70% сум’ян під час перепису 1897 року назвали рідною українську мову. Через 20 років це допомогло місту стати частиною соборної УНР, а ще за століття — встояти проти російського вторгнення. Разом із кандидатом філософських наук, істориком та краєзнавцем В’ячеславом Артюхом розповідаємо, як сум'яни боролися за право бути частиною єдиної України, а також допомагали відновити соборність.
Суми — частина Української Народної Республіки
Суми на початку 20 століття невелике повітове містечко, яке входило до Харківської губернії у складі Російської імперії. Після Першої світової війни й непорозумінь між різними класами людей, імперія вибухнула. У 1917 році події Лютневої революції поширилися і на Суми, говорить В’ячеслав Артюх. Сум’яни й українці в інших регіонах відчули — це шанс розв’язати національне питання.
— У ті часи в Сумах відбувалися демонстрації й маніфести, на які збиралися і чоловіки, і жінки: робітники, молодь, учні старших класів гімназії. Люди почали вимагати автономії України у складі Російської імперії, про самостійність поки не йшлося, — пояснює кандидат філософських наук.
На тлі масових протестів проти колишнього царського режиму 17 березня 1917 року створили Українську Центральну Раду, її називали революційним парламентом. Цей орган почав захоплювати владу у тих губерніях, де переважало українське населення. В’ячеслав Артюх пояснює, що тоді українськість визначали, зазвичай, за мовою: єдина руська мова і «нарєчія», як-от великоруське, малоруське, білоруське. Саме українців у ті часи визначала малоруська говірка.
— Щоб визначити, які губернії мають увійти до влади Центральної Ради, користувалися даними всеросійського єдиного перепису 1897 року. У Сумах 70% людей обрали малоросійську, тобто українську мову, рідною. Так Суми увійшли до УНР, Української Народної Республіки. Проголосили її у четвертому Універсалі Центральної Ради.
9 квітня 1917 року виникає сумська «Просвіта»
УНР потрібні були писемні, освічені громадяни. Цю проблему розв’язали просвіти — громадські організації, які проводили позашкільну освіту громадського населення. Перший прототип просвіт створювали на Галичині із 1868 року. А от на українських землях, що входили до складу Російської імперії, активно просвіти виникали із 1917 року.
Їх створювали чи не в кожному селі й місті на Сумщині, тож загальна кількість була близько 100 організацій. Сумську просвіту створили 9 квітня 1917 року. Спершу очолив просвітянський осередок Василь Покровський.
— Сумська «Просвіта» пропонувала назвати одну з вулиць міста іменем Тараса Шевченка. Їхня команда сприяла тому, щоб у місті відкрили курси з українознавства та української мови для державних службовців, вчителів та всіх охочих. «Просвіта» ставила спектаклі й п’єси, проводила літературні вечори, опікувалася українським хором.
У 1918 році учасники сумської організації сприяли, щоб у Сумах, Нижній Сироватці і Юнаківці відрилися гімназії. Проте коли більшовики захопили владу в місті на початку січня 1919 року, «Просвіта» припинила діяльність. Але на тому український рух не зупинився. У Сумах і в 1920-х роках існували українські клуби й гуртки.
Створили символи держави
Люди, які народилися на Сумщині, створювали сучасні символи української держави. Художник-графік, ілюстратор Георгій Нарбут дебютував у Глухівській гімназії. Нарбут був дотичним до створення першого вищого навчального закладу УНР у 1917 році — заснування Української академії мистецтв. Того ж року чоловік став професором графіки, а згодом ректором академії.
Митець розробляв проєкти поштових марок, акцизних паперів і грошей. Нарбут брав участь у створенні українського герба. Проте офіційно гербом УНР визнали Тризуб Володимира Великого, який нині — малий Державний Герб України, його ескіз розробив Василь Кричевський. Це український художник, архітектор і графік, який народився в селі Ворожбі під Лебедином.
Примарна українізація
Коли радянська армія остаточно захопила владу в Сумах, у 1920-1930 роках проводить політику українізації. Таким чином влада хотіла послабити прагнення людей до національної свободи й незалежности, та вкорінити більшовицький режим, пояснює В’ячеслав Артюх. Часом це робили радикально: в одній із газет того часу йшлося, що «11 чиновників звільнили через незнання української мови».
Та вже у 1930-х роках сум’ян із проукраїнською позицією радянська влада починає репресувати. Їх звинувачували у надмірних прагненнях до українськости, незалежности й заарештовували, зокрема, і колишніх просвітян, каже В’ячеслав Артюх. Після репресій 1937 і 1938 років рух українського спротиву в Сумах значно послабився, пояснює історик.
