Коли Юрію Леонцю запропонували працювати в Управлінні архітектури й містобудування Сумської ОДА, він погодився без вагань. 21-річний хлопець мав освіту архітектора і хотів докласти зусиль, щоб зберігати й відновлювати пам’ятки області. Та невдовзі зіткнувся з іншим: маленькою зарплатою, забороною публічно коментувати свою роботу без погодження і необхідністю розтягувати будь-яку справу на 15 кроків замість трьох. Юрій пропрацював на держслужбі загалом півтора року, але двічі звільнявся. За увесь час, каже, переконався: «Майже всі чиновники мають емоційне вигорання». То яка вона, державна служба зсередини й скільки насправді заробляють чиновники?
Держслужбовець у 21 рік
Як ви собі уявляєте держслужбовця? Чоловіка чи жінку сорока років у піджаку і класичних штанах, зі стосом паперів чи шкіряним дипломатом у руках? А ще трохи нудного і схильного до бюрократії? Викиньте з думок ці стереотипи й знайомтеся: Юрію Леонцю 23 роки, має освіту архітектора, а ще широкий спектр зацікавлень — від урбаністки й історії до ілюстрації й відеоігор.
Історію свого шляху до державної служби Юрій розпочинає з Харкова. Коли Юрій поїхав туди вчитися, у нього виникло нестримне бажання об’їздити усе місто на метро, дослідивши кожен район. Харків йому подобався, бо дуже нагадував Суми й разом з тим був частиною Слобожанщини. Місто було дуже подібне до рідного архітектурою, історією, доброзичливими людьми. Особливо Юрію запам’яталися такі топоніми Харкова, як Сумська вулиця чи Сумський ринок. У новому місті хлопець встиг попрацювати креслярем. Та з початком повномасштабної війни вирішив повернутися до Сум.
— За рік ситуація в місті стабілізувалася. Тоді я й познайомився з Ігорем Титаренком та іншими активістами зі спільноти «Суми майбутнього». Завдяки їм переконався, що насправді знав про Суми небагато. Так відкривав місто по-новому, долучався до архітектурних досліджень і проєктів разом зі спільнотою. Один із них — «Суми 1915», під час якого створили тривимірну модель історичного центру міста, — розповідає Юрій.
Якось Юрій брав участь у всеукраїнському конкурсі, для якого треба було розробити проєкт реконструкції майдану Незалежності в Сумах. Змагання серед студентів провело Управління містобудування й архітектури Сумської ОДА. Проєкт команди Юрія тоді посів друге місце. Після нагородження, один із працівників управління запропонував хлопцю доєднатися до них. Він зацікавився такою пропозицією.
У серпні 2023 року 21-річний Юрій влаштувався в Управління містобудування й архітектури Сумської ОДА на посаду головного спеціаліста відділу охорони пам’яток архітектури. На цій посаді держслужбовець обстежував пам’ятки, складав акти про їхнє пошкодження, реагував на звернення громадян, працював у Раді безбар’єрності, а ще займався комунікаціями — створював контент для соцмереж і сайту. Та за пів року управлінець вирішив звільнитися.
«Почувався, як древній Юрон із глиняними табличками»
За словами Юрія, на державній службі існує чимало вимог і обмежень. Найбільше хлопця дратувала бюрократія. Через неї він навіть прозвав держслужбу «заводом документів». На роботі Юрій рідко міг діяти самостійно, для всього був потрібен «папірець».
— Те, що можна було зробити за три дії, доводилося виконувати за 15. Наприклад, я знаю про пошкоджену пам’ятку в Сумах і хочу її обстежити. Маю можливість поїхати на місце, зафіксувати її стан і написати спеціальний документ про пошкодження. Але ні. Спершу хтось із громадян має написати звернення у наше управління про цю будівлю чи споруду. Ми маємо чекати на такий лист і лише із ним реагувати на пошкодження. Тобто ми знали про проблему, та не могли її розв’язати, — каже Юрій.
Бувало, він просив друзів зі спільноти архітекторів написати таке звернення. Каже, якщо діяти без листа, отримаєш догану, а коли чимало їх назбираєш — тебе можуть звільнити. Як говорить Юрій, це заважало швидко реагувати на проблеми в місті. Утім виключенням були пам’ятки архітектури, які пошкодилися через російський обстріл — обстежувати їх і складати спеціальний акт можна одразу, як рятувальники завершать роботу. Але й тут був потрібен офіційний наказ керівника ОДА, що уповільнює роботу.
