14 січня сумську Facebook-спільноту сколихнула заява Дмитра Буйвала, вуличного митця та керівника майстерні «Артіль МІФ» про те, що він закриває цей проект. Ми розпитали Дмитра про причини його рішення, що буде з його іншими проектами та про те, чим він планує займатися у майбутньому.

ЦУКР: Дім, давай почнемо з того, що зараз підняло на вуха соцмережі. Я хочу спитати про твоє рішення припинити проект «‎Артіль МІФ». Що стало причиною для такого рішення?

Дмитро Буйвал: Мені важко перерахувати якісь конкретні речі, які на це рішення вплинули і я вже боюся щось коментувати, бо що б я не написав, не сказав, це, виявляється, зачіпає таку велику кількість людей...

Найбільше мене «‎розбило» те, що дуже мало людей у цьому світі, які готові робити щось просто так. Більшість людей, з якими я перетинався мають безмежний талант, мізки, через які я міг би позаздрити, але вони не реалізуються, вони можуть лише паразитувати.

Я розумію, яка складна склалася ситуація, і так багато чого хочеться сказати, але ще більше говорити не можна. Це лише слова, а як показує мій досвід, за їх допомогою можна зробити лише гірше. А я вже зробив гірше тим, що почав проект і зараз його припиняю.

ЦУКР: Я знаю, що це рішення не одного дня. Ти говорив про це ще після «‎Ночі музеїв» на зустрічі митців у Дворику на Кузнечній.

Дмитро Буйвал: Цю думку я виношував уже дуже давно. Справа ж не лише у тому, що я роблю і як я це сприймаю. Роками я боровся, барахтався, щоб не сягнути дна, а кілька днів тому мене насильно кинули на це дно. І я приземлився, і зрозумів, що можна по-іншому: можна не напрягатися, не треба кудись бігти, щось вирішувати, виправляти чиїсь помилки, тримати удар, як хтось мені написав у соцмережах. Я трохи прослідковую зараз, який ажіотаж створило моє рішення. 

Звісно, легше було б сказати, що винувати отой і отой, але це не так.

Я можу сказати, що послужило останньою краплею у тому, що я втратив бажання далі займатися проектом Атріль МІФ і більше не хочу бути альтруїстом. Це вчинки людей. Життя навчило мене розділяти, що є публічним, особистим, про що говорити варто, а про що ні, тому я не буду конкретизувати. А через те, що я звик завжди брати провину на себе, я скажу, що я просто задовбався.

Я хотів змінити місто і дати трішки більше щастя людям. Я це зробив. Тепер з чистим сумлінням вмиваю руки і даю трішки щастя собі.

DSC1469-min.jpg

ЦУКР: У соцмережах пишуть здогадки про місцеву владу, політику і т.д. Чи є в цих здогадках хоч доля правди?

Дмитро Буйвал: Ні, не треба тут приплітати те, що пишуть у соцмережах про бюрократію і так далі. Ми всі живемо в Україні і усвідомлюємо, що у нас відбувається. Вплинуло на моє рішення абсолютно все, починаючи з того, у якому році я народився, і закінчуючи, чим я снідав сьогодні зранку.

Насправді мені б дуже хотілося подякувати багатьом людям і найперша, хто спадає на думку — Марина Попатенко, яка працювала директоркою Центру дозвілля молоді. Майже десять років тому вона повірила у нас, наші можливсті, наші проекти, команду... І то був перший поштовх для того, щоб не бути пересічним українцем і не сидіти вдома на дивані, а своїми власними невеликими силами, вчинками щось змінювати. Наступне ім'я, як не дивно комусь було б його чути, Наталії Цибульської, завдяки якій через багато років усіх цих бюрократичних речей, «‎Харитоненко Fest» таки відбувся. І він відбувся так, як відбувся. У нього також були свої наслідки, які вплинули на моє рішення.

ЦУКР: А як щодо твоєї команди? Може хтось з них міг би перейняти керування «‎Артіллю МІФ»?

Дмитро Буйвал: Людей багато. Не хочеться говорити ніби я такий увесь класний і незамінний. Я сам уже роки два поспіль повторюю, що незамінних людей немає. Команда вирішила робити щось без мене, тим самим підтверджуючи мій вислів. Але я вже зараз бачу, що вони обрали інший напрямок, ніж той, який закладав я. Вони почали думати, як їм поїхати за кордон, виступати з цими костюмами, утримувати баланс... А моєю метою від самого початку було дарування казки. Мені хотілося хоч на мить вихопити людину з її буденності, змінити щось у її свідомості. Бо у моїй голові досі живе образ тієї дівчинки, яка мене на цю ідею наштовхнула.

