У 2019 році на Сумщині з'явилася соціальна ініціатива «Моїм.Рідним», яка мала на меті допомогти літнім жінкам: перетворити їхнє дозвілля на щось корисне та приємне, аби вони відчували свою важливість. Кіра Охріменко — засновниця проєкту, залучила своїх бабусь, які вміли в'язати, вишивати, плести та створила для цього спеціальну інстаграм-сторінку. Там продавала свічки, торбинки, шопери, шкарпетки, чаї, які створювали жінки. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ціль проєкту «Моїм.Рідним» змінилася: тепер бабусі допомагають захисникам. Жінки плетуть балаклави, виготовляють окопні свічки, передають консервацію та чаї, аби зробити свій вклад у перемогу. Загалом до проєкту залучено дев’ять бабусь. За допомогою донатів та краудфандингової платформи вони збирають на матеріали. Нижче ділимось їхніми історіями.

Любов Петрівна, 62 роки

Усе життя я пропрацювала на пошті. До проєкту «Моїм.Рідним» долучилася на початку його створення. У молодості вишивала і бісером, і хрестиком, різне пробувала, але найпрактичнішим вийшло в’язання. Не думала, що в старості знадобиться ця навичка. Коли сини пішли добровольцями, по-своєму стала допомагати нашим захисникам: в'язала шкарпетки, шапки та балаклави.

Зараз у мене своєрідне хобі – рахувати петлички. Як тільки думки погані лізуть в голову, одразу починаю в’язати. Кручу щось й промовляю до себе: «Один син поряд, а іншого з березня шукаємо. Але потрібно свій вклад вносити, потроху допомагати й буде перемога». Меншого сильно чекаю, уже рік знайти не можемо, але в’язання відвертає від поганих думок. Інакше вже не можу.

Коли світла не було, сиділа на кріслі з налобним ліхтарем. З одного боку свічка, з іншого теж свічка, а в руках — спиці. Буває, що одну балаклаву можу за день зв’язати, буває, що кілька днів. Я все життя проходила на роботу та працювала між людьми, тож тішуся, коли відчуваю свою важливість. Як мати, яка в’яже цю балаклаву, вкладаю у кожен виріб свою душу. Думаю, хто її одягне, того вона захищатиме.

Впевнена, що кожен із нас може потроху вкладатися в спільну перемогу. Так легше чекати наших захисників та захисниць. Якщо всі українці допомагатимуть, перемога швидше настане. І вірити потрібно та чекати всіх наших діток. Якщо після перемоги ще будуть замовляти подібні вироби, буду лише рада, бо відчуватиму, що комусь потрібна.

Валентина Григорівна, 66 років

Повномасштабна війна – це трагедія для всіх. Скільки могла – виплакала, скільки могла розпачу відчути – відчула. Спочатку боялася вийти з хати, потім стала впевненіша, що я на своїй землі, і потроху почала допомагати. Взяла сили в кулачок та давай щось робити.

У школі був волонтерський центр, де ми плели сітки, а потім робили окопні свічки. Для цього нам вислали банки, парафін і віск. Тепер я відповідальна за виготовлення окопних свічок. Звісно, не без надійної підтримки моїх подруг: вони нарізають баночки та вирізають картон. Інколи можемо передати 200 штук, а можемо 300. Крайній раз змогла зробити 90 штук.

Якщо отримуємо допомогу, частину віддаємо нашим захисникам. Наприклад, купуємо сало, зрізаємо домашній часничок, змелюємо все це, а потім в баночки кладемо. Кожну з них обгортаємо та підписуємо: «Вітаміни смачненькі, для вас, рідненькі».

Коли звільнили Тростянець, організувала своїх подружок, аби напекти пиріжків. Коли волонтерка, яка передала їх, повернулася, сказала, що люди плакали, коли брали ці пиріжки. Настільки вони були вдячні, що про них не забули.

Відправляємо все через нашу волонтерку, яка опікується захисниками на передовій. Ми з нею сконтактували та тепер тісно співпрацюємо: то смаколиків напечемо, то окопні свічки виготовимо, то калини з цукром передамо. Воно ж домашнє та зроблене від щирого серця.

