27 жовтня у Сумському театрі імені Щепкіна пройшла вистава-екскурсія «П’ять пісень Полісся». Глядачі могли відвідати кілька локацій і подивитися історії, що траплялися на Поліссі за останні 100 років. Цукр теж побував на виставі. Тож розказуємо, як це було.
Вистава-екскурсія театром
П’єса в постановці режисера Владислава Писарева розкриває різні епізоди, не пов’язані між собою сюжетом, але споріднені людськими вадами. Її у 2020 році написала сучасна драматургиня Людмила Тимошенко. П’єсу переклали на англійську, польську й німецьку мови.
Під час екскурсії глядачі подорожували локаціями театру, переходили від однієї картини до іншої, занурювалися в різні історії Полісся. Про контекст того часу та місцевості відвідувачам розповідав сумський екскурсовод Олександр Коваленко. Також він переводив учасників між локаціями та розповідав про театр. Більшість акторів чекали вже на локаціях, але деяких можна було побачити в натовпі серед глядачів.
Вистава складається з п’яти історій-пісень, які показували на різних поверхах театру, а їх тут — 11. Також для цього використали кілька сцен, зокрема малу й експериментальну.
«П’ять пісень Полісся»
Почалася вистава з малої сцени, яку відкрили в театрі Щепкіна у 2016 році. Перша пісня — «Баба Макбет з Гладковичей». Це драматична історія про пару, яка втратила своїх дітей, невістку та онука. На локації навіть ішов дощ, тому й екскурсовод не радив сідати в першому ряду.
Наступна сцена була на другому поверсі — тут показали пісню «Годинник і піджак». Це історія про зміну життя в СРСР, коли під шаром прогресу залишається гірка реальність. У ній двоє чоловіків намагаються з’ясувати, як одному з них уникнути покарання. Проте фінал історії виявився неочікуваним.
Третя частина відбулася в машинній залі, куди зазвичай звичайним глядачам потрапити нелегко. Тут показали історію «День танкіста» про епоху зрілого соціалізму в радянській Україні. Це так званий час стабільності, коли люди звикли до системи. За сюжетом у бані жінки пліткують про сусідів, знайомих та родичів, а також діляться думками.
Після деокупації Сумщини заклади культури тут майже не працювали, але колектив театру Щепкіна вирішив відкрити сезон. Однак через постійні тривоги довелося обладнати сцену під театром — експериментальну. Тут і відбувалися події вистави далі — представили пісню «Оксанка».
Далі глядачі піднялися на четвертий поверх театру. Наступну пісню представили в кулуарах — у фоє. Екскурсовод розказав, що тут були перші буфети, а між ними балкон. Раніше вистави проходили по п’ять-шість годин, тому було й багато антрактів. У буфетах люди ходили, розминалися, а потім поверталися в глядацьку залу.
Фінальна історія — «У Головихи». Тут розказують про високотехнологічний цифровий час, в якому ми живемо зараз. Але на Поліссі життя триває за своїми правила, традиції часто стикаються з реальністю.
Нагадаємо, що 15 листопада в Сумському театрі імені Щепкіна вперше в Україні покажуть моновиставу «Птах на горищі».
