Театральна критикиня Ольга Стельмашевська поїхала в Суми та написала репортаж для медіа «Українська правда. Культура». Вона розказала про театральний ажіотаж у місті, про сумський і двічі релокований луганський театри, а також про виставу «Украдене щастя».
Театральний бум у Сумах
У свій перший сезон 2022/23 року директори двох театрів Сергій Дорофєєв і Олександр Гришков випустили 16 прем’єр, відкрили «Сцену під колом» — «сцену без цензури», а також осучаснили репертуар, пише авторка.
Вони почали залучати молодих режисерів Максима Булгакова, Дмитра Некрасова, Владислава Писарева і Микиту Полякова. У порівнянні з 2020 роком, кількість публіки збільшилася вдвічі.
Критикиня Ольга Стельмашевська відвідала виставу «Украдене щастя» за Іваном Франком у постановці та інсценівці Дмитра Некрасова. За її словами, це вдалий приклад режисерського відчуття загальноукраїнської театральної хвилі сучасних інтерпретацій української класики.
Вона розповідає, що квитки на виставу розпродали наперед. Глядачі жваво реагували на кожну мізансцену, обговорювали різні акторські склади, фотографувалися з режисером. Каже, що в Сумах такий самий театральний бум, як і в столиці.
Хіти гурту «ВВ», бабусі старого світу та коханці на мотоциклі
Події вистави «Украдене щастя» відбуваються в 1990-х роках у Слобожанському містечку, у гаражі спального району зі всім впізнаваним предметним і костюмним світом того життя під хіти гурту «ВВ».
— Проте режисер-постановник і не думає загравати з публікою: цей свідомо обраний хід дає змогу підкреслити «класику жанру» й одночасно актуальність франкового сюжету. Кожна деталь цього осучаснення виправдана і додає реальної, а не літературної справжності любовному трикутнику в оточенні пліток, неконтрольованих можливостей людини при владі, соціально-побутових умовностей й одвічних людських пристрастей і дилем, — написала критикиня.
За її словами, влучно обіграно все: замість коня в Миколи Задорожного заіржавілий мотоцикл із люлькою; Михайло — народний депутат, «”слєдак” і “рєшала”, що пройшов Афган і має ПТСР»; а Анна на перших хвилинах подає до столу перловку.
Також Ольга згадує і про трьох бабусь — «уособлення глибоко упередженого старого світу». Каже, що ці акторки знахідка і яскравий смисловий акцент: то вони три побутові сусідки-жебрачки в пишному вбранні, то шекспірівські відьми або ворожки з Конотопу.
На її думку, інтерес до театру жителів міста — свідоме і підсвідоме самолікування та самоочищення від страхів війни. Ці години в театрі — повернення у довоєнне життя, відновлення ментального здоров’я та демонстрація стратегічно важливого місця культури в самоствердженні нації, вважає театральна критикиня.
Повний текст репортажу Ольги Стельмашевської можна почитати за цим посиланням.
