Проєкт «Моїм.Рідним» створили ще в пандемію і він продовжує розвиватися в умовах війни. Команда майстринь проєкту складається з літніх жінок, що живуть у селах Сумської області. Вони з турботою та теплом шиють та в’яжуть затишні вироби, створюють свічки, а також збирають трав’яні чаї, згодом — складають замовлення і відправляють клієнтам. Історію соціальної ініціативи та про новий підпроєкт «Пряжа кольору хакі» розповідає їхня засновниця, Кіра Охріменко.
Повернувшись до бабусі в село, пішла екологічною стежкою
Ідея проєкту зародилася ще на початку пандемії, коли майбутня засновниця Кіра Охріменко повернулася після офісної роботи в Києві до бабусі в село.
— Згадала, що одна бабуся гарно шила концертні костюми для мене, малої. Ми з нею подумали: «О, час настав! Пора спробувати для себе екологічну стежку». Запропонувала пошити їй фруктовки-торбинки, а також вишиті аромасаше з лавандою, — згадує Кіра.
Друга бабуся Кіри теж творча, займалася свічковарінням. Тоді Кіра подумала: «От би об’єднати ці дві історії в цікавий проєкт». Поділилася цим з однодумцями, й запропонувала реалізувати намір. Її радо підтримали.
Таким чином сформувалася команда проєкту й кілька разів видозмінювалася. Люди, з якими починали проєкт, з початком повномасштабного вторгнення вимушено виїхали за кордон, але й досі допомагають. Наразі в команді 4 людини: засновниця, бухгалтерка, логістка та фахівчиня з напрямку стажувань.
Згодом засновниці та її команді трапилося оголошення про навчальну програму із менеджменту соціальних ініціатив, після якої вони почали формувати ідею в чіткий проєкт.
— Основною місією було, щоб ці жінки мали змогу створювати крафтові вироби своїми руками, а натомість могли спілкуватися з іншими колежанками, більше соціалізуватися і стати фінансово незалежними, — розповідає Кіра Охріменко.
Наприкінці навчання команда провела пітчинг напрацьованих ідей, отримала коментарі від експертів та мінігрант на 10 тисяч гривень для реклами проєкту.
Водночас рідні бабусі Кіри пропонували залучити до команди майстринь-в’язальниць з того ж села, щоб створювати вироби разом. Спершу це не було пріоритетом, адже команда хотіла відійти від стереотипу «якщо бабуся — одразу в’яже».
— Проте через запити клієнтів на в’язані вироби ми зробили кілька тестових пар шкарпеток та сформували бокси осіннього затишку: м’ятний чай, свічки та шкарпеточки, — розповідає Кіра Охріменко.
Ця ідея відгукнулася замовникам і команда додала новий напрямок у свій проєкт.
Відтоді кількість майстринь почала збільшуватися: ті жінки, які вже брали участь в проєкті, пропонували своїм односельчанкам і знайомим з інших населених пунктів долучатися до проєкту «Моїм.Рідним». Зараз у ньому працюють 24 учасниці.
Під час повномасштабного вторгнення села Сумщини, в яких жили деякі майстрині, опинилися в окупації або в оточенні. Проте вони не хотіли залишати господарство і виїжджати, бо хотіли залишатися у своїй домівці попри страх та загрозу життю.
— У цих селах хтось із бабусь робив маскувальні сітки, а хтось — окопні свічки та чохли для аптечок.
Кіра розповідає, що необхідні матеріали надсилали з усієї України, а друзі-іноземці передавали швейні машинки, щоб майстрині могли виготовляти плитоноски та розвантажувальні жилети.
— Рідні майстринь та команди тоді йшли на фронт або в тероборону. У нас не було варіанту не допомогти їм, — згадує засновниця.
Зараз учасниці проєкту шиють переважно з льону, вишивають, в’яжуть, варять свічки та збирають трави для трав’яного чаю.
Пишемо клієнтам: «Ваша ластівка вилетіла»
— Щоб сформувати назву, ми провели брейншторм й обрали «Моїм. Рідним». Ця назва символізує почуття наших бабусь, коли вони думають про нас. Особливо, коли бабусі передають гостинці й кажуть: «Це моїм. Рідним». Саме тому поставили ось цю крапку всередині, — говорить Кіра.
Ще один символ бренду проєкту — це ластівка. У Кіри Охріменко вона асоціюється з дитинством та селом.
— Ластівка — про рух вгору. Також це й про відчуття подій довкола, ніби перед дощем птаха спускається до землі. Зараз, коли наша посилка виїжджає до замовника, — ми завжди пишемо: «Ваша ластівка вилетіла», — розповідає засновниця
Кольорову гаму проєкту обирали завдяки дослідженням: команді хотілося, щоб кольори транслювали споживачам ідею тепла, спокою, затишку та доброти. Виявилося, що багато для кого це асоціюється з жовтими відтінками.
