До Сум з Сєвєродонецька переїхав Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр. Його актори представлятимуть вистави на сцені Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім. Щепкіна. Сергій Дорофєєв — колишній директор Луганського театру, — у липні став керівником Сумського, розповідає про початок війни у 2014 році, переїзд до Сєвєродонецька та відновлення театру з нуля, а зараз — про велику війну, переїзд до Сум і підготовку до театрального міжсезоння.

Комбо для блокпостів

Я зустрічаю Сергія під час репетиції. На Малій сцені підготовка акторів Луганського українського театру. У залі, на останньому ряді, Дорофєєв з роздрукованою п'єсою проводить репетицію. За кілька хвилин він підіймається і виходить до колег. Сміється, бере стілець, сідає і починає обговорення з акторами.

Уже під час інтерв’ю дізнаюся — застала репетицію вистави «Хто Я?» за твором Маєнбурга «Бридкий», в постановці Станіслава Садаклієва, одну з останніх прем'єр театру в Сєвєродонецьку. Згодом, вузький коридор веде нас закуліссям із-попід сцени й до світлого кабінету керівника театру. Там відразу прошу Сергія більше розказати про себе.

— Я так не люблю розповідати про себе, бо завжди не знаю, з чого розпочати.

Перше, що жартома говорить Сергій, він — жертва реформи. У дитинстві ходив до музичної школи, яку врешті реформували в школу мистецтв і запровадили там основи театральної гри: «І саме тоді я дізнався, що це взагалі таке — театр».

Питаю, в якому місті це було.

— Невеличке містечко поблизу Красного Луча, воно зараз окуповане, як і вся Луганська область. Але народився в Монголії. Взагалі, я — комбо для блокпостів. Під час перевірки відкривають мій паспорт, а там — народжений у Монголії, луганська прописка, довідка переселенця, спочатку в Сєвєродонецьку, й далі. Люди дивляться і думають: «Боже, та хто ти?».

Після школи мистецтв був коледж культури в Луганську. Там Сергій здобув режисерську освіту на курсі заслуженого діяча мистецтв України Володимира Московченка.

— Згодом я почав працювати в Луганському обласному центрі народної творчості та паралельно вчився в інституті. Після — працював режисером-постановником у обласній філармонії.

2014. Початок війни

У 2014 році, коли почалася війна, Луганський український театр роз’їхався. Сергій говорить, одна третина колективу поїхала на вільну територію України, друга третина залишилася під окупацією, і третя — виїхала в росію.

— Будемо відверті, тоді близько 60 відсотків зі складу театру обрали для себе долю деградації. Адже росія — це і є деградація.

У кінці 2014 року, колишній директор Луганського театру Михайло Кошовий перемістив театр до Сєвєродонецька.

— Що значить «перемістив театр»? Він взяв печатку, статут, одного актора і головного бухгалтера, вони переїхали в Сєвєродонецьк і почали відновлювати роботу.

У 2015 році Михайло Кошовий пішов на пенсію, і його посаду запропонували Сергію. Він погодився.

— Спадок, який мені дістався, — три тисячі гривень у касі театру, менш як десять акторів, одна вистава в репертуарі, дві — в розробці.

Сергій розповідає, почав дзвонити знайомим, які були в різних куточках України й запрошувати їх на роботу. Ще один нюанс — працювати в Сєвєродонецьку треба було в аварійному приміщенні міського Театру драми.

— Я казав: «Не можу запропонувати вам прекрасних умов, але роботи буде дуже багато». Так і вийшло. За декілька місяців ми заробили понад сто тисяч гривень і випустили чотири вистави. Трупа театру нараховувала близько двадцяти акторів, артистів балету, вокалістів тощо.

До Луганського театру почали приїжджати молоді фахівці з Києва, Харкова, Дніпра. Разом вони активно працювали та створювали вистави. Єдине — показувати їх було ніде.

— На той час у Сєвєродонецьку була одна сцена, де відбувалися всі заходи. У доступі театру було чотири дні показів на місяць. Тож ми просто напрацьовували матеріал.

За сезон 2015-2016 років вдалося зробити «в шухляду» 12 повномасштабних прем’єрний вистав: із костюмами, декораціями тощо. Сергій каже: «Для сталого театру це багато». Згодом аварійну будівлю почали капітально ремонтувати. Доки тривала перебудова, театр майже рік працював у дитячому садочку.

— Врешті, ми отримали свою місцину, свій куток. Це була абсолютно нова сцена, найкраще, найновіше обладнання. Усі свята, урочисті події відбувалися саме в нас. Ми грали до двадцяти вистав на місяць.

За ці роки на новому місці Луганський обласний театр зробив понад сорок прем’єр. «Це була дуже активна творча діяльність. Ми зробили багато, щоб змінити світосприйняття мешканців Луганської області».