«Папірці» були необхідні майже всюди, з чим працював Юрій. Якось йому потрібно було написати квартальний звіт роботи управління. Вирішив скористатися попереднім звітом, як зразком. Колеги порадили пошукати його в архіві.
— Чомусь усі електронні документи в управлінні додатково роздруковували, а потім складали в архіві — така вже процедура. Знайшовши потрібний квартальний лист, я, як ідіот, переписував з нього посилання на електронну версію. Заняття не з кращих. І тут мені згадалася дотепна історія: «У Месопотамії у 2026 році до нашої ери жив Юрон. Якось у Вавилоні він довго перегортував глиняні таблички й раптом подумав: щось у цьому процесі не так — може, його можна якось оптимізувати?» — сміється Юрій.
Неузгоджені з керівництвом коментарі й мала зарплата
У роботі на держслужбовця також тиснуло те, що йому не дозволялося «багато говорити» про свої ідеї й напрацювання чи щось коментувати. Якось «Суспільне Суми» звернулося до Юрія за коментарем про стан автомобільних мостів у Сумах. Хлопець залюбки поділився думкою, бо розумівся на цьому. Та в управлінні, дізнавшись про це, насварили.
— Так я дізнався про ще одне правило: коли я будь-де представляюся працівником управління, то маю бути обережним зі своїми висловлюваннями. Будь-які мої вислови — це офіційна позиція управління. Коментувати щось можна, лише погодивши з керівництвом. У наступні рази я користувався лазівкою: всюди просив підписувати мої коментарі «учасник спільноти “Суми майбутнього”». Втім, коли не можеш розказувати відкрито, над чим працюєш у держслужбі, як тут все влаштовано, то це разом з іншими недоліками демотивує, — ділиться хлопець.
Попри ці заборони, в управлінні Юрію давали більше свободи, ніж іншим. Оскільки він громадський активіст, це вплинуло на ставлення до нього. Коли Юрію треба було відлучитися на захід з архітектури чи урбаністики, де він часто виступав спікером, то керівники йшли назустріч.
Недоліки держслужби можна було б терпіти, якби заробітна плата була хорошою, говорить Юрій. Хлопець усе життя думав, що управлінці отримують достатньо грошей. Однак думка виявилася хибною. Перша зарплата Юрія у 2023 році склала 5 700 гривень після вирахування податків. До того ж вона не була найменшою серед усіх працівників управління, 5 300 отримував провідний спеціаліст.
Водночас управлінцям дозволено тільки викладати в коледжах чи університетах, займатися науковою і творчою роботою, чи інструкторською та суддівською у спорті й отримувати за це кошти.
Такі умови, зізнається Юрій, його обмежували, тому врешті він звільнився з Управління містобудування й архітектури. Хлопець взяв павзу на пів року, займався громадськими проєктами з архітектури. Але навіть у цей період був на зв’язку з колишніми колегами й керівниками. Чимало з них розповідали Юрію, які проблеми досі існують у їхній роботі. Саме тому за кілька місяців він вирішив спробувати себе у держслужбі ще раз.
Друга спроба працювати в Управлінні архітектури
Вдруге Юрій повернувся в управління з конкретним планом: як покращити роботу відділу, враховуючи обмежені ресурси? Сумське обласне управління архітектури, яке мало б охороняти культурну спадщину міста й області, не отримує достатньо коштів для своєї діяльності. Тому поремонтувати чи навіть реставрувати об’єкти видається неможливим.
Така ситуація не лише в Сумах, а й інших українських містах. Водночас там можуть вдало використовувати грантові кошти для реставрації культурної спадщини. А от для Сум і Сумщини закордонні партнери не поспішають виділяти такі гроші, бо регіон прикордонний. Якщо відновлювати тут пам’ятки, то їм все одно загрожуватиме руйнування через обстріли, пояснює архітектор.
— Обласна адміністрація виділяє обмежену суму коштів на управління. Бо більшість коштів намагаються спрямувати на оборону й військо. З одного боку це правильно, та з іншого — з кожним роком ми втрачаємо все більше архітектурних пам’яток. Болючим прикладом для мене є реальне училище, яке вже довгий період у поганому стані, — розповідає хлопець.
