«Суспільне Суми» створило документальний фільм про атаку на Суми 13 квітня 2025 року. Тоді російська армія двома балістичними ракетами поцілила по центру міста. Два удари відбулися з проміжком у три хвилини. Тоді загинули 35 людей. Журналісти зібрали історії тих, хто постраждав через атаку, відео очевидців і позиції правоохоронних органів, влади та військових щодо обставин трагедії. Фільм можна переглянути за посиланням або наприкінці цієї новини, у якій ми переказуємо стрічку.
Історія родини Вікторії Рудики
Перша ракета влучила в приміщення Конгрес-Центру Сумського державного університету. Після атаки в багатьох українських і міжнародних медіа з’явилися кадри дитячого самоката. Це деталь, яка нагадує, що в момент удару на місці були діти. Власниця самоката, півторарічна Кіра Рудика, разом із мамою Вікторією й сестрою Еліною опинилися біля місця влучання першої ракети. Після удару родина відбігла на перехрестя, там зібралися люди, ідеться у фільмі.
— Я була в білосніжному костюмі, він весь у крові. Вони запитали: «У вас кров?», відповіла: «Вона не моя». Почали оглядати дітей. Кіра ціла, відвернула пальто Еліни — а там на плечі велика дірка, з якої б’є кров. Я кулаком затиснула рану, — розповіла жінка.
Уламок перебив дівчинці плече й легені. Після операції на легенях в Еліни з’явився синдром Горнера. Також у тілі дівчинки залишаються уламки ракети: вони не загрожують життю, але проникли глибоко в тканини й лікарі не можуть їх дістати.
Історії Олени Бойко й Кирила Ілляшенка
Після першого вибуху пролунав другий. Саме повторний удар, повідомив тоді начальник Сумської МВА Сергій Кривошеєнко, призвів до великої кількості смертей і поранень серед цивільних. Адже, за даними влади, росіяни вдарили ракетою із касетним боєприпасом.
Олена Бойко того дня допрацьовувала свій робочий тиждень в крамниці поблизу місця влучання. Після першого удару жінка вибігла з будівлі, щоб допомагати постраждалим — і отримала поранення під час другого.
— Навколо був жах. Почали вибухати авто поруч з магазином. Я не знаю, як голова не постраждала: мабуть, по інерції прикрила її рукою. І бачу: моя рука просто звисає. Спробувала встати — не змогла. Нога була розірвана, кровоточила. Якийсь чоловік затягнув мені турнікет. Боляче було неймовірно. Але він сказав, що якщо цього не зробить, я стечу кров’ю за п’ять хвилин, — розповіла жінка.
Поруч з епіцентром удару опинився автобус №62. У ньому разом з мамою їхав школяр Кирило Ілляшенко. Юнак швидко зорієнтувався в ситуації, вистрибнув у вікно понівеченого автобуса й відчинив двері, врятувавши свою маму й тих пасажирів, які лишилися живими після вибуху. Сам хлопець був поранений уламками в голову. Пізніше Кирило отримав Національну премію «Скарб нації – 2025» за мужність і відзнаку «Майбутнє України» від Володимира Зеленського.
У перші хвилини після удару допомогу пораненим надавали всі, хто був поруч: волонтери, рятувальники, цивільні, ідеться у фільмі. Унаслідок атаки загинули 35 людей. Після цього жителі Сум приносили квіти, лампадки, дитячі іграшки на місце удару, а прощання із загиблими цивільними тривало близько тижня.
Що відомо про нагородження військових 13 квітня в Сумах
— У день атаки з’явилися нові деталі російського удару. Міський голова Конотопа Артем Семеніхін на своїй Facebook-сторінці опублікував відео, у якому розповів, що 13 квітня в центрі Сум було нагородження військовослужбовців 117 бригади ТРО. За його словами, організатор — тодішній голова ОВА Володимир Артюх. За словами посадовця, він не був ініціатором заходу, його запросили на подію як гостя. Під час розмови із журналістами Володимир Артюх не назвав, хто саме, — ідеться у фільмі.
