З жовтня 2022 року українське суспільство працює, навчається та займається побутовими справами в умовах відключень світла. Ситуація ускладнюється з кожним російським обстрілом інфраструктури. Цукр поспілкувався з жителями Херсона, Києва, Харкова, Львова та Запоріжжя, щоб дізнатись, як живуть їхні міста під час відсутності електроенергії та як люди пристосовуються до нових реалій.
Оля Гришенчук
Херсон
Нам пощастило, що є Дніпро
На сьогодні в Херсоні немає графіків відключення електроенергії, бо світло майже не вимикають. Виключають тільки після пошкодження станцій або під час масованих обстрілів інфраструктури. Аварійних відключень поки теж не було. Не зважаючи на постійні артилерійські обстріли російською армією, комунальні служби намагаються реагувати на всі звернення жителів. Коли полагодити щось неможливо ― про це попереджають. Проте у місті є кілька мікрорайонів, де світла взагалі немає.
Зазвичай, максимальний термін відключень через обстріли ― три дні. Херсонці такому не дивуються та не засмучуються, бо знають, що скоро все відновлять. Ми спокійно до цього ставимося, бо до деокупації місто жило без електрики та води 23-25 днів. За цей час люди пристосувалися та звикли до нових реалій.
Коли світло зникло вперше, найскладніше було тим, хто мав електроплити ― не було можливості навіть приготувати їжу, тож люди виходили на вулицю та розпалювали багаття
Холодильники й морозилки для багатьох стали найбільшим жахом, оскільки на зиму були зроблені запаси. Ввечері запалювали свічки, а дехто лягав спати тільки-но сідало сонце. Деяким пощастило з ліхтарями та генераторами. На вулицях встановили точки для безоплатної зарядки телефонів та ноутбуків, а містяни ділилися свічками та батарейками.
Через відсутність світла також не було води. Нам пощастило, що є набережна та Дніпро. Для технічних потреб використовували річкову воду, інколи чисті стічні води з труб багатоповерхівок. У квартирах та домівках можна було нагрівати воду на газових плитах.
Декілька днів після деокупації, поки працювали комунальні служби, ми чекали на повернення світла та води, але це очікування було досить легким. Близько двох тижнів майстри встановлювали українські вежі зв’язку та під'єднували наші мережі до Миколаївських електростанцій. Воду дали після включення світла, адже одразу запрацювали насоси. Зв'язок з'явився трохи пізніше, але в центрі можна було спробувати додзвонитися рідним.
Більшість жителів районів, де немає електрики, виїхали з Херсону або переїхали до інших частин міста, адже вони постійно знаходилися під обстрілами. Саме через це електропостачання і не відновлюють. Ті, хто лишився у цих районах, досі використовують воду з річки, а питну набирають у місцях, де все працює.
Наталя Коротя
Харків
Найбільше лякає невизначеність
У Харкові зараз вимикають світло стабільно по графіках. Розпорядок нам повідомляють представники місцевої влади на тиждень вперед. Аварійні відключення бувають, проте не так часто.
Траплялося, що після масованих обстрілів інфраструктури світла не було понад добу
У нас приватний будинок, тож ми вирішили придбати генератори та акумулятори, щоб бути готовими до будь-яких життєвих сценаріїв. Моя донька вчиться у 4 класі, а я викладаю старшакам, але ще жодного разу ми не пропустили занять.
Тепер наше життя підпорядковується графікам: знаємо, коли буде вимкнення і спокійно до цього готуємося ― набираємо воду, запасаємося їжею, перемо одяг. Тепер немає можливості відриватися на якісь дурниці та відкладати справи на потім. Це дуже корисна зміна у моєму житті, адже за короткий час тепер встигаю зробити набагато більше, ніж раніше. Вдень, коли вимикають світло, я плету сітки для хлопців на фронті: як вдома, так і в школі. Нещодавно до мене приєдналися кілька жінок, що живуть поруч.
Для деяких людей відсутність електрики ― це час можливостей
У центрі за графіком відключень не працюють світлофори, але в аптеках, на пошті та у більшості закладів гудять генератори. Окрема історія ― це харківське метро. Тут майже весь час є електрика, тож постійно вирує життя. Усе, що є на вулицях міста, є в метро. Там навіть обладнали дитячі майданчики. Нещодавно бачила розетки, прикручені до стін підземки, щоб люди могли зарядити телефони.
У мене є враження, що кожен харків’янин щодня намагається зробити свій внесок. Наприклад, у школі на Салтівці приблизно 200-600 людей пригощають обідами ― ті, хто не мають можливості готувати вдома, можуть сюди прийти й поїсти. У моїй гімназії вчителі, що приносять журнали занять, лишають разом з ними малюнки для військових, а також приєднуються до плетіння сіток.