Я розумію, чому їм би хотілося продовжувати: ми вже вийшли на певний рівень, відвідали купу країн, заробили нагороди, маємо певну впізнаваність…

Команда на мене зараз ображена. Бо вони до цього теж нічого не знали. Я зібрав їх увечері 14 січня і оголосив про своє рішення.

Так вийшло, що у 2019 році я поспілкувався з багатьма задавачами моди у жарні живої скульптури. Наприклад, з Джоном Ейком (у цьому жанрі вже 28 років) чи Антоніо Сантосом (32 роки у живій скульптурі), і вони мені показали, чим насправді я маю займатися, а я погряз у іншому, і вся команда також потрапила не в те русло. Їм хочеться зберегти тенденцію наших подорожей, участі в масових заходах, але я боюся, що вони забудуть про те, що раз на тиждень у місті має з'являтися жива скульптура просто так... 

Але команда справді дуже крута і креативна.

Серед всього іншого, громадську організацію «‎Голос вулиці» я не закриваю. Я закриваю лише ФОП, бо «‎Артіль МІФ» працювала офіційно і сплачував податки.

artel myth

ЦУКР: А що за історія з дівчинкою? Не чула про це раніше.

Дмитро Буйвал: Це дуже-дуже давня історія. Жива скульптура тоді ще тільки з'явилася, і ми лише пробували людей до неї привчати. Я працював мімом у ТРЦ «‎Лавина» і на той момент практикував якісь нескладні фокуси. Був, здається, Геловін. І серед відвідувачів ТРЦ я побачив дівчинку років дев'яти, яка явно дуже некомфортно почувалася поруч зі своїм батьком, який випивав з товаришем. Я підсів до них за столик, ми трохи погралися з дівчинкою, я показав їй фокус і побачив, що вона відпустила цю неприємну ситуацію з її батьком, у якій (я, правда, про це можу лише здогадуватися) напевно їй було неприємно знаходитися. І тут нарешті її тато помічає, що за їхнім столом сидить якийсь мім і розважає його дитину. Починає щось п'яно говорити типу «‎Э, та что там за фокус. Посмотри в его левую руку». А фокус був дійсно простий, з зубочисткою. Вона типу зникає, але ти її насправді скидаєш в іншу руку.

Нашій країні дуже не вистачає дорослих відповідальних людей, які беруть на себе відповідальність за своє оточення, свій маленький соціум, хоча б свою квартиру. А все починається з себе. Хочеться побачити щось красиве — зроби це і побач. Я багато років це робив і бачив. І я ще не до кінця втратив віру у хороше, але альтруїзм точно поки що не мій «‎коньок».

ЦУКР: А як щодо інших твоїх проектів? Що буде з театром «‎Ми є», Sumy Fire Family, «‎Харитоненко Fest»?

Дмитро Буйвал: Театр «‎Ми є» я не можу покинути ніяк. Це може статися хіба у випадку, якщо я сам сяду у інвалідний візок. Може звучить грубо, але так і є. Поки що я беру паузу, оскільки мені треба емоційно вирівнятися. Бо для того, щоб давати людям сонце, потрібні сили.

Усе інше — бортую.

Хоча мені уже телефонували з відділу культури — до них також дійшла ця новина. Сказали, що на проведення «‎Харитоненко Fest» уже виділене певне фінансування. Але я знаю як відбувся перший фестиваль, і знаю, що треба зробити, щоб відбувся наступний. Я не те, що не готовий. Я просто вже не хочу.

Fire Family — класний проект, який, сподіваюся, колись кимось реалізується. На жаль, ні колективи, які є у нашому місті, ні колективи з інших міст, не готові дружити. Наші люди на перший план виносять кошти. 

Найпопулярніша фраза, яку я за останній рік чув на свою адресу «‎За що ти живеш?» або «‎Как ты зарабатываешь?». Я намагався людям пояснити, що якщо жити лише для того, щоб заробити гроші, то нічого й не зміниться, ми так і сидітимемо регіонально, у себе в місті, і зароблятимемо гроші.

Комерційний проект завжди буде поступатися некомерційному. Комерційний проект думає за глядача, намагається передбачити і зробити те, що сподобається глядачеві. А вуличне мистецтво — це точка реалізації. Ти сам доносиш, даруєш думку і емоцію, а глядач з тобою ділиться своєю думкою. І усі ці думки якось закручуються і створюється щось нове. Тоді людина йде додому не просто з фоткою «‎Подивися з яким тіпом я сфоткався», а йде з новою думкою, враженням.

