Що визначає комфорт міста та як його виміряти? Сумська архітекторка Олена Довгополова написала блог для Цукру, де пояснила, чому громадські простори мають бути доступними й для чого робити пологі заїзди, встановлювати звукові сигнали та зонувати громадський простір.
Комфорт та турбота про людей
Перше, на що звертаєш увагу, коли подорожуєш Європою — це відчуття комфорту і турботи про людей. Ми можемо бачити у розвинутих країнах велику кількість містян на вулицях у будь-який час доби, бо гуляти вночі безпечно. Звикли, що пенсіонери насолоджуються життям за келихом Шардоне о дванадцятій ранку. Нас не дивує, що громадським транспортом активно користуються люди на інвалідних візках і вони мають можливість дістатися місця своєї роботи, а ще не дивує поїздка у транспорті зі своїм велосипедом.
Усі ці елементи комфорту доступні для кожного. Міста мають навігацію, яка зрозуміла туристу будь-якої країни. Але повертаючись до нашої реальності, ми відразу приймаємо «холодний душ», відчувши на собі всі умови недоступної країни. Але є хороші новини: за свої права можна боротися. Активна соціальна позиція, час та регулярність дій — роблять дива.
Більшість міст розраховані на здорових людей
15% усього населення Землі має інвалідність, крім того, велика кількість людей належать до маломобільних груп населення — вагітні жінки, діти віком до семи років, люди похилого віку, люди з тимчасовими травмами, люди дуже низького чи високого зросту. Попри це, більшість міст розраховані на здорових та сильних осіб і не зважають на потреби інших груп населення.
Кожна людина має право вести активний спосіб життя за будь-яких обставин та не бути ізольованою від суспільства. Саме тому важливо враховувати потреби усіх містян
Найглибшим поняттям, яке захищає інтереси маломобільних груп населення, є інклюзивність — принцип, який гарантує доступ усіх громадян до міських просторів та сервісів. Якщо ми бажаємо бути частиною відкритого суспільства, де кожен може самостійно задовольнити свої потреби, маємо бути відповідальними за власні дії та намагатися розвивати цей напрям мислення.
Принципи універсального дизайну
Інклюзивність передбачає усунення дискримінації, інтеграцію біженців, однаковий доступ до соціальних благ та забезпечення прав людини. Всесвітній саміт соціального прогресу визначив поняття інклюзивного суспільства, в якому кожен має належні права, несе відповідальність за свої дії та бере активну участь у розвитку суспільства.
Принципи універсального дизайну були розроблені в 1997 році групою дослідників на чолі з архітектором Рональдом Мейсом в Університеті штату Північна Кароліна. Їх всього сім:
- рівність у застосуванні;
- гнучкість у використанні;
- інтуїтивно зрозумілий дизайн;
- проста інструкція;
- право на помилку;
- низьке фізичне зусилля;
- доступність у просторі.
Сам Рональд Мейс в дитинстві перехворів на поліомієліт і назавжди залишився прикутим до інвалідного візка, тому він прагнув створювати житлові та громадські простори, зручні для користування, незалежно від віку, статі й стану здоров'я. Мейс був одним з ініціаторів прийняття в США відповідного законодавства. Універсальний дизайн включає:
- Відповідальне споживання – розширення можливостей споживання продуктів та послуг, якими може скористатися велика кількість людей. Наприклад, банальна подорож літаком на інвалідному візку чи можливість проїхатися з велосипедом у метро.
- Адаптивний дизайн мінімізує труднощі використання продуктів та послуг для конкретних споживачів. Наприклад, система навігації для людей з порушеннями зору або слуху.
У країнах ЄС, як і в Україні, є щорічна нагорода «Доступне місто», де оцінюють зусилля міст у покращенні громадських просторів, транспорту, способів комунікації, надання державних послуг та торгових центрів. В Україні групою активістів «Доступно.UA» проводиться аналіз міст за принципами інклюзивності. Загальний рейтинг можна подивитися тут.
