Сум'янин Валентин Нагорний вже понад 10 років ремонтує взуття. Раніше працював у Ямполі, а цього року через обстріли повернувся до рідних Сум. Тепер у невеликій майстерні він лагодить підошви, застібки й виконує інші ремонти. Його робоче місце — це затишний маф на вулиці Металургів, 41А, де він щодня займається своєю улюбленою справою і час від часу стикається зі складними викликами своєї професії.
Майстер впевнений, що кожна пара взуття потребує індивідуального й творчого підходу. Цукр сходив на екскурсію в майстерню й розпитав Валентина, як з будівельника він став майстром з ремонту взуття, з чого складається його день та що сталося з безнадійними босоніжками, які погриз кіт.
Ранок починається не з кави, а з ремонту взуття
Майстерня Валентина — це невелике, затишне й просте в інтер’єрі приміщення, яке передає атмосферу справжнього ремесла. У кімнаті панує запах шкіри, клею та матеріалів, які Валентин використовує, щоб відновлювати взуття. Майстер працює у світлому кабінеті з робочим столом та кількома стільцями. На столі розкладені інструменти: ножиці, викрутки, шила, шматки шліфувального паперу і котушки з нитками різних кольорів.
Сюди приходять люди з запитанням: «Чи можна врятувати ці чоботи або сумку?» Валентин, із посмішкою та повагою до кожної речі, що проходить через його руки, знаходить спосіб вдихнути в них нове життя.
Робочий день Валентина починається рано — вже о сьомій годині він працює в майстерні.
— Каву ще не п'ю, просто беруся за роботу. Є черга — роблю по черзі, без затримок. Якщо взявся, треба зробити, бо люди чекають, — каже він.
Валентин розповідає, що до цього ремесла його привів тесть, який ремонтував взуття в місті Ямпіль.
— Я сам із Сум, але після 2014 року переїхав до Ямполя — дружина дуже хотіла повернутися до рідного міста. У тестя було своє взуттєве ательє, тож він запропонував мені спробувати стати майстром.
Тоді я був будівельником, але роботи бракувало, тому погодився на його пропозицію. Він навчив мене працювати з необхідними інструментами, підбирати якісні матеріали та спілкуватися з клієнтами. Я швидко вчився, і незабаром вже сам почав ділитися з ним деякими своїми знахідками та підходами, — згадує Валентин.
Вони з тестем брали взуття на ремонт не лише в Ямполі, але і їздили по селах, збирали замовлення. Так минули шість років.
— У Сумах ми відкрилися навесні — 15 квітня цього року. Переїхали, бо через обстріли прикордонних територій залишатися там стало небезпечно. Та й для мене, уродженця Сум, це стало поверненням додому, — ділиться майстер.
Коли починається справжня творчість
Валентин каже, що в роботі його найбільше надихає можливість допомагати людям — подобається знати, що взуття можна відремонтувати, й клієнти не витрачатимуть зайвих коштів. За його словами, зараз ціни на взуття високі, а якість бажає кращого незалежно від того, дорожче це взуття чи дешевше. Майстер часто згадує історії, коли люди дивуються відремонтованим речам.
— Одного разу жінка принесла босоніжки, які погриз кіт, а у дочки мав бути випускний. Я зумів відновити взуття. Жінка була настільки здивована і щаслива, що навіть спитала: «Це нові?». А я їй відповів, що це ті самі босоніжки, — сміється майстер.
Валентин розповідає, що найважливіше для нього — ввічливе й чесне спілкування з клієнтами.
— Моє правило — бути відвертим з людьми. Якщо взуття не підлягає ремонту, то я кажу про це прямо. Коли ж беру в роботу чоботи чи босоніжки, то найважливіше — розповісти, що можна з ними зробити, і як це буде відбуватися. Стараюся усе пояснити клієнтам, навіть якщо вони не розуміють всіх тонкощів процесу.
Майстер з особливою увагою ставиться до вибору матеріалів. Його фаворитом є китайська фірма «Бізель», що спеціалізується, зокрема, на виготовленні підошов та набійок. Говорить, що це якісний Китай, і хоч ціна дорожча, аніж у деяких інших фірм, проте результат точно буде кращим.
— Кожна пара взуття потребує індивідуального підходу. Часом потрібно внести якісь креативні зміни, подумати над моделлю, трохи змінити конструкцію. Наприклад, були випадки, коли доводилося з'єднувати різні матеріали чи змінювати висоту підошви, щоб взуття знову стало зручним і функціональним, — каже майстер.
Запам’ятався майстру і випадок з літнім чоловіком, який хотів замінити застібку на сумці й спитав у Валентина вартість послуги.
— Я назвав ціну, а він пішов шукати, де роблять дешевше. Повернувся наступного дня і повідомив, що знайшов варіант дешевше. А потім ще за день сказав, що застібку вже зробили. Я питаю: «Навіщо ви мені це говорите?». Лише згодом зрозумів, що чоловік не тільки неправильно почув ціну, а ще й не знав, що застібка входить у вартість. Думаю, треба просто бути ввічливим, і всі непорозуміння можна вирішити.
Валентин каже, що зараз ремонтують взуття не лише люди, яким бракує грошей на нові речі.
— Все залежить від людини і її статків. Якщо є можливість — купують нове. А є ті, хто ремонтує. І не обов'язково це через нестачу грошей — декому просто дорога ця річ, як пам'ять, — розповідає майстер.
Валентин ділиться, що найскладніше у роботі — це випадки, коли взуття не підлягає ремонту. Він визнає, що іноді легше купити нову річ, проте майже все старається відремонтувати.
