Олександр Олесь народився в Білопіллі на Сумщині. Він вивчився на ветеринара, став одним із найвідоміших українських поетів початку 20 століття і навіть залишив після себе чотири дерева абрикосів. Писав поезії, прозу, драматичні твори, переклади, казки, публіцистику й фейлетони. Псевдонім «Олесь» придумала дружина Віра — так лагідно вона його називала. 1919 року поет разом із нею й сином виїхав з України як аташе посольства УНР і більше не повернувся. А в еміграції в Олеся поза шлюбом народилася ще одна дитина. Цікаві факти про поета Цукр зібрав разом із професоркою кафедри журналістики та філології СумДУ Іриною Жиленко.
«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців: таланти, хобі, історії кохання й родин.
Народився в Білопіллі й жив у Сумах
Олександр Кандиба писав під псевдонімом «Олесь». Він народився в Білопіллі на Сумщині. По батьківській лінії майбутній поет походив з чумаків, по материнській — з кріпаків, пише краєзнавець Валерій Власенко в науковій статті. Зі свого дитячого життя Олександр Олесь часто згадував чотири абрикосових дерева, які посадив у Білопіллі з кісточок. Кілька гілок з них він пізніше привіз до Києва, щоб посадити, згадує письменник Назар Гнатюк у журналі «Всесвіт» — він був знайомий з Олександром Олесем.
Пізніше його родина переїхала до Сум. Вони знімали перший поверх будинку на вулиці Петропавлівській — упродовж тривалого часу Олександр вважав це помешкання рідним. Працював на цукровому заводі Харитоненка на Білопільщині. Там він організував театр і виступав у різних п’єсах. У той час у Сумах жив на вулиці Новомістенській, пише краєзнавець Валерій Власенко. Олесь учився в Харківському ветеринарному інституті, близько 10 років працював на скотобійнях. Поет згадує в автобіографії: мав заробляти гроші, а літературна робота оплачувалася погано. Також працював у кількох періодичних виданнях, писав вірші.
Олександр Олесь. Фото: Музей української діаспори
«Цілуй її, цілуй її», — казав Олесь своїй дружині
Письменник Назар Гнатюк згадує, що Олександр Олесь познайомився з майбутньою дружиною Вірою Свадковською через свою сестру. Дівчата подружилися й разом поїхали до Слов’янська на Донеччині, де тоді працював поет. До речі, брат Віри був його начальником. Коли дівчата приїхали в місто, то з вокзалу треба було їхати «лінійкою»: сідало п’ять людей з одного боку, а п’ять — з іншого. Перші слова Віри до Олександра були:
— Маєш гроші на «лінійку»?
— Як довго тут думаєте пробути?
— А це залежить від того, як будете нас приймати.
Так зав’язалися їхні романтичні стосунки. Колись поет читав Вірі такі рядки: «Сміються, плачуть солов’ї. І б’ють піснями в груди. Цілуй її, цілуй її, Знов молодість не буде», пише драматург Ростислав Коломієць. Згодом Олександр й Віра одружилися — і в них народився син Олег. Батько його дуже любив, зокрема створив для малюка щонайменше 150 колискових й абетку «Алфавіт віршами, писаними для сина», розповідає філолог Олександр Рудяченко в «Укрінформі».
Віра із сином Олегом. Фото: «Вечірній Київ»
Віра називала чоловіка лагідно Олесем, тож так він вирішив підписувати свої твори, пише Ростислав Коломієць. Крім цього, публікувався й під іншими псевдонімами, серед них — О. Семмо, Ланцут, Каліш, Стшалков, О. Лелека, В. Валентін, Нем-Тудо, розказує науковець Валерій Власенко.
Часто ходив у винарню та мав другого сина
Коли постав уряд УНР, Олександра Олеся призначили культурним аташе, і він емігрував. Поет виїхав до Будапешта, а згодом до Відня. Олесь працював у посольстві УНР, ініціював відкриття Українського клубу й заклав наклад власної книжки, щоб зібрати гроші на заснування Українського вільного університету. Також очолював Союз українських журналістів і письменників.
У Чехословаччині жив у різних містах. У цей період з поетом зустрічався вдома й у винарні письменник Назар Гнатюк. Він згадує, що Олесь був людиною скромною, чуйною й делікатною.
— Часто сходилися з Олександром Олесем у винарні «У ведмедиків» у Празі. Після полудня, по урядових годинах я туди майже щодня заходив і завжди заставав там Олександра Івановича. Це була маленька винарня, дуже темна й доволі стара, проте приємна, щось на зразок середньовічної корчми, — згадує Назар Гнатюк.
У винарні було кілька боксів, схожих на купе залізничних вагонів. Говорили письменники переважно про літературу, а також про війну, згадувалася й революція, пише Назар Гнатюк.
Ця жінка й народила поетові другого сина — Олександра. Про це дружина Віра знала. Другому синові Олесь залишив частину спадщини. До останніх днів поет думав про Україну — навіть лежачи в лікарні, постійно питав: «Що, з України нічого не чути?», згадує Назар Гнатюк.