Якось вона показувала нам світлину, де хлопці стоять усміхнені з нашими свічками. Так тепло стало на душі. Ночі зараз холодні, думаю, що ця свічка окопна комусь знадобиться, та й смаколик той потрібен. Хто зна, звідки беруться сили, але без цього вже неможливо. Просто хлопці та дівчатка мають відчувати, що вони нам важливі.

Галина Володимирівна, 67 років

Усе життя я пропрацювала медичною сестрою в дитячому садочку, а зараз уже на пенсії. В’язати люблю, тож роблю це «запоями». Щось хутко по господарству зробила, а далі бігом сідаю в’язати. Самоучка, ніхто не навчав мене, лише виготовляла в дитячому садочку шапки та светри, коли хтось просив. Я просто люблю цю справу, не знаю чому. Кажуть, в'язання однотонне й нудне, але я отримую задоволення. Особливо, якщо знаю, що мій виріб комусь допоможе, тоді натхнення з’являється ще більше.

До проєкту долучила моя подруга Валентина Григорівна, під час великої війни. Вона запропонувала, а я відповіла, що гріх відмовлятися. На вайбер потім скинула схему та розмір виробу, і я почала займатись. З осені створила понад 30 різних виробів, не рахуючи шкарпеток. Мені важко дивитися новини, а в’язання сильно заспокоює та відволікає.

Виготовлення однієї балаклави займає два дні, але це якщо братися періодами. На один виріб потрібен моток ниток. Раніше робила довшу балаклаву, але зрозуміла, що вона загортається, тож тепер коротшу в’яжу. Усі чоловіки, що міряли, говорили, що в них зручно.

Зазвичай, балаклави передаємо в підрозділи наших синів або туди, де є потреба, через знайомих волонтерів. Наприклад, віддали 10 штук, вони сказали, що хороші та зручні, тож замовили ще 30. Мій син також воює, але від балаклави відмовився, запевнив, що їм видали теплі на флісі.

Знаєте, приємно розуміти, що такі вироби можуть когось порадувати. Зараз ще холодні ночі, тож хай хоч трохи нашої теплоти відчують. Мені взагалі приємно робити людям добро, хай навіть мені гірше буде, головне, аби людина раділа.

Валентина Сергіївна, 65 років

До пенсії працювала бухгалтеркою, а до проєкту «‎Моїм.Рідним» долучилася восени минулого року. Саме тоді в країні почалися регулярні відключення світла. Запросила Надія Миколаївна – моя подруга, з якою разом працювали. Вона мені зателефонувала та попросила допомогти. Я й відповіла: «‎Якщо потрібно, то долучуся». Часом дивилася новини, а там десь діти гинули, хтось у погребі ховався, то чому нам, сидячи в теплі, не допомогти людям?

Рукоділля – це моє давнє захоплення, яким займалася все життя. Ще зі школи подобалося в’язання, але робила не лише шапки чи шкарпетки, але й светри, кофтини, шарфи. Також в'язала гачком серветки та різні скатертини. Вишивала бісером, гладдю, хрестиком. Коли люди говорять, що в них немає часу на рукоділля, в мене завжди знаходяться години для такої справи. До відключення світла пристосувалася легко: в’язала з ліхтариком на лобі або при свічках.

19 балаклав, 13 шапок, 10 пар шкарпеток – такий мій вклад у нашу перемогу. Аби зв’язати одну балаклаву, мені потрібно два дні, але це час, аби нікуди не відлучатись. У мене, наприклад, є близькі, які захищають нашу країну. Переживаю, думаю про них, і це все мотивує допомагати. Так відчуваю, що якась моя мікрочастинка наближає перемогу.

Галина Федорівна, 74 роки

Мій чоловік рано покинув цей свій, дітей також немає — померли від раку, тому мешкаю одна. Залишилися тільки близькі родичі, тож до проєкту «Моїм.Рідним» долучила Каріна — двоюрідна онука. Вдячна їй за допомогу та таку можливість.

Я сильно люблю різні трави та рослини. У нас тут гарна природа, де все це можна збирати, тож час від часу обриваю різнотрав’я: ромашку, мелісу, м’яту, безсмертник. Скільки можу зібрати квітів, стільки й збираю, а потім з них виходять запашні чаї. Я вже не так часто кудись виходжу, бо болять коліна та ноги. А коли війна почалася, взагалі стало страшно далеко ходити — раптом якийсь диверсант сидить в лісі...

