ніч музеїв» треба кудись сходити, — міркує Вадим Дубодєлов.
Протягом дня чимало відвідувачів приходять з дітьми. Ближче до вечора в Артдворі зібрався невеличкий натовп. Люди чекають своєї черги побачити «інсталяцію, що дихає» під назвою «Ключ від трьох кімнат», куди глядачів пускають невеликими групами.
Цей перформанс показує студія «Реп‘ях» і театр «Нянькіни». Вони переїхали до Артдвору недавно, після того, як 13 квітня їхній простір у Конгрес-центрі зруйнувала російська ракета. Актори тут — діти та підлітки. До Тетяни Нянькіної перед показом раз у раз підходять мами й питають, чи може їхня дитина спробувати себе в театрі. Вона відповідає, що зараз усі групи сформовані, проте варіанти знайти можна. Діти в Сумах продовжують творити й лише це усвідомлення вже додає сил цього дня. Я й собі став у чергу на інсталяцію, бо бачив, які натхненні звідти виходять люди.
«Інсталяція, що дихає» під назвою «Ключ від трьох кімнат». Фото з Facebook-сторінки Тетяни Нянькіної
Як напише згодом Тетяна, «Ніч Музеїв» була про зцілення, спілкування та обійми.
— Це коли сльози, погляди, важливі слова — всі вплітаються у гілочки верби й спогади. І кожен вогник гірлянди, стає вогником надії, і кожна зустріч з сум‘янами, як серце, що вистукує: «Я тут… Я тут…», — ділиться відчуттями Тетяна.
