Дві трансплантації серця за тиждень. Надскладні операції, які самі лікарі називають «вищим пілотажем» провели в Сумах вперше. Їх утілили в стінах Центральної міської клінічної лікарні, яка нині є базою донорських органів. Пересадку провели фахівці Інституту серця МОЗ України. Розповідаємо як це було, в який спосіб сумські лікарі готували заклад до таких операцій та розвінчуємо міфи про чорну трансплантацію.
Шлях до мети
Трансплантацію називають найвищим досягненням медицини 20 століття. Вона — єдиний шанс на порятунок для людей, хвороби яких досягли свого піка. Пересадка органів може відбуватися двома шляхами — через родинне й посмертне донорство.
У 2022 році, за інформацією Міністерства охорони здоров’я, українські лікарі провели на 20% більше трансплантацій органів, ніж у 2021-му. Також зазначається, що відсоток органних трансплантацій від померлого донора збільшується. Це означає, що українці поступово усвідомлюють важливість цієї справи.
Під час повномасштабної війни розвиток галузі міг взагалі припинитися. Проте цього не сталося — нині операції з пересадки органів здійснюють у 32 медичних закладах держави. У Центральній міській клінічній лікарні Сум про трансплантацію заговорили два роки тому. Тоді навіть саме слово для наших фахівців здавалось якимось космічним, попри те, вирішили спробувати опанувати напрям, який стрімко розвивається в усьому світі.
— На сьогодні не вигадали нічого кращого, ніж пересадка органу від однієї людини до іншої, — говорить директорка лікарні Валентина Домінас.
Раніше такі операції в Україні були практично забороненими, через те виникали різні міфи й вигадки, а тим часом існували хворі, яких могла врятувати виключно трансплантація
Розуміючи важливість цього методу для пацієнтів, медики сумської центральної лікарні почали підготовку до його реалізації. Аби оцінити масштаби того, що необхідно зробити, вони вирушили за досвідом до Обласної київської лікарні, де саме відкрили відділення трансплантології.
— Завідувач Михайло Загрійчук, з яким наша лікарня нині тісно співпрацює, показав величезну кількість паперів, які необхідно оформити, довго розповідав про етапи навчання й організацію всього процесу. Чесно кажучи, повернувшись до Сум, я подумала: «Мабуть, будемо відмовлятися від цього наміру», — ділиться очільниця лікарні.
Однак бажання розвивати цей напрям в місті виявилося сильнішим, тому директорка закладу почала формувати команду.
— Не скажу, що охочих було багато, бо всі розуміли, що цей хліб тяжкий. Проте я обрала п’ятьох найактивніших і найпрогресивніших колег, і ми розпочали навчання та збір усіх необхідних документів.
У вересні 2022 року на базі Центральної міської лікарні запровадили забір донорських нирок. Сьогодні, за словами Валентини Домінас, лікарня увійшла в трійку лідерів серед закладів, що спеціалізуються на такій справі. За цей час в лікарні виконали дві трансплантації серця та вилучили 12 нирок.
— Нещодавно завідувач одного з відділень згадував, як під час обговорення проєкту з трансплантації я запитала: «Хто за?». Усі мовчки дивилися на мене й думали: «Що ви таке вигадали? Яким чином трансплантація стане можливою в сумській міській лікарні?». Дійсно, тоді важко було уявити, що побачимо операції з пересадки органів у нашому закладі.
Жаль, розуміння, захоплення, вдячність
Наприкінці січня 2023 року сумські медіа зарясніли повідомленнями про першу в історії пересадку серця, здійснену в місті. Операцію провів кардіохірург, генеральний директор Інституту серця Борис Тодуров. Саме він у 2001 році виконав першу пересадку цього органу в Україні. З ним до Сум прибула команда з одинадцятьох київських фахівців. Пацієнтку, що потребувала трансплантації, лікарі привезли з собою.
У кожного органу свій час «життя» за межею людського організму. Нирки зберігають свій ресурс до 24 годин, печінка — до 12, а серце — лише 4-5 годин. Останнє до того ж не любить транспортування, саме тому київські фахівці доправили реципієнтку до серця, а не навпаки. Доноркою органу стала 44-річна жінка, що померла в наслідок внутрішньомозкового крововиливу.
— Частину обладнання команда Тодурова привезла з собою, але більшість апаратів була нашими. Перед тим, як проводити такі втручання в нашому закладі, кардіологи оглянули всі операційні й обрали те, що може знадобитися. Перевірили буквально все — від освітлення до коліс на каталці, — говорить очільниця сумської лікарні.
Коли закінчилися всі приготування, поруч з операційною, де мало відбутися вилучення органів, медики вишикувалися в коридор пошани, виражаючи таким чином повагу донору.
— Це момент, коли навертаються сльози, емоції проймають всіх, — ділиться почуттями пані Валентина.
Стан цей специфічний — жалю, розуміння, захоплення і вдячності родичам перш за все. Адже вони ухвалили непросте для себе рішення — дали дозвіл на вилучення органів, тим самим подарувавши надію на життя не одному, а кільком хворим
Під час трансплантації серця події відбуваються паралельно у двох операційних. В одній — лікарі обережно вилучають орган та кладуть у спеціальний бокс. Потім переносять його до іншої операційної, де перебуває реципієнт.
— Я спостерігала за тим, як працює команда Бориса Тодурова, — розповідає Валентина Домінас, — у них відточене кожне слово, погляд і рух. Операція тривала близько трьох годин. За цей час кардіохірург жодного разу не підвищив тон, він взагалі майже не говорив, а повністю зосередився на серці. Решта спеціалістів забезпечувала йому весь процес: подавали, перекладали, крапали.