Я б теж міг за 200-300 грн кожні вихідні працювати мімом чи живою скульптурою і мати свої 15-20 тис. грн на місяць, і взагалі ні про що не жалкувати. Але ж так не можна. На мій погляд. Я не можу створити якихось янголів чи піратів, щоб продавати їх на весілля. Не те, щоб це погані персонажі, просто їх вже дуже багато.

Я вже другу добу веду перемовини з великою кількістю людей, мені телефонували і з інших міст, і з закордону, і поки що єдине, що я можу сказати, я не готовий цим займатися. Може через кілька днів, тиждень щось зміниться, але зараз — ні.

DSC1757-min.jpg

ЦУКР: Тобто «‎Харитоненко Fest» цього року не буде?

Дмитро Буйвал: Я не хочу цим займатися. Я знаю, що на це немає бюджету. Так, один, уже здається з колишніх, депутатів виділив на це зі своїх депутатських коштів 100 тис. грн, управління культури заклало певні кошти, але я знаю, що це буде навіть не половина того, що потрібно. І я зараз говорю лише про фінанси, а не про усі ресурси, які треба задіяти.

15 січня був останній день подачі проектів на підтримку від Українського культурного фонду, ми не подали фестиваль на нього, усі міські та обласні конкурси також вже завершені. І я ніколи не хотів змагатися за фінансування, бо я завжди вважав, що цей фестиваль потрібен місту, а я — лише людина, яка його може реалізувати: зібрати, привезти сюди митців з України, світу і продемонструвати потужність вуличного мистецтва. Останні дзвінки змушують мене змиритися з тим, що «‎Харитоненко Fest» все ж буде, але, напевно, моя участь у його організації буде мінімальною.

ЦУКР: Ти повністю відмовляєшся від діяльності у сфері вуличного мистецтва?

Дмитро Буйвал: А воно мертве. Воно нікому не потрібне. Воно має бути потрібне пересічному глядачеві, але навіть йому воно не потрібне. Люди пам'ятають про нього, радіють доки це відбувається публічно. Щойно вони перестають його бачити — воно помирає. Мені дуже хотілося творити, показувати людям, допомогти, але, якщо це нікому не потрібно, навіщо це потрібно мені? За шість років «‎Артілі МІФ» я втратив всіх друзів, за одинадцять років у жанрі я втратив ВСІХ друзів. Ну, це ж про щось говорить? Значить щось я робив неправильно. Я на особистому рівні пережив такі «‎хвилі». З одного боку, це мені давало можливість створювати якісь цікаві образи, а з іншого, коли починаєш все це «‎класти на ваги» і порівнювати… Я зрозумів, що я був великим альтруїстом, і більше ним бути не хочу. Не те, щоб я захотів багато грошей, але непогано було б їх мати.

DSC_0344-min-768x512.jpg

ЦУКР: Чи є вірогідність, що ти переосмислиш свій нинішній стан і створиш новий проект? Або можливо у якомусь іншому форматі відродиш «‎Артіль МІФ»?

Дмитро Буйвал: Я не беруся зараз роздумувати про це. Після моєї заяви мені надходить купа пропозицій про співпрацю, усі так різко активізувалися... Але у мене постає єдине питання: наскільки вас вистачить? Мене останнього разу вистачило на 6 років. Це було 24/7 365 днів на рік. Я цьому повністю віддався.

Мене легко схилити до чогось. Я все ж таки курець, а кажуть, що люди, які курять, легко піддаються впливу.

Ті ж самі коментарі у соцмережах. Я намагався менше реагувати якось. Ставив лайк, що побачив і все. Але коли вже почали приплітати політику, я почав відповідати і все це розгрібати. Бо я не можу так, взяти і скинути усе в один казан: політика винна, команда винна і хтось конкретний ще винний... Я можу сказати, що винен особисто я. Я просто хріновий директор, я ніколи не був нормальним керівником. Я — митець, я можу добре робити свою справу у майстерні, я можу фантазувати, навчився думки свої висловлювати врешті-решт... Але директор я хріновий.

На даний момент, чим більше люди пишуть, телефонують, говорять, тим більше я запевняю себе, що прийняв правильне рішення.

ЦУКР: Ти вже придумав чим займатимешся найближчим часом?