«Тихі» протести у 60-70-ті
Попри панування радянської влади у Сумах завжди залишалися люди із проукраїнською позицією, хоч тепер говорили про неї «тихіше». Викладач німецької в Сумському педагогічному університеті Юрій Царик об’єднував навколо себе таких людей, розповідає В’ячеслав Артюх.
З 1960 по 1966 рік у його квартирі на вулиці Данила Галицького, 50 (раніше звалася Комсомольською) збиралися українські літератори та інтелектуали. Серед них — випускники Львівського університету журналіст Микола Данько та краєзнавець Геннадій Петров, а також сумський поет Анатолій Семенюта й журналіст Віктор Баранкін.
— На цих зустрічах обговорювали літературу, мистецтво, журналістику, читали вірші, зокрема патріотичні, обмінювалися думками, як «свідомі українці». У 1966 році в Сумах 28-річного Юрія Царика та 29-річного Анатолія Семенюту радянська влада засудила, фальшиво звинувативши у «триманні дому розпусти». Першого ув’язнили на рік, другого — на вісім місяців, — розповідає В’ячеслав Артюх.
Просував українство і журналіст, краєзнавець, дисидент Григорій Хвостенко, уродженець села Ульянівка на Білопільщині. На початку 70-х він брав участь у підпільної організації «Український національно-визвольний фронт» у Львові.
Разом з однодумцями він випускав самвидавний журнал «Поступ», де критикував російський шовінізм, виступав за незалежну Україну. Після арешту в 1973 році його відрахували з університету та відправили на примусове психіатричне лікування, розповідає історик.
Сумська молодь на шляху до незалежности
2 жовтня 1990 року група студентів розмістила свої намети на Площі Жовтневої революції. Молодь вимагала розпустити Верховну Раду та провести чесні вибори, відставки голови Ради Міністрів України Масола, націоналізації майна й відмови від нового Союзного договору. Щоб ці вимоги виконали студенти йшли на жорстокі поступки: цілодобово ночували в наметах і спеціально голодували.
До студентського спротиву долучилися й сум’яни. До Києва поїхали члени Спілки Незалежної Української Молоді «Сумщина» Олег Медуниця та Іван Бортник, де брали участь у протесті. Згодом до хлопців приєдналися інші активісти. Коли протест у Києві мав незабаром завершитися, активісти повернулися до Сум і вже в місті підтримували Революцію на граніті. А 17 жовтня 1990 року Верховна Рада частково задовольнила вимоги молоді.
21 січня 1990 року українці створили «живий ланцюг» від Києва до Львова та Івано-Франківська, як символ єднання. Тоді в акції взяли участь до трьох мільйонів українців. Відтоді «Ланцюг єдності» став своєрідною традицією на державних святкуваннях у вже незалежній Україні.
24 серпня 1991 року Верховна Рада тогочасної УРСР переважною більшістю голосів ухвалила Акт про проголошення незалежности України. Це стало результатом кількасотрічного прагнення українців, зокрема й сум’ян, жити у своїй державі.
Боротьба за демократичну країну
У квітні 2004 року Кучма підписав наказ про об’єднання трьох сумських університетів в один — СНУ — Сумський національний університет. Зробити це хотіли недемократичним методом, віддавши владу над закладом «вигідному» ректору.
Щоб не допустити об’єднання, сумські студенти розпочали протест, розгорнувши наметове містечко у сквері Шевченка. Попри тиск, залякування та переслідування, студенти боролися п’ять місяців. 1 серпня вони вирушили пішки на Київ, а вже 10 серпня 2004 року Кучма скасував указ про створення СНУ.
Майже через десять років Суми знов долучилися до боротьби за демократичну й вільну Україну. Йдеться про Революцію Гідності — масовий громадянський протест, що тривав з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року.
22 листопада 2013 року у Сумах розпочалися протестні акції на підтримку Євромайдану. Сум’яни критикували дії Януковича, стояли зі стягами України та ЄС. 1 грудня на площі Незалежності в Сумах зібралися містяни, які підтримували протести в столиці. Вони вимагали відставки Азарова, Януковича та покарання силовиків, причетних до побиття та вбивства мітингувальників.
Боремося за соборність і сьогодні
Боротьба за незалежність і соборність України триває й досі, а до неї щоразу долучаються і сум’яни. Після лютого 2022 року місто вистояло ціною життів військових і цивільних, відбило наступ росіян і до сьогодні тримає оборону.
Ми відчуваємо соборність, коли віддаємо шану загиблим щоранку о 9:00, донатимо на збори волонтерів й всіляко підтримуємо військо. Люди, які залишаються на територіях, окупованих росіянами з 2014 року, — частина нашої цілісності. Лише після їхнього повернення ми відчуємо всю силу соборности.