— Зараз наша сторінка у зелених відтінках, але це тимчасово. Загалом, колір бренду — помаранчево-персиковий, — зазначає Кіра Охріменко
Перші замовники
Перші замовлення були корпоративними — компанії, які дізнавалися про проєкт, обирали товари від «Моїм.Рідним».
— Ще ми зверталися до односельців із мікроблогами, аби вони поширювали інформацію про нас, — згадує Кіра.
Спочатку авдиторія «Моїм.Рідним» замовляла товари, а коли почалася повномасштабна війна, певна частина людей стала не лише клієнтами, а й доброчинцями. Кіра зазначає, що вони донатять і зараз, бо довіряють команді.
Естетика в поєднанні з користю
Під час повномасштабної війни команді довелося змінити пріоритети. Якщо спочатку допомагали літнім майстриням, то зараз — і іншим групам населення.
— Тоді здавалося, що естетичні вироби більше ніколи не будуть актуальними. Тому ми зреагували на потребу: створили своєрідний «форпост» — мережу жінок, яким ми передаємо матеріали, а вони створюють необхідне для допомоги Збройним Силам, — згадує засновниця.
Це стало ланцюжком взаємопідтримки і можливістю для майстринь зробити свій вклад у боротьбу за свободу.
— Згодом ми зрозуміли, що попри появу нових потреб суспільства, проблеми мізерної пенсії та ізоляції в селах не зникли. Тому вирішили, що продовжувати підтримувати бабусь — це наш пріоритет, — пояснює Кіра Охріменко.
Є сенс прокидатися, а зимові вечори вже не такі вже довгі
Майстрині діляться з Кірою, що завдяки роботі в проєкті у них є те, задля чого варто прокидатися вранці, а зимові вечори здаються коротшими з плином праці. У них з’являється можливість спілкуватися з іншими майстринями, обмінюватися досвідом та підтримувати одна одну.
— Коли ми привозимо їм пряжу, бачимо, які вони радісні та натхненні, особливо якщо це новий колір або матеріал. Їм дуже цікаво працювати з новинками, — каже засновниця.
Також вона розповідає, що в команді майстринь є жінка, яка працює в складі проєкту майже від його заснування. Її син військовий вже понад рік має статус «зниклого безвісти». Дізнавшись про це, жінка сказала, що якийсь час вона не зможе працювати.
— Проте, за три дні жінка повернулася, й попросила дати більше матеріалів і замовлень, так вона відволікалася від тривожних думок, — згадує Кіра.
«Ми рухаємося потихеньку, але з увагою»
За цей холодний сезон кількість майстринь в проєкті збільшилася з 15 до 24 жінок. Але засновниця говорить, що розширювати команду планують і далі.
Команда вже давно мріє збирати разом усіх майстринь якомога частіше: на чаювання, бесіди, проводити заходи із залученням психолога, арттерапевта, тренерів тощо.
— Одного разу ми залучили психологиню-арттерапевтку та провели спільний тренінг, на який зібрали разом частину майстринь. Для більшості з них це був перший досвід взаємодії з психологинею, — згадує Кіра Охріменко.
Наразі команда шукає фінансування для того, щоб зробити цей напрямок діяльності сталим.
Нещодавно проєкт «Моїм.Рідним» представили на двох різдвяних подіях в Києві: маркет «Кураж», де команда продавала свічки з бджолиного воску, в’язані шарфи та шкарпетки. Друга подія — маркет виробників, де свої товари представляли локальні крафтові бренди.
Також команда проєкту вже замислюється над створенням нових виробів до наступного холодного сезону.
— Хочемо робити більш складні в’язані вироби, можливо светри. У цьому дослухаємося до аудиторії, — ділиться Кіра.
Надзвичайно збільшувати обсяги виробництва команда «Моїм.Рідним» не планує, адже мету проєкту вбачають в іншому.
— У нас немає амбіцій на шалені темпи. Хочеться якісно допомагати тим, хто вже є у нас, не гнатися за високими обсягами виробництва. Ми рухаємося потихеньку, але з увагою до тих, кому взялися допомагати, — говорить засновниця.
Підпроєкт «Пряжа кольору хакі»
Минулого року Цукр вже розповідав про майстринь проєкту «Моїм.Рідним». Текст допоміг закрити збір на матеріали для 130 в’язаних виробів для ЗСУ. Цього року команда взяла вищу планку — хочуть зробити 300 шапок і 100 балаклав.
Учасники проєкту зібрали 140% від потрібної для цього суми. Кілька місяців вони активно працюють над тим, щоб допомогти військовим.
— Вже понад 200 виробів поїхало гріти захисників та захисниць, — говорить Кіра.
