«Якщо дронар не думає про піхоту — це проблема», — каже Антон Антонов, колишній айтівець із Сум. Він служить у Третій штурмовій бригаді оператором «Мавіка» в підрозділі «Бомонд». Побратими Антона, з якими він виїжджає на позицію, несподівано теж виявилися з Сум. Тепер у бліндажі вони часом згадують, хто з «Хіміка» чи «Дев'ятки». Поговорили з Антоном про те, як їхній підрозділ замість розвідки почав скидати вибухівку на ворогів, скільки «Моршинської» здатен підняти «Мавік» і що означає квіточка й метелик на лого підрозділу.
Перейшли від розвідки до скидів, аби стримувати ворога
До грудня минулого року Антон із побратимами займався розвідкою на Харківщині. Керував «Мавіками» з позиції — здіймав дрон, вів спостереження, виявляв вогневі позиції ворога.
— На початку грудня на нашому напрямку росіяни активізувалися і почали суттєво тиснути. Ці хробаки лізли з усіх щілин і вдень, і вночі. Часу на перепочинок взагалі не було, — згадує Антон.
Деякі ділянки фронту почали просідати й у підрозділі зрозуміли, що їм бракує вогневої міці, щоби стримувати ворога. Тоді командир роти Антона запропонував створити позицію, з якої дрони запускатимуть для скидів вибухівки на противника, а не лише для розвідки як раніше.
— У нашій війні скиди — це ефективна штука. Коли ворог у кущах, FPV-дроном його не вразиш, а «Мавіком» робиш скид і повертаєшся на позицію. Часто це доцільніше й дешевше, — пояснює Антон.
Через те, що нові завдання для дронарів вигадав сам командир із підрозділом, то й облаштували позицію вони за власні кошти. Купили генератори, антени Starlink, зарядні станції, дрони, пульти. Вже пізніше, коли команда показала ефективність, бригада почала забезпечувати їх усім необхідним.
Перейти від розвідки до ударних дронів було нелегко, каже Антон. Пригадує, як нервував командир, коли хлопець за один день втратив два безпілотники.
— Без втрат на війні не буває, але за місяць-два ми навчилися нових особливостей роботи. Треба брати до уваги вітер, стабілізацію дрона, висоту, рух цілі, ландшафт, рельєф — багато нюансів. Бувало, на одну ціль доводилося вилітати по п'ять-шість разів.
Коли команда знайшла свої «фішечки», і пішли доповіді: «ворог 200», «ворог 300» — зрозуміли, що підрозділ підтримуватимуть, розповідає військовий. Найкращий результат показав товариш Антона — за три доби одним «Мавіком» ліквідував 15 ворогів та ще стільки ж поранив. Та коли противник перебуває в укритті, скидом із «Мавіка» його майже неможливо вразити. «То густо, то пусто», — говорить дронар.
Коли фронт схожий на бадмінтон
Підрозділ Антона, який має назву «Бомонд», працює на позиції позмінно. Віднедавна кількість днів для відпочинку збільшилася, тому тепер Антон встигає не тільки відіспатися й попрати речі — зараз він ще й веде Telegram-канал підрозділу, розвиває його медійність та створює мерч. А для відновлення — ходить із побратимами на тренування, інколи збираються й «на шашлики». На самій позиції працюють і відпочивають теж однакову кількість годин, які не уточнюють задля безпеки. Коли йдуть інтенсивні штурмові дії, весь час відчуваєш напругу, каже військовий.
— Якщо штурмових дій з обох сторін немає, то інтенсивніше працюють артилерія та FPV-дрони. У них 120-й міномет відпрацював, наші відповіли, ми відпрацювали — нам кинули. Трохи на бадмінтон схоже.
У такі періоди завдань для операторів «Мавіків» все одно вистачає. Час від часу росіяни дистанційно мінують українську територію різними снарядами. Коли «Бомонд» бачить їх на важливому логістичному маршруті, «Мавік» вилітає зі скидом і намагається влучити в перешкоду. Розмінування виконано, коли ворожа вибухівка здетонувала.
Інколи доводиться бути кур'єром. Антон згадує, як скидав піхоті пляшки з водою по пів літра. Іншим разом — кабель USB Type-C, який у хлопців випав дорогою, але був критично потрібен для зарядки рацій від павербанків. Найважчий предмет, що намагалися підняти — пляшку «Моршинської» на 750 мілілітрів. Але з повною «Мавік» не впорався, довелося відлити грамів 100, розповідає Антон.
Ще одне завдання, із якими допомагають дрони, — проводити піхотні групи. Коли треба пройти з точки А в точку Б, набагато простіше показувати шлях безпілотником, ніж пояснювати, що «через 200 метрів буде розрив посадки, звідти треба повернути ліворуч», каже військовий. Одного разу вночі виводили бійця, який заблукав у лісі — підлетіли, включили підсвітку на дроні, по рації сказали, що це свій, і вивели до позиції.
