Павло Грабовський із Сумщини був поетом, публіцистом і перекладачем. У пам’ять про нього назвали село, у якому народився, — Грабовським. Коли поету було трохи більш як 20 років, його заарештували, а згодом відправили на заслання. Жити до України він більше не повернувся. Розповідаємо, як поет друкувався у Львові — за тисячі кілометрів від поселень, у яких жив, мав три кохання, а його син став фізиком — і долучився до створення сучасного телебачення.
«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців: таланти, хобі, історії кохання й родин.
Навчався в Охтирці й писав із заслання у Львів
Майбутній поет народився в селі Пушкарному на Сумщині. Тепер воно називається Грабовським — у пам’ять про земляка. Батько Павла був пономарем і рано помер. Мати залишилася з п’ятьма дітьми на руках. Від неї Павло дізнався багато пісень, а від бабусі — казок. Навчався в церковнопарафіяльній школі, потім — в Охтирській бурсі й Харківській духовній семінарії, пише журналіст Олександр Рудяченко в «Укрінформі».
Під час обшуку в Павла Грабовського знайшли заборонену літературу й лотерейні квитки, які поширювали для збору грошей на користь політичних в’язнів. Після цього юнака відрахували з навчального закладу, він був під наглядом поліції. Пізніше 22-річний літератор перебрався до Харкова, де працював коректором газети й писав вірші, прозу, публіцистику для губернських видань. Він приєднався до революційного руху, а потім потрапив до війська.
За порушення статуту його відправили до Туркестанського військового округу, а згодом жандармерія розкрила участь Грабовського в поширенні політичної літератури, пише Олександр Рудяченко.
Поета засудили до п’яти років поселень у Сибіру, потім через нові звинувачення термін заслання збільшувався. Грабовський жив у Балаганську, Вілюйську, Якутську, Тобольську. У галицьких виданнях друкували його нариси, статті, замітки, бо в засланні він листувався з Іваном Франком. У Львові видали перші збірки поета: «Пролісок», «Твори Івана Сурика», «З чужого поля», «З півночі».
Павло Грабовський перекладав з понад двох десятків мов, зокрема грузинської, німецької, англійської, естонської та італійської, пише дослідник Михайло Москаленко.
Павло Грабовський. Фото: «Вікіпедія»
Мав три кохання й сина-винахідника
Під час етапної подорожі до Сибіру Павло Грабовський познайомився із засудженою грекинею — Надією Сигидою. Вони подружилися, потім спалахнула любов. Проте в Сибіру їм довелося розлучитися: Надію відправили до в’язниці, а Павла — на заслання. Вони листувалися, щоправда, недовго — до того часу, коли жінка померла, пише літературознавець Арсен Каспрук.
Особистість Надії справила на поета сильне, глибоке враження. Грабовський називав жінку «ясною зорею», «своєю музою». А іноді поетові його кохана уявлялася квіткою. У збірці «Пролісок» Грабовський опублікував вірші, присвячені Надії: прекрасні, задушевні, сповнені глибокої поваги й любові, пояснює Арсен Каспрук. Поет пише: «Такої рідної, як ти, Такої щирої, простої, Вже більше, мабуть, не знайти».
Надія Сигида. Фото: «Вікіпедія»
Другою коханою Грабовського була заміжня Ольга Гаврилова, розповідає Арсен Каспрук. Вона працювала медикинею, тож турбувалася про здоров’я поета, підтримувала його творчість, слухала вірші — оригінальні й перекладні.
То прекрасна, на диво рідкісна істота, але наша зустріч нічого не принесла й не могла принести обом нам, крім мук та горя… Та що розказувати? Дякуючи їй, склав я не більше як за місяць переважну частину оригінальних віршів, що знайдете в збірничку «З півночі»Олександр Рудяченко розповідає, що в Тобольську поет вчителював, працював у ветеринарному відділенні губернського управління, коректором у редакції газети. У цьому місті за два роки до смерті Павло Грабовський зустрів своє останнє кохання — Анастасію Лук’янову. Пара обвінчалася. У подружжя народився син, який у майбутньому став фізиком-винахідником. Дослідники пишуть, що Борис Грабовський сконструював телекамеру, яка вперше у світі бездротово передала рухоме зображення електронним методом.
Наприкінці життя інтимна лірика поета стосувалася лише дружини — в одному з віршів він писав: «Я кохаю тебе, і я знаю за що: Ти мене підвела на важкому шляху; Так ходім же і дальш: двом не страшно ніщо, Хоч доводиться йти нам у глуху північ». Саме дружина, розповідає Олександр Рудяченко, уміла співпереживати Грабовському, і підтримала чоловіка в час невиліковної хвороби — сухот.
— Одного б ще бажав — перед смертю побачити Україну та українцїв. Коли б ce сталося, то мені, певно, здалося би, що це не дійсність, а казка, — писав Павло Грабовський в автобіографії наприкінці свого життя.