Дмитро Буйвал: Звісно я не відмовлюся від жодного фестивалю, куди мене запросять. Я ж митець і мені потрібно реалізовуватися. Я виступатиму і в місті Суми. Це речі, які будуть уже виключно на моїй відповідальності. І, попри те, що я весь такий гівнюк, і закриваю цілий проект, я не можу позбавити міста своїх виступів. У Facebook є ціла серія людей, які своїми коментарями переконали мене, що хоча б одна жива статуя має з'являтися на вулицях міста.

Ну і так, тепер я продаюся. Я сміливо буду називати ціну за свої послуги, свій час, за заздалегідь прописаними умовами у якомусь договорі, з конкретним таймінгом... Я більше не альтруїст. Я більше не хочу напрягатися настільки, наскільки я це робив увесь цей час. Хоча, я розумію, що все одно буду.

bujval 1

Зараз я переїхав жити за місто, придбав собі стару дерев'яну садибу, буду запрошувати друзів до себе, потроху ковирятимуся, може й города якогось посаджу... 

Я ще не готовий попрощатися зі своєю репутацією на міжнародній арені. Я не готовий створювати цілий проект і везти цілу команду закордон, але я ще маю сили, щоб демонструвати власні наробітки, костюми.

Деяким артистам на Всеукраїнському фестивалі вуличних мистецтв у Харкові я запропонував продаж костюмів. Або вже готових моїх, або виготовлення за нашою полімерною технологією. І, знову ж таки, це я розумію скільки це коштує і наскільки це довговічне. Я даю гарантію на костюм у 20 років. Але мене там порадували рібятки, які сказали «‎А ми робимо ширпотреб і нас це влаштовує, ми на цьому заробляємо гроші». А я не можу себе змінити. Тому що гроші це лише можливість щось купити. І є у тебе ця річ чи немає, ти все одно залишаєшся собою. І кількість грошей та їх наявність не сильно впливає на те, що довкола. Емоції змінюють.

ЦУКР: Ти згадував про пропозицію з Африки. Ти на неї погодився?

Дмитро Буйвал: На пропозицію з Африки я погодився ще раніше. Я буду допомагати з організацією фестивалю вуличних мистецтв. Я погодився допомогти, бо там молодий хлопець, і він тільки почав займатися вуличним мистецтвом. Для нього це доволі складно, бо є ряд країн, де цим набагато складніше займатися. І Африка у числі цих країн. Або Куба. Там люди живуть на один долар на день, і не мають живих грошей. У них там все по пайках, чеках чи ще якось так. І я просто уявляю як людині, що займається живою скульптурою, треба підлаштовуватися під туристів, для того, щоб отримувати гроші з них. Цей хлопець поки мовчить. До цього ми обговорили моменти, у яких я міг би йому допомогти загалом: власними знаннями, ідеями, напрацюваннями, але не зрозуміло наскільки вони спрацюють в Африці. Там навіть не зрозуміло, чи не буде там заперечень законодавчих.

DSC1435-min.jpg

ЦУКР: Може ти хотів би додати щось від себе додати? Щось про що я не запитала.

Дмитро Буйвал: Творіть! І вірте в казку! Не втрачайте фантазію і віру!

Якщо можна, ще я хотів би, щоб ця фраза також була десь у тексті: «‎Дякую, Богуслав Гаврильченко. Ти — кращий! Успіху тобі в житті!» І це якраз та фраза, яку мені не хотілося б пояснювати. Я просто хочу подякувати, а за що, це вже хай залишиться між нами.

Фото: Юрій Босий, Олена Високолян та з сторінки Дмитра у Facebook

Вас може зацiкавити

photo 2024 12 26 14 38 18
🎨 Тепер ви можете розмалювати альтанку. У Сумах створили розмальовку з пам’ятками архітектури міста
Кожен може завантажити розмальовку
Знімок екрана (19)
🪖 Тарас Чмут оцінив загрозу російського наступу на Сумщину
Росіянами вигідно збільшувати лінію фронту
image d6cae392 7cde 4f03 ad53 4e8834ac5c3f
🌆 Від заводів до цифровізації послуг. Для Шостки запустили сайт про розвиток громади
На сайті є інформація про Шостку та новини про громаду
snapedit 1735203445262
🏐 Спортивний майданчик на проспекті Козацькому внесли до комунальної власності. Його самостійно побудували сум’яни
Тепер майданчик утримуватиме міськрада
IMG 8855
🎁 Тепер у Ц.Крамниці можна купити подарунковий бокс на Різдво або Новий рік
Бокс можна купити від 1050 до 3000 гривень
photo 2024 12 23 13 25 34
🧱 На Воскресенській будують третій поверх будівлі. Пояснюємо, чи це законно та як прибудова вплине на історичний вигляд міста
Власники не мають дозволів на будівництво