Бочка трималася без жодного цвяха. На Сумщині зняли документальний фільм про бондарство

Що зберігали в бочках і з чого їх робили

Микола Бабич живе в Бондарях з 1950 року. Каже, що професійних бондарів у селі було троє. Але бочку для себе міг зробити будь-хто.

— У кожному господарстві було щонайменше по три бочки: для огірків, для капусти, для випікання хліба. І бочонок від 10 до 20 літрів для води, — розповідає Микола.

На жнива в клуні ставили бочку об’ємом близько 200 літрів із квасом на сухарях. На дно насипали пісок, який привозили із Сейму. Крана в бочці не було. Замість нього вставляли паличку з бузини, бо вона всередині порожниста.

Ніна Гала народилася в селі Козацькому Бочечківської громади. Тут вона працює в музеї, де зібрали багато дерев’яних виробів: діжу, бодню, скрині. Приходять сюди здебільшого діти. Їм подобається ця кімната й розповіді про експонати.

— Коли діти запитують про діжу, вони називають її по-різному, бо вже забули, а то й не знали, що це таке. А я їм розповідаю: діжа — це посуд, у якому замішували тісто на хліб, — пояснює Ніна.

Раз на тиждень, увечері, її мама замішувала тісто в діжі. Дерев'яна ємність стояла в теплому місці на підлозі біля печі — і за ніч тісто підходило. Вранці мама саджала паляниці на дубове листя й пекла в печі. Зазвичай пекли до десятка хлібин одразу на весь тиждень.

— Коли хліб саджали на листки, мама обов’язково залишала в діжі жменю тіста. Воно там зберігалося до наступної суботи, підходило, і наступного разу мама знову замішувала на ньому. Так виходив бездріжджовий хліб, — розповідає Ніна.

Щойно витягнутий із печі хліб змочували водою, клали на полотняний рушник і накривали. Так він трохи підпрівав і довго лишався м’яким.

Дівоче прізвище мами Ніни було Бондар. Коли онука гостювала в бабусі й дідуся, вона помічала, що дідусь завжди їсть дерев'яною ложкою.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

— Я в нього запитувала: «А чому ви дерев'яною ложкою їсте?» Думала, мабуть, щоб суп чи борщ не був гарячий. А він говорив: «Тому що я із Бондарів, які робили колись діжі», — згадує Ніна.

Жителька Бочечківської громади Тетяна Самодай пояснює, що великі бочки для засолювання робили переважно з дубових дощок, для меду брали липу, а для господарських потреб — сосну чи ялину. Деревину везли лісів біля Бочечок, Конотопа й Путивля. Смолу використовували тільки для бочок нехарчового призначення.

У таких ємностях солили огірки, сало й м'ясо, мочили яблука, квасили капусту. Бочки й відра правили також за дійниці. Багато виробів робили для себе, але велику частину продавали на ярмарках у Конотопі й Путивлі. Возили їх і за межі регіону.

— Якщо не брати до уваги період сушки деревини, то одну невелику бочку майстер міг зібрати за один день. Якщо бочка десь літрів на 100 об'ємом, то це було близько одного–трьох днів. Це не була основна робота: поєднували із землеробством, домашнім господарством. Більше виготовляли бочки вже у зимовий період, коли не було роботи на землі, — пояснює Тетяна Самодай.

У бондарів були свої прикмети, розказує жителька громади Галина Ніколаєнко. Деревину заготовляли лише в повню, бо вірили, що тоді її не поточить шашіль. Воду з першого виробу виливали в спеціально відведене місце, щоб у сім'ї були злагода й достаток. Обручі спершу робили з гнучкої деревини, верби чи молодого дуба, і скріплювали дерев'яними замками. Пізніше обручі стали залізними.

Як у школі села Козацьке робили бочки

Сергій Головацький родом із Козацького. Він завгосп у школі. Раніше разом з учителем трудового навчання Іваном Лук'яненком вони вдвох вели гуртки. Разом створювали різні дерев'яні вироби, а згодом узялися й за бочки.

— Спочатку ми кололи деревину на заготовки й сушили її близько року. Потім брали обруч із бочки й за ним вираховували розміри заготовок. Це дуже копітка робота, інструментів для неї треба багато. Кут на заготовці знімали малкою, щоб відрізати в розмір, міряли рулеткою. Кожну заготовку нумерували, щоб потім зібрати бочку в правильному порядку. Оздоблювали чопочками, ставили кран. А щоб усередині вибрати канавку, у яку вставляється дно, використовували спеціальний різець. Щоб зробити клепку, ми брали вже висушені досточки. Спочатку відрізали її з точністю майже до міліметра. Потім малкою вибирали конус. Для герметичності не використовували ні дьогтю, ні клею, нічого. Бочку просто щільно збирали, а потім замочували у воді, — пояснює Сергій.

Previous slideNext slide

За словами Сергія, бондарство тут зникло років 30 тому, тож майстер хоче, щоб молодь навчалася ремесла. Він і сам розповідає учням про бондарство й каже, що вони зацікавлені й хочуть спробувати. Раніше в школі були гуртки, де робили багато виробів із дерева, зокрема й бочки, тепер це не так. Сергій каже, що ремесло має передаватися з покоління в покоління.

Повністю фільм можна подивитися нижче. Його створив відділ освіти, культури і туризму, молоді та спорту Бочечківської сільської ради та ГО «Агенція відновлення та розвитку» разом з Агенцією регіонального розвитку Сумської області. Підтримав проєкт Український культурний фонд у межах програми «Культура. Регіони».