14 квітня у Сумській обласній раді внесли проєкт рішення про недовіру Володимиру Артюху. 15 квітня уряд погодив його звільнення з посади. Одразу після російської атаки команда «Суспільного Суми» звернулася за коментарем до 117 бригади ТРО стосовно того, чи збирали військових для нагородження та хто був ініціатором заходу. Відповіді не отримали, як і на цьогорічний запит, надісланий у січні, розповіли журналісти «Суспільного Суми».
— У березні цього року ми подали запит до Регіонального управління Сил територіальної оборони «Північ», якому й підпорядковується 117 бригада. У відповіді пояснили, що службове розслідування проводило Головне управління Військової служби правопорядку. Його результати їм невідомі, — розповіли у фільмі.
Натомість 16 квітня 2025 року у виданні Washington Post опублікували матеріал зі свідченнями бійця 117 бригади — чоловіка Вікторії Олександра Рудики. На момент удару він був на церемонії нагородження в підвалі університетської будівлі.
— Ніхто з військових туди йти не хотів, і вони вважали це непотрібним. Він був злий на цю ситуацію, що взагалі допустили таке й що постраждало багато цивільних, — розповіла Вікторія Рудика.
Після удару в Сумах заговорили про те, чи мало взагалі відбутися нагородження у центрі міста, що розташоване за 30 кілометрів від кордону з Росією. У Сумській ОВА журналістам «Суспільного Суми» зазначили, що рішення про проведення таких заходів не належить до їх повноважень. І додали, що в умовах воєнного стану масові зібрання обмежуються з міркувань безпеки, а відповідальність за їхню організацію покладається на військові командування.
Підозра російським генералу й адміралам за вчинення воєнного злочину
13 квітня 2025 року російські війська атакували центральну частину міста балістичними ракетами типу «Іскандер-М» та «Іскандер-KN-23». Про це повідомив тодішній керівник ГУР Кирило Буданов. 10 квітня 2026 року Служба безпеки України заочно повідомила про підозру генералу та адміралам Російської Федерації, які командували атакою «Іскандерів» по Сумах на вербну неділю, ідеться у фільмі «Суспільного Суми». Усім їм заочно повідомили про підозру за вчинення воєнного злочину, який призвів до загибелі 35 людей.
Журналісти звернулися до Truth Hounds — громадської організації, яка документує воєнні злочини, а також надає експертну допомогу в їх розслідуванні. Координаторка тренінгового центру Truth Hounds Марина Слободянюк розповіла, що атака на Суми 13 квітня має всі ознаки воєнного злочину.
— Якщо в нас є військова ціль, то це легітимізує удар. І тут ми вже говоримо про принцип пропорційності: навіть якщо ціллю був військовий об’єкт, серед цивільного населення не може бути надмірної шкоди, яка б переважала військову доцільність. Друга ракета вдарила за 160 метрів від місця влучання першої. Обидві вони високоточні: там кругове відхилення 10–20 метрів. Якщо друга ракета влучає за 160 метрів від удару першої, є всі підстави думати, що другий удар був націлений проти цивільних, тому що інакше вони влучили б набагато прицільніше в місце ймовірного збору військових, — прокоментувала експертка.
Зі слів Марини Слободянюк, виконавцями удару по Сумах були 112 і 448 ракетні бригади армії Російської Федерації, які зробили пуски з Курської і Воронезької областей одночасно.
Чому Цукр про це пише
За словами авторки проєкту Христини Довбні, команда прагнула не лише відтворити хронологію подій, а й дати слово людям, які продовжують жити з наслідками того дня. Для «Суспільного Суми» було важливо створити проєкт, який не лише розповідає про трагедію, а й пояснює її контекст, фіксує свідчення та ставить запитання, на які суспільство досі очікує відповідей, розповіла головна редакторка Катерина Гладенко. Цукр переказав фільм, у якому відтворили хронологію ракетної атаки.
Раніше ми писали, що до роковин ракетної атаки 13 квітня 2025 року в Сумському державному університеті створили документальний фільм «13 квітня: до та після».
