Я музикантка, яка за рік двічі пакувала валізи: спершу, щоб поїхати із Сум у Львів, а потім — щоб повернутися назад. Здавалося, що у великому місті більше шансів реалізувати себе, але за пів року я зрозуміла: можливості є і вдома, але треба вчитися їх використовувати. Які труднощі виникають у роботі митця в Сумах, що з ними робити та чому Суми — місто для мистецтва — ділюся в тексті.
Збирали валізи, щоб заробляти музикою
З дитинства мріяла про велике місто. Я граю на фортепіано й пишу свою музику, тож хотіла заробляти творчістю. У Сумах це здавалося нереальним. Майже всі знайомі музиканти їхали до Києва, бо там більше майданчиків, де оплачують виступи. Ті, хто залишався в Сумах, працювали за мінімальну зарплату в державних установах або на волонтерських засадах.
У роки мого навчання — кінець 2010-х — на концерти часто можна було пройти «за знайомством»; чимало відвідувачів не хотіли платити за квитки. Тому лишалося або опановувати іншу професію, або їхати за кордон.
Після пандемії ситуація ускладнилася: подій поменшало, закрилися фестивалі Bach-fest, Jazz-fest, «Чехов-фест», а концерти й виставки перемістилися в онлайн. Фінансування мистецьких закладів скоротилося, роботи стало менше.
Згодом чимало містян покинули Суми через війну. Якість і кількість концертів впала, вони перестали приносити прибуток. Простори для живої музики, як Queen Bar або «Погріб», припиняли діяльність, комерційні ініціативи відійшли на другий план.
Учасник гурту Heavenphetamine тримає прапор на концерті в «Погребі». Фото: Ліза Кульченко
Я спостерігала за відтоком людей і думала, що пора пакувати валізи. Проте за кілька місяців до переїзду у Львів почала помічати, що в Сумах відбуваються цікаві події та відкриваються гарні локації: артпростори, галереї, де проводили майстеркласи, дискусії, лекції.
Події в Сумах, які вражали
Першою подією в Сумах, яку я відвідала після початку повномасштабного вторгнення, стала розмова з художником Олександром Ляпіним у галереї «Наша». Він відомий за кордоном своєю простотою й відсутністю академічної строгості. Сумська публіка була захоплена його історіями та роботами.
Картини Олександра Ляпіна у галереї «Наша»
Більшість яскравих подій у Сумах ініціювали окремі люди. Наприклад, в «АртДворику на Воскресенській» щотижня відбувалися концерти, благодійні акції, виставки українських і закордонних митців, перегляди фільмів тощо. Також в артпросторі «Погріб» будь-хто міг влаштувати івент.
Музичні майданчики потроху оживали: у філармонії змінилося керівництво, з’явилися нові диригенти й музиканти, запускали нові програми, проводили аудіовізуальні перформанси. У національному театрі Щепкіна звучали симфонії й твори, які раніше не виконували в Україні.
Вистава «Хлібне перемир'я» та «Музично-віртуальний тріп» у театрі ім. Щепкіна
Запрошувати митців з інших міст теж було переважно приватною ініціативою. Наприклад, музичні фестивалі у Сумах відбувалися на запрошення Ореста Коваля. З кількома музикантами, які там виступали, я пізніше спілкувалася у Львові. Тоді здавалося, що вони вірять у Суми більше, ніж ми самі.
Що знайшла у великому місті
Попри те, що культурне життя Сум оживало, я вирішила спробувати пожити у Львові. Там створювала музику, писала тексти про культуру й спілкувалася з музикантами. Мені було цікаво порівняти досвід цих міст, освоїти навички, які можна застосувати вдома. Помітила дві ключові речі, яких бракує в Сумах.
Перше, на що звернула увагу, — кількість комерційних майданчиків для подій. Кав’ярні, ресторани, музеї, парки й торгові центри запрошують митців на івенти. Вхід у галереї та музеї платний.