Звісно, є люди з різними рівнями стресу. Є ті, що завжди невдоволені чимось, хоча таких зустрічала небагато. Ми підтримуємо один одного, тому все працює як злагоджений механізм, щоб людям ставало краще навіть у часи невизначеності. Попри те, чи є світло, чи ні ― ми створюємо його своїми вчинками.
Руслана Шапаренко
Київ
Місто, що живе під гул генераторів
У Києві вимкнення йдуть майже завжди за графіками. Уже і не пам'ятаю, коли були аварійні відключення після Нового року. У нас є кілька варіантів графіків ― стабілізаційні та екстрені. По стабілізаційному світло є 4 години, а вимикають на 5 годин. Коли вводять екстрені графіки ― 7 годин світло відсутнє, і тільки 2 години увімкнене. Коли місто не виходять за ліміти споживання, можуть довше вмикати електрику.
По буднях я працюю у коворкінгу, оскільки робота залежить від інтернету та світла. Я живу на лівому березі Києва, і коли відбуваються масовані обстріли з пошкодженнями інфраструктури, наш район відновлюють довго. Тому доводиться оплачувати коворкінг як страховку. Знаю, що великі та середні компанії, особливо з ІТ-сфери, вже давно зробили свої «точки незламності» ― обладнали офіси власними генераторами та старлінками.
Я намагаюсь з усіх ситуацій, які зараз відбуваються, винести щось корисне для себе. Звісно, вдома було б комфортніше працювати, бо зараз доводиться їздити кожного дня на метро. Стараюся це сприймати як особистий час для читання. Навіть придбала електронну книгу, щоб зручно було скрізь брати з собою.
Найгірше, звісно, з тим, що вдома все працює від електрики ― плита, чайник, пральна машина. Коли немає світла, не можу розігріти їжу або заварити чай. Довелося стати організованішою та мати більший запас готової до споживання їжі. Більший дискомфорт, що без світла у нас зникає гаряча вода та опалення. Під час довгих відключень у квартирі стає холодно.
Зараз Київ заповнений генераторами. Вони є навіть в маленьких кав'ярнях з кавою на виніс, де всередині може знаходитись одна людина. Лишається проблема мобільного інтернету, адже в магазинах приймають тільки готівку, коли не працюють термінали. Але деякі мережі, як от Novus, навіть це питання вже вирішили.
Артур Садовський
Львів
Графіки ― річ дуже відносна
Ми знаємо наш графік на тиждень вперед, проте останнім часом це не має значення. Він ― наш приблизний орієнтир, не більше. У графіку є три етапи, що йдуть по колу: «є світло» триває 5 годин, «ймовірні відключення» ― 4 години та «немає енергії» теж 5 годин. Ще кілька тижнів тому під час «ймовірних відключень» світло було, цього тижня вже ні. Електрику вимикають і коли мають, і коли не мають, тож на графік розраховувати не варто. У нашому районі під час відключень світла зазвичай вимикається опалення та вода. Добре, що зима тепла, тож це не сильно відчувається.
Усе, чим я займаюсь у звичайному житті, пов’язано з електрикою, а коли її немає, я не знаю, що робити й просто «втикаю» у стелю або лягаю спати та чекаю поки увімкнуть світло. Моя ж дівчина себе розважає ― читає книжки, якось розвивається. У мене так не виходить. Я щасливчик, адже на роботі завжди є електроенергія, інакше не знаю, що б робив. Львів’яни, з якими я спілкувався, спокійно ставляться до відключень. Ніхто не збирається на мітинги, якщо вимкнення відбулося не за графіком чи включили пізніше. Зазвичай всі кажуть: «Ну що ж, є як є».
Уляна Драна
Запоріжжя
Головне, щоб не стріляли
У Запоріжжі графіки відключень працюють майже без затримок ― максимальна похибка в 20 хвилин. Щовечора графіки публікуються у новинних каналах міста. Наразі вимкнення тривають по чотири години. Останнім часом аварійні відключення трапляються все частіше, але мені пощастило не відчути їх на собі.
Як і по всій Україні, будні запоріжців з першого блекауту відчутно змінилися, бо це відрізняється від звичного способу життя. З одного боку ― стало гірше, бо доводиться підлаштовуватись, з іншого ― ми вчимося все встигати за чотири-вісім годин, коли є світло, і це точно перевага. Розвиваємо винахідливість, так би мовити.
Я працюю ілюстраторкою і моя робота якраз потребує наявність електроенергії та зв'язку, який часто зникає разом зі світлом, тож доводиться перелаштовуватися. Зазвичай, під час вимкнень вдень, я займаюся хатніми справами, а ввечері виходжу прогулятися або до родичів, щоб не сидіти в темряві й тиші вдома.
Містяни не скаржаться на графіки, адже всі розуміють, через кого ми вимушені звикати до таких реалій, тому настрої здебільшого спокійні. Для Запоріжжя відключення світла ― це не найстрашніше, що може бути. Зазвичай тут кажуть: «Головне, щоб не стріляли, а інше можна пережити».