Попівка, хутірець наш, надзвичайно мальовниче місце. Хто б сюди не приїжджав, усі казали, що красива місцевість. Маком усе встелене, а я вийду та й любуюся цим маком. Безсмертник у полі збираю, багато там росте, а м’яту зрізаю за хатою. Ромашка теж проростає біля будинку. Раніше не знала, чим допомагає ця квітка, а тоді прочитала в одному з журналів про лікувальні властивості, почала її рвати та сушити. Зараз же квітами в мене весь дім заставлений. Як порозстилаю газети в хаті, так пахощі на всю оселю.

Насправді кожна травинка та квітка має своє значення. За моїми спостереженнями, найсмачніший і найпахучіший чай – м’ятний. Його ще можна комбінувати з ромашкою. Безсмертник можна до будь-яких чаїв додавати, він від усіх хвороб, особливо від печінки. Сильного попиту на такі чаї серед односельців у нас на хуторі немає. Це якщо в містах, де такі квітки не ростуть, бо в нас вже звикли до такого.

Надія Миколаївна, 65 років

До пенсії я працювала бухгалтеркою, але господарство та родина були в пріоритеті, тож мало часу присвячувала в’язанню. Понад двадцять років не тримала в руках спиці, а коли онука створила проєкт «Моїм.Рідним», тоді згадала, витягнула нитки та стала плести.

Пам'ятаю, коли лишень почалася повномасштабна війна, родиною позаносили в підвал воду, стільці, їжу та банки. Тяжко було, сиділи там, радіо включили та слухали. Нерви були натягнуті, як струни, тож треба було чимось себе зайняти. Так і стала в'язати, аби не зійти з розуму.

Якийсь період ми в'язали шкарпетки, а зараз переважно передаємо балаклави та шапки. Намагаємося допомагати, аби наші хлопці та дівчата не мерзли. Кожна ниточка в цих балаклавах вплетена з любов’ю.

Всякий виріб ми підписуємо та кладемо записочки: «Бажаємо швидкої перемоги, щоб повернулися живими». Поки ці слова виписуємо, стільки сліз проллємо. Хоч побажання унікальні для кожної балаклави, але зміст один: ми чекаємо всіх вдома живими та здоровими.

Часом дивишся новини, а на душі стає важко, тоді й фантазуєш, чим можеш бути корисною. Потім берешся за спиці, і думаєш, може ця балаклава комусь знадобитися. Коли волонтери збирають пакуночки з їжею, можемо також долучитися та покласти щось домашнє. Одним словом, робимо все, що в наших силах. Улітку, думаю, може з'явиться потреба в літніх шапках, тож будемо виготовляти!

Зараз у мене тільки господарство й волонтерська зайнятість, цим тільки й живу. Коли думки погані лізуть в голову, йду в’язати. Думаю, що з кожною балаклавою швидше перемога настане. Ніколи не могла уявити, що моя навичка знадобиться у такій справі. Дякую онуці, що вона такий проєкт заснувала, який не лише важливий, але й приносить користь.

Вас може зацiкавити

🎤 «Суми подарували досвід тотально приємних виступів». Дмитро Білоус проведе стендап у «Дворику на Кузнечній»
Дмитро вже двічі виступав у Сумах
🖼 Згадати своїх: історія бордів, які присвятили художникам Сумщини
40 робіт митців на бігбордах
🎓 У центрі пройшла «скорботна хода» проти об’єднання гімназії №1 та школи №12 (оновлено)
Пройшли центральними вулицями міста
🗻 М’ятні круасани, гіпсові гори та напівдикі стежки. Митці розказали, чим Суми надихають
Куди ходять поети, художники, актори та музиканти
🎙 Про бригаду «Азов» і розвал СРСР: «комік+історик» записали нові подкасти
Гордон записав 12 інтерв’ю з Кравчуком
🎤 Tribuna Park повертається: чого чекати в новому сезоні
Планують виступи стендаперів і показ Євро

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: