Анна Коршунова — краєзнавиця, письменниця й авторка дитячих книг, одна з яких отримала визнання BBC. Але головне її покликання — розкривати людям красу й унікальність Сум. Хоча сама вона народилася у Кропивницькому, саме наше місто стало для неї тим місцем, де кожен камінь розповідає історію, варту уваги.
Її методи нетипові для краєзнавиці: замість нудних лекцій — костюмовані екскурсії, замість сухих фактів — захопливі історії. На заняттях діти можуть спробувати написати лист скорописом, яким користувалися в Сумах на території Гетьманщини і Слобожанщини в козацькі часи, або створити карту міста. А дорослі — приміряти костюм-репліку сумської панянки початку XX століття. Цукр поговорив з Анною про подорожі в часі, любов до Сум і «оживлення» локальної історії.
У чому моя суперсила? На що я здатна? Що вмію?
Анна Коршунова — освітянка, лекторка й екскурсоводка з багаторічним стажем. Це одразу чутно з розмови. Її мовлення затишне, наче мамина казка перед сном. Анна розмовляє спокійно, вміє зацікавити розповідями з життя, які завжди доречно вплітає у відповіді на запитання.
Видно, наскільки Анна любить та знає Суми — вона з легкістю пояснює історичний контекст, ділиться маловідомими фактами про місто. Знайомство з ним розпочалося, коли майбутня краєзнавиця навчалася на природничо-географічному факультеті Сумського державного педагогічного університету.
Спочатку Суми були для Анни просто комфортним містом для життя. Згодом досліджувала цю місцевість глибше — один з розділів її дисертації був повʼязаний з тим, як формувалися міські ландшафти. Анна проаналізувала багато карт, історичних документів. Саме тоді усвідомила, наскільки Суми цікаві, оригінальні й колоритні. Тоді їй здавалося, ніби пізнає багатогранну особистість.
Зараз Анну найбільше надихають люди — затяті, уперті сум'яни, які попри все залишаються в місті та відстоюють своє право жити тут і бути сумʼянами. Вона постійно зустрічає таких людей на своїх лекціях чи екскурсіях. Каже, що в них є потреба в історичній інформації, аби зрозуміти хто вони та звідки.
Краєзнавиця прагнула, щоб цікаве про Суми знали не тільки дорослі, а й діти, адже до цього тривалий час працювала зі школярами та писала дитячі книги. Так зʼявилась ідея написати книжку про місто. У 2017 році видання вийшло під назвою «Казкове місто Суми: дитячий путівник». Усередині книги — цікава мандрівка Сумами. Авторка радить якось взяти путівник на сімейну прогулянку, щоб відкрити місто для себе заново. У 2018-му вийшли «Маленькі історії казкового міста». Обидві книжки проілюструвала сумська художниця Світлана Качуровська. Герої історій — сумські пам'ятки, які оживають і спілкуються між собою на сторінках видання.
Минулого року Анна пішла з Сумського обласного академічного ліцею імені Дмитра Євдокимова (раніше — Сумська обласна гімназія-інтернат для талановитих та творчо обдарованих дітей), де була керівницею наукового товариства «Інтелект», викладала географію, краєзнавство та основи медіаграмотності. За словами краєзнавиці, цей крок був важким, адже за 15 років роботи в закладі, який згадує як найкращий, вона отримала надзвичайний досвід. Проте, як каже Анна, пішла не зі школи, а з системи, що не давала себе реалізувати
Суми під іншим кутом
На початку 2000-х екскурсоводів в Сумах було небагато. На прохання подруги й колеги, вчительки географії, Анна спробувала провести екскурсію для дітей. Її вразило, що дітям, які тоді навчалися в гімназії, було складно навіть назвати місцеві річки. Анна каже, що вони майже нічого не знали про обласний центр.
— Мені подобалося проводити екскурсії саме для сумʼян, які приходили з таким виразом обличчя: «Я тут прожив все життя. Ну, що цікавого ви можете розказати мені про це місце?». Однак скоро в їхніх очах виникало здивування, адже не думали, що Суми такі цікаві. Тож ті враження, з якими люди йшли з екскурсій, мене тішили найбільше, — розповідає краєзнавиця.
Зазвичай екскурсія передбачає пасивне слухання гіда групою. Анна завжди прагнула до інтерактивних методів подачі інформації, особливо школярам. Тому у 2012 році зʼявився проєкт «Костюмована екскурсія “Ми вам розкажемо про Суми”», реалізований разом з громадською організацією, яку очолював Олександр Бондаренко. Такі прогулянки відбувалися за принципом конвеєра. Тобто, біля кожної пам’ятки стояли екскурсоводи в костюмах тієї епохи, про яку розповідали. Група туристів йшла від одного місця до іншого. І щоразу наступний об’єкт був для людей інтригою, каже Анна.
Під час підготовки краєзнавиця зі школярами зосереджувалися на деталях, історичній відповідності костюмів — шукали всю можливу інформацію. На її основі школярі писали наукові роботи. Ці дослідження дозволяли створювати одяг з високим рівнем стилізації, запевняє Анна.
До пандемії коронавірусу костюмовані екскурсії проводили щороку під час фестивалів «Ніч міста», «Ніч музеїв». Потім проєкт трансформувався у «Воскреси МоменТи», де близько 30 школярів ходили вулицею Воскресенською в костюмах початку XX століття, розповідаючи перехожим історії будинків і пов’язані з ними події. За словами Анни, це дозволило сум’янам зануритись в атмосферу початку XX століття й побачити представників тогочасного середнього класу.
— Костюм у цьому проєкті не є самоціллю. Це лише спосіб привернути увагу до історії Сум. Усі, хто долучилися до проєкту, й досі з захопленням передають отримані знання. Вони розповідають про місто своїм одноліткам, рідним, знайомим. Наприклад, діти, які зараз за кордоном, не кажуть: «Та я просто з українського містечка на північному сході». Ні, вони з гордістю діляться цікавими фактами про Суми. Тому проєкт корисний не тільки учасникам, а й організаторам екскурсій, — стверджує краєзнавиця.
Як краєзнавство перетворюється на подорож у часі
Анна уникає слова «краєзнавець», бо молодь часто сприймає його як щось нудне. Усвідомлення, що це можна змінити з’явилося у травні 2022 року, коли відкрився музей «Причал Одіссея».
У співпраці з музеєм виникла ідея креативних лекцій-екскурсій. Найпопулярніша — «До плаття…», яка розповідає про сумських панночок і про одяг тих часів. Репліка — а це повний комплект одягу Прекрасної Епохи, демонструється на відвідувачках лекцій. Це справжнє перетворення, адже дівчата зазвичай приходять у сучасному одязі, а на лекціях мають змогу побачити себе в образі панянки минулого століття. Краєзнавиця зібрала весь комплект-репліку одягу панночки — представниці середнього класу часів «цукрового» розквіту Сум: взуття, панчохи, корсет, білизну, аксесуари.
— Головна мета цієї лекції — показати, якими європейськими насправді були Суми, що інновації спершу приходили саме в Україну, а потім вже поширювалися на Російську імперію. Суми ж, попри імперський стереотип про провінційність, були прогресивним, розвиненим містом, — каже Анна.
Зістарити папір кавою і написати таємного листа
Уявіть, що ви йдете Воскресенською вулицею і шукаєте на вивісках літери. Не просто літери, а ті, що схожі на український скоропис — стиль письма часів Гетьманщини. Саме так колись писав Пилип Орлик листи європейським аристократам, і саме так писав Герасим Кондратьєв в Сумах. Далі — історичний квест в Артдворі. Потім — написання шифрованого листа козацьким скорописом пером і чорнилом. Це не екскурсія — це одне із занять у новій студії «Ладунок», де вивчення локальної історії поєднують з сучасними освітніми трендами, зокрема STEAM-напрямком.
«Ладунок» — це авторський проєкт Анни Коршунової, що поєднує науку, технології, інженерію, мистецтво та математику (STEAM: Science, Technology, Engineering, Arts, Mathematics). Зараз студія працює в тестовому режимі на базі музею «Причал Одіссея», а з січня планує відкритися самостійно.
На курсі «Каліграфіка» учні можуть одночасно не тільки вчитися гарно писати, а й заглиблюватися в локальну історію. Це обов’язково якісь активності, мініекскурсії, творчість і наука. Це математика шифровок канцеляристів, хімія фарб і чорнил, економіка цукрової промисловості, мініпроєкти й поробки.
Уся робота «Ладунку» — це використання локальної історії та захопливої подачі. Наприклад, на курсі картографії учні зістарюють папір кавою. На цьому ж аркуші паперу малюють свою фантазійну карту, перед цим вивчаючи старі карти України, Сум і навіть літературних творів у жанрі фентезі.
— Пером і чорнилом ми малюємо карту, але паралельно дізнаємось історію міста, що таке картографія, умовні позначення, картографічні проєкції. Вчимося сторітелінгу, тобто як по цій карті розповісти казку або побудувати фентезі, — пояснює краєзнавиця.
Ану, згадайте назви сумських водойм
Нещодавно Анна мала зустріч з сумськими першокласниками. Під час обговорення книжки «Казкове місто Суми: дитячий путівник», мова йшла й про місцеві річки. За словами письменниці, дітям було складно згадати назви сумських водойм. Жінку вразило, що першокласники у шість років завчили російське озеро Байкал і єгипетську річку Ніл, але не знають назви річок свого міста.
— Дитина спочатку пізнає світ навколо себе. Вона бачить річку, озеро, де вони відпочивають з батьками. Добре, що діти вивчили найглибше у світі озеро. Але для цього буде час потім, на уроках географії, — каже Анна.
Жінка пояснює, що в більшості європейських країн місцеву історію й географію вивчають перш за все, наприклад, організовують прогулянки й практичні заняття в природі. За словами Анни, в Україні під час війни це важко реалізувати, тому батькам потрібно більше спілкуватись з дитиною під час прогулянок містом, розповідати про навколишній світ і про все, що її оточує.
— Я намагаюсь заповнити цей пробіл. Наприклад, екскурсія вулицею Воскресенською — саме для молодших школярів. Протягом двох годин ми граємося й «переміщуємося» між епохами. Я вважаю, що це нагальна необхідність — якомога ефективніше доносити локально-історичну інформацію до дітей. Ідентифікація починається зі своєї родини, своєї вулиці, свого міста. Далі світ розширюється, — вважає письменниця.
Навчити розпізнавати пропаганду
Медіаграмотність стала для Анни важливою справою. З початку повномасштабного вторгнення вона провела понад 50 тренінгів у школах та бібліотеках, навчаючи розпізнавати російську пропаганду. Як сертифікований медіатренер, вона планує продовжити цю роботу в новому просторі.
— Це моя волонтерська діяльність з початку війни. — пояснює Анна.
У серпні 2024 року в Сумах відкрилося творче укриття «SOVOK-крінж». Це простір, де артефакти радянської епохи розставлені так, щоб розвінчувати міфи про «прєкрасноє совєтскоє прошлоє». Саме тут Анна хоче проводити свої тренінги, перетворюючи звичайну екскурсію на урок критичного мислення.
Минулий рік став для Анни часом цікавих, зокрема й наукових проєктів. У співпраці зі Школою архітектури та дизайну вона втілила проєкт «Живий шлях: Річка в місті». Результатом роботи став методичний посібник для громад з відновлення водних об'єктів.
Зараз вони є засновниками громадської організації ЛАД (Локальна історія. Архітектура. Довкілля), а команда працює над мобільною екскурсією, яку можна буде провести в будь-якому місті чи навіть у приміщенні. Так історія Сум зможе подорожувати Україною.
Шлях до письменництва та майбутні книги
Ще одна справа, без якої Анна Коршунова себе не уявляє — це літературна діяльність. Вона почала писати ще з підліткового віку. В 1990-х роках, коли в Анни з'явилися діти, знайти якісну українську книжку було проблемою. Українські видавництва тільки-тільки почали свою діяльність, це були часи засилля російськомовної книжки, а так хотілося, щоб діти читали українською. Тож письменниця почала записувати історії, які розповідала малечі перед сном. З тих казок народилися перші книжки.
— Я пишу, не замислюючись, чи буде надрукована книжка. Мені цікавий сам процес. Можливо, в мені досі живе дитина. Я люблю гратися, жити в цьому світі, цим ділитися. На початку мого письменницького шляху дитяча література «розбавляла» серйозну наукову роботу над дисертацією. Написання дитячих книжок було відпочинком для душі, — каже Анна. Зараз їй цікаво взятися за книжку для дорослих, проте й казки не полишає.
Нині письменниця дружить і співпрацює з наймолодшим в Україні автором двох друкованих прозових книг, юним сумським казкарем Іллею Отрошенком. Письменниця допомагає йому редагувати книжку. Анна каже, що коли підлітки починають писати, їм зазвичай складно цим з кимось поділитися.
— Якщо дитина приходить до мене, приносить свої твори, я розумію, наскільки це важливо й відповідально. Це найбільший вияв довіри, особливо в підлітковому віці, — пояснює Анна.
Зараз вона продовжує роботу над дитячими книгами — разом з ілюстраторкою Поліною Кубраковою працює над науково-популярним проєктом «Франя Неабиякий». Оповідки про те, що й звідки», планують видати три книги. Перша вже надрукована. Це книжка, яка за допомогою наукових фактів, оповідань і легенд, доступно розповідає дітям про історію звичних для них продуктів і страв. Головний герой, кабанчик Франя, проводить читача цим світом. Окрім цього, проєкт охоплює розробку мерчу та роботу над подкастом, ділиться Анна.
«Жити» — так Анна відповідає на запитання про найближчі плани. І це не просто слово. Кожен ранок сум'яни прокидаються, зціплюють зуби і йдуть на роботу, навчаються, тримаються. Своїм життям вони утверджують життя всього міста.
— Я буду дуже рада, якщо моя робота додасть усвідомлення, що Суми — неймовірне місто, де варто жити й розвиватися. Коли після лекцій люди йдуть із позитивними враженнями й здивовано запитують: «Невже це дійсно наше місто?» — я відчуваю, що зробила свою маленьку справу. В темні часи видно світлих людей. І це найбільший скарб, який в мене зараз є, — ділиться Анна.