Сумський збіг обставин
У «Бомонді» випадково зібралися переважно сум'яни. Антон згадує, що коли приїхав до майбутніх побратимів і сказав, що з Сум, йому відповіли: «О, ми всі теж із Сум!». Дронар пояснює, що це просто збіг обставин, який інколи називає долею.
Кістяк роти сформувався з людей, які пішли воювати ще на початку повномасштабної війни в ССО «Азов Суми». Хлопці зібрали охочих серед знайомих, пройшли підготовку й пізніше працювали біля Бахмута, розповідає Антон.
Спільне рідне місто впливає на атмосферу в підрозділі. На позиціях хлопці час від часу діляться спогадами з Сум.
— Хтось запитав: «А ти був на дамбі біля “Порт Роялю”?». Кажу: «Та ні, треба буде сходити». Один побратим на Хіміку жив, інший — на дев'ятому мікрорайоні. Обговорювали, що «Дев’ятка» — це жорстко, — пригадує жарти військовий.
До війни Антон працював в IT і вважає, що головна навичка, яка тепер допомагає працювати з дронами, — знання англійської. Коли з’являється повідомлення про помилку, деякі хлопці починають розбирати безпілотник, щось клеїти ізострічкою. А якщо знаєш англійську — одразу зрозуміло, що робити, розповідає військовий.
Навички з цифрового дизайну допомагають Антону вести канал підрозділу. Спочатку його створили для збору на машину, бо попередня підірвалася на міні. За понад місяць збір вдалося закрити.
Тим часом у підрозділі зрозуміли, що мають чимало контенту про свою роботу. Тому тепер вони показують, як знищують ворогів. Кілька відео «Бомонду» вже брали для публікацій на основному каналі Третьої штурмової.
Окремо Антон розповідає про ще одну гордість «Бомонду» — логотип підрозділу. На ньому зображений череп з метеликом на шиї та капелюхом із квіточкою. З черепа стирчить «Мавік». Антон каже, що обирали лого демократично — він кидав варіанти дизайну для голосування у чат із побратимами. Говорить, ставив завдання професійному дизайнеру, який відгукнувся безплатно допомогти військовим, і певно набрид йому через правки. Зате потім у підрозділі не виникало питань, чому такий варіант обрали.
— Хотілося чогось прикольного, аби була аналогія з «Мавіком» і тим, що він несе для окупантів. Наша назва «Бомонд», тому маємо квіточку на капелюсі. Нам не чужа естетика, краса, — пояснює символіку Антон.
Зараз військовий планує розвивати мерч підрозділу. Вже виготовили першу партію патчів із логотипом. Далі в планах — футболки, худі, кепки, прапори. За словами Антона, збори на потреби військових почали падати порівняно з початком повномасштабної війни, тому мерч може покращити забезпечення підрозділу.
Головне — думати про піхоту
В армії цінують авторитет, який заробляєш своїми вчинками, каже дронар. Якщо цивільні навички допомагають краще виконати бойове завдання, на це звертають увагу.
— Хлопці, які добре водять машину в екстремальних умовах, ставали водіями. Айтівці, які розуміються на техніці, поступово переходять у сферу, де приносять кращий результат. В армії все орієнтовано на результат — якщо його показуєш, будь ласка, працюй. Ініціатива заохочується.
Довіра в підрозділі перевіряється часом. За словами Антона, ти слідкуєш за тим, що людина говорить і робить. Якщо боєць показує ефективність, умотивованість, виконує обіцянки, то завойовує довіру колективу.
Військовий наводить антиприклад, коли за найменшу помилку одразу «стукають» вищому командуванню. У «Бомонді» Антон відчуває, що побратими прикриють спину у важкий момент. Якщо хтось помилився — оперативно розв'язують проблему разом, а не доповідають «нагору». За словами Антона, командир їхньої роти завжди намагається зрозуміти підлеглих.
Робота оператора безпілотника має свої переваги й недоліки. З плюсів — ти перебуваєш далі від лінії зіткнення, ніж піхота. З мінусів — якщо ворог виявить твою позицію, по ній працюватимуть усім озброєнням, яке мають, пояснює дронар.
Але найважливіше, про що Антон повторює кілька разів за розмову, — кожен оператор дрона має пам'ятати, що він на позиції, щоби убезпечити піхотинців, які тримають оборону попереду.
— Я трохи побув у піхоті — це надскладна робота, і якщо дронар не думає про неї — це проблема. Ти повинен піклуватися про тих, хто найближче до лінії зіткнення, — ділиться Антон.