У селі Капітанівка Конотопського району зареєстровано усього троє людей. Сільський клуб і магазин заросли деревами, диких котів тут більше ніж людей, а на деяких вулицях з 13 хат залишилася тільки одна. «Суспільне Суми» відвідали закинуте село, щоб дізнатися як живуть його останні жителі, а ми переказуємо у цій новині.
Останні жителі Капітанівки
Село Капітанівка розташоване у Конотопському районі Сумської області. Зараз воно майже повністю зникло: у громаді зареєстровано лише три людини. Від будівель сільського магазину, клубу й деяких хат майже нічого не залишилося. Місцеві розповідають, що у свій час багато людей виїхали з Капітанівки до сусідньої Курилівки, бо тодішнє радянське керівництво заохочувало до цього й заважало людям будувати тут житло.
86-річна Ніна Бражник прожила тут усе твоє життя. Жінка розповіла журналістам, що раніше в селі нараховувалося близько 100 дворів. Було людно, в селі працювала ферма, на вулиці Ніни був магазин і житлові садиби. Тепер все заросло бур’яном, а в Капітанівці залишилося усього два будинки, де живуть постійно.
— Весілля були, гуляли, і гармошка грала раніше, ходили, співали люди, весело було. А тоді все пішло. Одне дерево виросло, і все, — говорить жителька.
Будинку Ніни Бражник понад 60 років. Виноград, який посадили після будівництва хати у 1963 році, розрісся по подвір’ю й плететься по господарчих спорудах. Зараз на ньому висять плоди, які вже давно перестали збирати. Від городу жительки залишилося 15 соток, бо за всією ділянкою доглядати нікому. На в’їзді у село, і досі стоїть скринька для листів, але кореспонденцію тут давно не читають.
До 86-річної жительки час від часу навідуються онуки, щоб провідати бабусю й привезти їй продуктів. У Ніни Бражник залишилася одна подружка з Капітанівки, яка переїхала у сусіднє село. Зараз син кличе жінку до себе, у місто, але, Ніна каже, що надто важко дістався цей будинок, щоб його так просто покинути.
«Дачники» і десяток котів
Інша жителька, на ім’я Валентина Задорожна прожила тут зі своїм чоловіком 60 років. Вона сама з Курилівки, але переїхала сюди у 16, щоб одружитися. 32 роки мешкали зі свекрухою, виростили двох синів, мають 8 онуків. Один син помер чотири роки тому, а другий залишився з матір’ю, бо хворіє. Господарства, каже Валентина, вже майже не тримають.
Жінка доглядає за каченятами, курами, собаками, й котами. Говорить, що їх близько десяток: і білі, і сірі, і волохаті. Незадовго до смерті її син привіз собаку.
— Уже собаку жалію, кажу: «Сина нема, так хоч ти живи», — каже Валентина.
Перед війною збиралися виїхати до нього у Конотоп, придбати там житло. Але після смерті сина все зупинилося. Для життя тут є все необхідне: хата тепла, колодязь чистий, для пересування у справах є велосипед, а як треба в місто — ходить рейсовий автобус. Час від часу жінці допомагає один з «дачників», що живе поруч.
«Дачниками» тут називають дітей колишніх мешканців, що приїздять доглядати батьківські хати. Один з них — Володимир Шпилька, родину якого журналісти «Суспільного» застали на городі під час збору останнього урожаю цього року. Чоловік каже, що кожен рік мешкає тут з весни по осінь, доглядає за господарством, ходить рибалити.
— Тягне. Тут народився, тут виріс. Тим більше ми звикли до цієї землі, — пояснює Володимир.
На постійній основі чоловік живе разом з сім’єю в Конотопі. Подружжя підтримує лад у садибі, якій понад 60 років. Раніше на цій вулиці було 13 хат, а тепер залишилася лише ця. Біля дачників годується кіт. Володимир каже, що він з’являється кожен раз як вони приїздять. Чоловік дає йому до восьми рибин на день, яких він виловлює в озері, на місці якого раніше був торф’яний завод.
Чому Цукр про це пише
Ми розповідаємо цю історію, щоб зберегти пам’ять про місця, які зникають з карти області, але залишаються частиною її історії. Капітанівка — це доказ того, як змінюється життя на Сумщині, коли громади спустошуються, а люди все одно тримаються за свої домівки. Такі матеріали важливі, щоб показати людський бік цих процесів — тих, хто не виїхав, хто доглядає хати, садить городи й не дає селу остаточно зникнути.