Так Юрію спав на думку план. Розробляти його хлопцю допомагали учасники спільноти «Суми майбутнього» Ігор Титаренко, Олександр Бабич, Олександр Бікетов та інші. Однією з ідей плану стала фотограмметрія — метод, завдяки якому можна оцифровувати архітектурні пам’ятки нашого регіону. Це допоможе зберегти об’єкти в первісному вигляді й в майбутньому якісно реставрувати їх, пояснює Юрій. Серед іншого у плані, з яким хлопець повернувся на держслужбу, були пропозиції кадрових рішень, програми додаткових навчань для управління і покращення роботи з SMM.
— Я прийшов презентувати план заступнику керівника Сумської ОДА. Крім цього, просив взяти на держслужбу разом зі мною колегу-архітектора. Бо щонайменше удвох ми могли б робити фотограмметрію. Та нам відповіли: це неможливо, грошей немає. Тому Сашкові запропонували піти в департамент культури, я ж мав залишитися в управлінні архітектури, мовляв, ми зможемо співпрацювати. Але невдовзі наші надії про спільну роботу розвіялися, бо кожен був зайнятий справами свого відділу і додатковою роботою, яка відволікала, — пригадує хлопець.
Напередодні 2026 року, після другої спроби працювати в держслужбі, Юрій остаточно пішов. Причиною стало те, що дратувало і напочатку: бюрократія, неможливість публічно розказувати про свої досягнення, велика кількість обов’язків і маленька зарплата — через що хлопець вже почувався виснаженим. Та попри це Юрій переконує: йому вдалося принести в управління свіжі ідеї, більшість з яких працюють і після звільнення фахівця.
За каденції хлопця з’явилася посада SMM-ника — людини, яка створює сучасний контент у соцмережах управління. Також йому вдалося налаштувати зв’язок із мешканцями міста, щоб розуміти їхні потреби. Зокрема він провів опитування серед сум’ян про те, якою має бути безбар’єрність у Сумах. У майбутньому ці результати можна буде враховувати в міських проєктах.
В управлінні архітектури почали користуватися штучним інтелектом ще раніше. Водночас Юрій сприяв, аби це робили системно. Тепер рутинну роботу працівники виконують швидше, а завдяки цьому мають більше часу для творчих завдань. Ще Юрій навчив їх користуватися ШІ правильно — перевіряючи інформацію.
«Майже всі держслужбовці мають емоційне вигорання»
Якщо не враховувати перерву тривалістю дев’ять місяців, то хлопець працював на державній службі півтора року. Попри труднощі, з якими довелося стикнутися, Юрій описує цей досвід позитивним: вдалося побачити, як працюють органи влади зсередини, зрозуміти тонкощі законодавства про архітектуру і знати, які документи й рішення потрібні для будь-яких юридичних процесів.
В управлінні Юрія працювало небагато молоді, адже вона неохоче погоджується на умови держслужби. Крім того, про те, що можна працювати в органах влади студенти чують рідко, вважає хлопець. Наприклад, Юрій мав такий досвід лише раз. Держслужбі, переконаний він, бракує молоді, проте водночас ця сфера не готова долати свої недоліки.
— Часто управлінці старшого віку мають спротив і упередження до молоді. Це не тому, що хтось боїться, мовляв, «зараз ці малі займуть наші місця». Так стається через нерозуміння поколінь. У державній службі майже всі мають емоційне вигорання, бо умови роботи дуже спонукають до цього. Тому, коли туди приходять люди молоді, енергійні й зі свіжими ідеями, то вони дратують виснажених людей. У цій ситуації можна зрозуміти усіх, єдиний вихід — змінювати формат роботи, — вважає Юрій.
Незадовго до рішення піти з управління, хлопець почувався дратівливим і відчував себе «років на 40». Особливо, коли зустрічався з друзями-архітекторами: ті пропонували впровадити певне рішення в управлінні, а Юрій розумів, що зробити це швидко через кількість документів неможливо. Такі суперечки виснажували його.
Зараз Юрій веде комунікації у київському урбаністичному бюро Big City Lab. Чимало знань із часів держслужби допомагають йому в цій роботі, каже хлопець.
— Все ж я б радив молоді спробувати працювати у держслужбі: щоб отримати базу знань, розібратися в законодавстві й побачити, як працюють органи державного самоврядування зсередини. Але також треба цінувати свій час і ресурси. Бо мій досвід показав: мати нескінченну мотивацію неможливо. Її можна отримати не лише завдяки грошам, а й відчуттю «я дотичний до змін». До прикладу, таке відчуття мені дарує громадський активізм, тому маю сили займатися ним далі. Найкращим варіантом було б, якби й державна служба грала неабияку роль змінах в місті.