Сумські лікарі, за словами директорки закладу, допомагали під час забору органів й були присутніми безпосередньо під час пересадки. Отримати цінний досвід приїхали навіть ті медики, які в цей день були на вихідному.
— Найбільш зворушливий момент операції, це коли за допомогою спеціального інструменту кардіохірург передає електроімпульс органу, який пересадили реципієнту. Я не вважаю себе сентиментальною людиною, але так хвилювалась, аби серце почало битись… і воно почало!
За кілька днів команда київських кардіологів приїде в Суми, аби втілити ще одну успішну трансплантацію. Мине ще трохи часу й Борис Тодуров викладе на своїй сторінці відео, в якому повідомить: пацієнтка, якій пересадили серце в Сумах, готується до виписки.
Найважчий етап
Пошук донорів — складний процес. Потенційно ними стають люди, в яких констатували смерть мозку. Зважаючи на біологічні параметри та відсутність тяжких захворювань, лікарі можуть просити в родичів померлого чи померлої згоду на вилучення органів. Цей етап медики називають найскладнішим, адже люди перебувають в горі й необхідно підібрати слова, які не травмують їх ще більше.
До того ж певний час Україною ширилися розмови про чорну трансплантологію й побутувала думка, що вилучити органи можна мало не в сараї. Через те чимало громадян не готові до розмов про пересадку й зараз.
— Забір органів — це складний процес, не кожна операційна підійде для такої мети, — розвінчує міф пані Валентина. — Також потрібна команда досвідчених фахівців, бо від помаху скальпеля або іншого інструменту залежить чи працюватиме орган. Якщо пошкодити хоч одну судину, він буде непридатним. Але чимало українців цього не розуміють, вони, на жаль, не адаптовані до питань трансплантології.
У нас був випадок, коли родичі потенційного донора, почувши про трансплантацію, забрали його тіло прямо з відділення. Нам відмовляли також через релігійні переконання
Але правда в тому, що під час роботи над законом про трансплантацію, всі конфесії дали юридичну згоду на проведення таких операційних втручань, — пояснює директорка.
Нині, говорить пані Валентина, виникають нові вигадки, мовляв, в лікарнях трансплантують органи військовослужбовців, що загинули на війні.
— У такий спосіб дехто свідомо намагається розхитати ситуацію в країні. Це відверта брехня, оскільки законодавством заборонено проводити такі операції.
Не розглядають як потенційних донорів і одиноких громадян, у яких відсутні родичі, каже Валентина Домінас. Забір органів може проводитися лише за їхньою прижиттєвою письмовою згодою.
— За життя ми боремося до останнього, і навіть якщо після смерті мозку зберігається хоч один рефлекс, до операції з вилучення ми не приступаємо, — запевняє вона.
За організацію усіх процесів пересадки органів відповідає трансплант-координатор. Фахівець опікується всією документацією й саме він веде розмову з родичами потенційного донора чи донорки.
— На перших порах ми отримували чимало відмов. По-перше, людям важко змиритися зі смертю близьких, і тому їм складно сприймати інформацію адекватно. А по-друге, лише нещодавно почав ламатися стереотип про чорну трансплантацію, — говорить трансплант-координатор Центральної міської лікарні Денис Устименко.
Чимало людей через медіа чули про те, що один донор може врятувати кілька життів, тож одразу погоджуються, а є ті, кому необхідно подумати, порадитися з іншими родичами. У таких випадках вже можна говорити про те, що розмова більш-менш складається, — зазначає лікар.
Стати донором
Після того, як родичі померлого чи померлої підписали згоду на вилучення органів, лікарі роблять усі необхідні обстеження та вносять дані про донора до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, яка автоматично здійснює пошук пар донор-реципієнт. Якщо така пара зійшлася, до лікарні викликають фахівців з Інституту серця. Органи, які неможливо транспортувати, вони пересаджуватимуть на місці.
— Поки ми є базою забору органів, — говорить Денис Устименко, — але малими кроками наближаємося до того, аби сформувати свій список пацієнтів, робити операції з пересадки та здійснювати медичний супровід цих людей. Цю тему ми обов’язково доведемо до логічного завершення, — запевняє лікар.
Директорка сумської Центральної лікарні Валентина Домінас звертає увагу, що лікувальний заклад також має можливість трансплантувати нирки від родинних донорів. Люди з хронічною нирковою недостатністю також можуть звернутися в лікарню для того, щоб їхні дані ввели до трансплантаційного реєстру. Операції з пересадки органів, зазначає вона, фінансує держава.
На початку січня 2023 року Президент підписав закон, що регулює питання трансплантації. Зокрема в ньому йдеться, що пересадка для пацієнтів має бути безплатною, а згоду чи незгоду на вилучення органів після смерті можна буде оформити за допомогою електронних ресурсів. Проте ця опція на сьогодні не працює.
Письмово заяву на посмертне донорство може подати кожен повнолітній українець чи українка. Документ приймає трансплант-координатор будь-якої лікарні. Він внесе його до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Ця інформація буде закритою й стане доступною лише у випадку констатації смерті мозку. Так само громадяни можуть оформити заяву про незгоду бути донором органів. Її також внесуть в ЄДІСТ.
В Українському центрі трансплант-координації зазначають, що кількість заяв, які може подати людина протягом свого життя щодо згоди або незгоди на посмертне донорство, не обмежена. Кожна наступна письмова заява скасовує надану раніше.