Також у Сумах започаткована соціальна програма «Доступне місто» на 2021-2025 роки, яка розроблена департаментом інфраструктури спільно з іншими структурними підрозділами. Однак, інклюзивність поєднує у собі не тільки фізичну можливість доступу до місць дозвілля чи інфраструктури, а й зручність та відчуття комфорту містян.
Інклюзивність громадських просторів
За своє життя ми мінімум кілька разів змінюємо соціальний статус: спочатку ми самі діти, потім народжуємо власних дітей та досягаємо поважного віку. Тому так важливо раціонально оцінювати свої майбутні потреби й можливості та намагатися не створювати зайвого клопоту близьким. Архітектори, дизайнери, будівельники, забудовники та політики – найактивніші професійні групи, які можуть сприяти позитивному розвитку міста.
Власна відповідальність, приклад та обізнаність у питаннях містобудування — найцінніший вклад кожного
Наприклад, нещодавно власними силами української архітектурної студії Balbek Bureau було зроблено переосмислення ДБН В.2.2-40:2018 Інклюзивність будівель і споруд. Бюро розробило власну інфографіку, ілюстрації, схеми, які доступні та зрозумілі для людей, що не пов’язані з будівельним процесом. Детальніше з ними можна ознайомитись ось тут.
Пандуси, пологі заїзди, ліфти
У новому будівництві потрібно передбачати пологі заїзди до будівлі, робити входи на одному рівні з тротуаром: ширина повинна дозволяти заїхати людині на інвалідному візку, з дитячою коляскою чи з габаритним багажем. Ліфти – невіднятна частина комунікацій. Ліфтами мають бути обладнані не тільки будівлі, але й транспортні вузли: станції метро, вокзали чи залізничні станції.
Освітлення вулиць
Міста мають бути комфортними у будь-який час доби. Освітлення вулиці робить їх не тільки більш безпечними, але й комфортними та привабливими.
Зонування громадського простору
Для початку, громадський простір повинен хоча би бути. Більшість наших міст планувалися у радянський період, який взагалі не передбачав індивідуальності та різноманіття колективного відпочинку. Зараз ми маємо можливість створювати будь-який простір, чому б не зробити його унікальним, врахувавши інтереси п'ятирічної дівчинки та її бабусі.
Підписи, таблички та звукові сигнали
Будь-які громадські зони повинні бути зрозумілі всім: гостям міста, людям з інвалідністю, дітям. Якісна доступна навігація містом чи будівлею – це елементарна повага до користувачів.
Громадські вбиральні
В Україні базові потреби людини майже не враховані у системі планування міста, так само як і відсутність громадських просторів. Це цілком зрозуміло, бо корінь проблеми лежить у застарілих радянських принципах містобудування і світогляду тих часів. Погодьтесь, зовсім непогано пити каву, сидячи у парку, і не будувати у голові найшвидшу траєкторію дороги додому.
Відсутність вбиралень у метро – робить цей вид транспорту недоступним для людей, які мають певні проблеми зі здоров’ям
Однак, мало мати громадські вбиральні, потрібно, щоб ці приміщення були безбар’єрними. Розв'язання цієї проблеми знімає цілу низку питань: від санітарії до догляду за дитиною.
Архітектура – для людей
Твій дім не закінчується за межами власної квартири – кожен з нас має можливість впливати на процеси, які відбуваються навколо. Наприклад, навіть допомога незнайомій людині дістатися іншої сторони дороги – це вже вклад у розвиток інклюзивності твого міста.
Будьте відповідальними за свої дії. Якщо ви архітектор чи дизайнер – не погоджуйтесь на компроміси, стосовно прав інших людей. Архітектура – для людей. Якщо ви забудовник – поважайте своїх майбутніх користувачів. І не забувайте цікавитися своїми правами та вимагати їхнього виконання.
Фото взяті з Pinterest
Читайте також: «Автомобілі не головні»: чому пішохідний рух розвиває місто