Львівський артцентр «Дзиґа», де щотижня проводять імпровізаційні джеми та концерти
Крім того, в місті створили стратегію розвитку культури. Інститут стратегії культури координує процес і залучає стейкхолдерів. Самоврядування інвестує у події, майданчики, партнерства з іншими містами. Є приватні інституції, артцентри, які запрошують митців з усієї України й з закордону, щоб розвивати комунікацію й залучати інвестиції.
Складнощі в Сумах і що з ними можна зробити
Трошки поспілкувавшись з митцями у Львові, я замислилася про те, що можна покращити в нас. Насамперед — комерційність. Щоб митці залишалися в місті, творчість треба монетизувати, навіть якщо на початку ціна за вхід на івент буде невеликою. Тоді водночас привчаємо публіку до оплати праці й створюємо комфортні умови.
До того ж можна подаватися на гранти, що підтримують розвиток локальної культури — програми Українського культурного фонду, House of Europe, «Партнерство за сильну Україну» та інші.
Помітила, що в місті є чимало окремих ініціатив, як-от артбранчі, квартирники чи вечори поезії, та їм бракує системності, планування. Прикладом стратегії може стати львівський JamFactory. В артцентрі чітко знають, на яку саме аудиторію орієнтуються, тому обирають конкретні перформанси й виставки, складають план подій на місяць і комунікують з аудиторією через опитування, щоб розвивати простір.
У інших містах є тематичні локації, де події відбуваються системно, як 32 Jazz Club у Києві або «Дзиґа» у Львові. У Сумах такими можуть стати кав’ярні, літнички, галереї. Також митці інших міст створюють спільноти, наприклад київський Fusion Jams: свій бренд, мерч, лейбл, гастролі. Спільнота «Суми Майбутнього» теж впроваджує схожі ініціативи: стендапи, виступи, тренінги, лекції, але таких проєктів зараз небагато.
Вчитися проявляти ініціативу самому, якщо хочеш змін
Я повернулася в Суми після 13 квітня, коли російська ракета влучила в центральну частину міста. У той день я збагнула, що найбільше хотіла бути вдома, а як розвивати мистецтво — вирішила б згодом. Тож опинившись удома, звернулася до людей зі схожим досвідом і думками. Невдовзі поспілкувалася з Єлизаветою Левченко — піаністкою, яка повернулася з Києва в Суми та відкрила свій талант-центр. Вона стала для мене прикладом, адже музика — її основний дохід у Сумах, її творчість має попит.
Згодом, попри складну безпекову ситуацію, ми провели кілька співпраць з митцями. Наприклад, благодійник з режисеркою й акторкою Родинного Театру «Нянькіни» Тетяною Нянькіною в Арт-дворику на Воскресенській. Разом ми організували читання поезії під авторську музику та імпровізації за донат. Було важко визначитися з локацією через повітряні тривоги, та зрештою вибрали провести захід у коридорі дворика. Це був мій перший концерт з початку повномасштабного, тож боялася, що він не сподобається публіці. Та врешті до мене підходили на вулиці й дякували за те, що ми робимо.
Благодійний квартирник в Арт-дворику на Воскресенській. Фото: Анастасія Рокитна
У липні відбувся крайній музичний вечір у дворику «Погреба», де я брала участь. Зібралося більше гостей, ніж очікувала. Спостерігаючи за публікою, я зрозуміла: мистецтво у Сумах потрібне, хоч і для інших цілей, ніж у Львові — зараз це спосіб відволіктися й відпочити.
Думаю, Суми мають потенціал стати мистецьким містом, якщо ми навчимося рухатися від разових імпульсів до системи, від ентузіазму до сталих форматів, від мрій до конкретних кроків. Тоді митці не тікатимуть у пошуках сцени деінде, а зможуть творити вдома. Але ключове питання в тому, чи готові ми взяти на себе відповідальність за ці зміни?
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
