Дмитро Білоус народився в селі Курмани на Сумщині — десятою дитиною в багатодітній родині. Його дідусь передбачив, що онук писатиме вірші. Це справдилося: Білоус став поетом і філологом. Він писав гумор, сатиру й дитячі книги, отримав поранення на війні, працював на радіо, був депутатом Київської міськради, перекладав з декількох мов і побував на Всесвітньому форумі поетів у Македонії. Вірші для однієї зі своїх книг писав під вербою на березі річки, а деякі з його поезій цікавили орнітологів через точні описи птахів. Факти про поета Цукр зібрав разом із відділом краєзнавчої літератури і бібліографії Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки.
«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців: таланти, хобі, історії кохання й родин.
Дідусь Дмитра Білоуса передбачив, що онук буде поетом
Дмитро Білоус народився в селі Курмани в багатодітній селянській родині. Його дитинство минуло на берегах річки Сули. У сім’ї панували мир і злагода, батьки виховували дітей любов’ю, повагою й терпінням, розповів краєзнавець Іван Абаровський в тексті «Дмитро Григорович Білоус — співець рідного краю». Коли малий Дмитро зробив перші кроки, його дідусь Микола сказав, що «це буде поет», розповів письменник Іван Корнющенко в тексті «Передбачливий дід, або «Робочий кабінет» niд вербою».
— З дитинства хлопчик виділявся своєю розсудливістю та обережністю. Обожнював рідну землю, любив усе живе, що оточувало його й вело у дивовижний світ природи. Влітку разом з іншими хлопцями водив купати коней на Сулу, стрибав сторч головою у воду, плавав навперейми. Узимку на саморобних санчатах любив гасати з високих прибережних пагорбів аж до вкритої кришталевою кригою річки. Та особливо любив слухати розповіді старших. У цих народних переказах не раз черпав для себе теми віршів, наснагу для творчості, — розказав Абаровський.
Пізніше майбутній поет вчився в Харківській дитячій трудовій комуні, згодом — на філологічному факультеті в Харківському університеті, однак не закінчив навчання — у 1941 році добровольцем записався в армію, де отримав поранення. Після одужання працював на радіостанції, яка мовила для партизанів. Закінчив навчання вже в Києві, розповів літературознавець Валентин Бугрим.
— У спілкуванні Дмитро Білоус був вельми тактовний, ненав’язливий і водночас дуже вимогливий до того, про що йдеться. Не любив пліток, нашептів, обминав їх, немов брудні калюжі. Таким він залишався все життя, — розказав Бугрим.
Поет Дмитро Білоус. Фото: «УкрЛіб»
Дмитро Білоус мав невелику родину: дружину Олену, яку він ласкаво називав Льоля, і сина. Абаровський розповів, що знайомі поета згадували його скромною людиною в житті та побуті. У нього не було професійних секретів від письменників-початківців.
— Він ніколи не повчав, не хизувався, не вдавав із себе знаного педагога-академіка. Говорив завжди спокійно, лагідно, виразно і дотепно. Він не скупився на слова підтримки, похвали. Був людиною надзвичайно глибокої душевної кільтури, — розказав Абаровський.
Передачі про мову на радіо й вірші зі звуками птахів
Дебютував Дмитро Білоус книжкою гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним». Далі були й інші, серед них — «Веселі обличчя» та «Зигзаг». Спершу сатирик висміював нацистських загарбників, підбурювачів війни, бюрократів, окозамилювачів, хвальків і підлабузників, розповів Іван Абаровський. Непривабливих персонажів сатирик називав Говоруха, Круть, Лопух, Патякало, Потакайло, П’явка, Рваченко, Слимак, Шарахкало, Шкуренко, розказав літературознавець Валентин Бугрим.
Писав книги для дітей, зокрема «Упертий Гриць», «Лікарня в зоопарку», «Гриць Гачок», «Веселий кут». Збірку Білоуса «Диво калинове» відзначили Державною премією імені Тараса Шевченка. Книгу «Пташині голоси» поет створював над річкою біля Чорнобиля — під вербою, як розповів Іван Корнющенко. На світанні брав записник і з ручкою йшов туди. Пізніше збіркою зацікавилися фахівці-орнітологи, адже в ній поет не тільки передав пташині звичаї, а й описав їхні звуки, розказав Бугрим.
Дмитро Білоус знав багато мов, зокрема перекладав з болгарської, латинської, вірменської, азербайджанської, осетинської та польської. На «Українському радіо» вів передачі про мову, а ще брав участь у Всесвітньому форумі поетів «Струзькі вечори поезії» в Македонії — разом із понад п’ятдесятьма поетами з шести континентів. Був депутатом у Київській міськраді, членом Національної спілки письменників України, розповів Абаровський. А в статті «В наших споминах» у газеті «Голос Посулля» краєзнавець написав, що Дмитро Білоус створив понад 50 книг, які були різними за жанрами й змістом.
Дмитро Білоус. Фото: ЦДАМЛМ України
Поет їздив Україною й до інших країн. Зустрічі з Білоусом організовували в школах, студентських аудиторіях, на підприємствах і в установах, бував на творчих зустрічах, конференціях і симпозіумах.
— Та попри все, незважаючи на постійну нестачу часу, поет завжди користувався першою ліпшою нагодою, щоб відвідати рідні краї. По кілька разів на рік при всій своїй завантаженості їздив Дмитро Григорович на Сумщину. І щоразу добре знані, здавалося, місця відкривалися по-новому, вражаючи уяву й пам’ять, — розповів Іван Абаровський.
Тож у поезіях Дмитро Білоус згадував назви населених пунктів Сумщини. А про рідне село залишив такі рядки: «Моя біографія, друзі, Сягає в далекі ті дні, Коли мене бусол на лузі Підкинув батькам навесні. Та й досі я згадую завше, Що послугу він не малу Зробив немовляті, Обравши село Курмани і Сулу». Цьогоріч в Україні відзначили 106 років, відколи народився Дмитро Білоус.