Фото від Сергія Дорофєєва
Фото від Сергія Дорофєєва

Мало хто вірив, що це можливо

Повномасштабне вторгнення росії в Україну театр зустрів у Сєвєродонецьку. 23 лютого 2022 року в театрі була репетиція.

— Ми говорили про велику війну, але не вірили, що ворог буде настільки пришелепкуватим.

Попри все, трупа розробила власний «план-обдзвону», який дозволяв за 15 хвилин зв’язатися зі 120 колегами театру та сповістити про початок війни.

— План спрацював. Багато людей поїхали в евакуацію — десь 92-95 відсотків, інші ж залишилися або в Сєвєродонецьку, або виїхали до росії. Є й такі, але, як бачите, їх набагато менше.

Загалом, Сергій розповідає, мав попередні домовленості з директором Дрогобицького театру, що він прийме Луганський. Трупі сказали — де б вас не застала війна, рухайтеся в напрямку Дрогобича, вас приймуть і поселять.

Сам Дорофєєв їхав із двома сім’ями, котами, собаками й мінімальним набором речей у Дніпро. Говорить, хоч інших і попереджав, що треба готуватися, своєї тривожної валізи не зібрав.

— Зараз я дивлюся на цей рандомний набір речей і думаю: «Господи, нашо ти це взяв?». Наприклад, замість того, щоб взяти з квартири щось важливе чи пам’ятне, я поклав фен, яким не користувався років п’ять.

Сергій спокійно розповідає про своє помешкання. Каже, його зруйнували: через прильоти обвалилася стеля, в стіні — діра.

— Але я дуже сподіваюся, що всередині квартири все згоріло. Дуже не хочеться, аби щось дісталося мародерам чи росіянам.

Наразі Сєвєродонецьк окупований. Відреставрованої, нової будівлі Луганського театру більше не існує.

— Там згарище. Залишився мій кабінет, кабінет головного режисера і репетиційна зала. Більше нічого.

Фото від Сергія Дорофєєва
Фото від Сергія Дорофєєва

Ми, за своє життя, нажилися в колишніх дитячих садочках

Перші чотири місяці війни Сергій разом із частиною колег жили в Дніпрі. Там вони зіграли виставу «Хто Я?», займалися волонтерством.

— Насправді, відчуття, що «я мало роблю для країни», переслідувало майже кожного. Всі почали мучитися. Троє хлопців з театру пішли на війну, і ми почали їм допомагати, скидалися грошима й робили закупи на фронт: від генераторів, касок, машин і палива, до засобів від кліщів.

Частину покупок покривали за свій кошт і кошти від благодійних концертів колег. Врешті, звернулися до глядачів з проханням донатити.

Проте, Сергій каже, постійно жити від події до події — складно.

— Ми вже нажилися в гуртожитках, зруйнованих аварійних будівлях, колишніх дитячих садочках. Тож ми почали шукати собі місце.

Суми стали саме тим місцем, де Луганський театр почав відновлювати свою роботу.

Два театри під одним дахом

— Коли люди дізнавалися, куди ми їдемо, питали: «А чому відразу не в Харків?». Суми дуже близько до кордону з орками, так. Але ми подумали й вирішили, що ніде в Україні немає абсолютно безпечних міст.

Важливим фактором вибору було й те, що в Сумах є великий театр, де можуть розміститися два колективи.

— І тут я наголошую, що Сумський національний театр ім. Щепкіна прийняв до себе Луганський на договірних умовах. Це дві юридично різні установи, які не загрожують одна одній. Сумський театр прихистив Луганський, і я переконаний, що ми повинні допомагати одне одному. Людяність — це основна риса, яка відрізняє нас від ворога, — додає Дорофєєв.

— Сумський театр має базу та можливості прийняти до себе людей, він допомагає луганчанам, у яких зараз немає нічого, освоїтися. Зі спільного — актори давно не виходили на сцену до глядачів. І скоро вони почнуть показувати свої репертуари.

Фото від Сергія Дорофєєва

Частина акторів Луганського театру вже переїхав до Сум.

— Ми переглянули вистави луганської трупи, які хотілося б відновити, і зрозуміли, що не вистачає всього двох-чотирьох виконавців в тій чи іншій виставах. Тож плануємо спільні театральні проєкти Сумського та Луганського театрів.

Це, за словами Сергія, нормальна практика не лише для театрів, які живуть в одному приміщенні, а й для театрів, що знаходяться навіть у різних містах.

— До Одеси їздять актори з Києва, Івано-Франківськ відвідує столицю тощо. До Луганського театру постійно приїжджала Римма Зюбіна, яка грала у нашій репертуарній виставі двічі на місяць.

Це обмін енергетикою, досвідом, дуже корисно для акторів — вони працюють в іншій естетиці, вчаться в інших режисерів, розкриваються. Ми говоримо про європейський підхід. В Україні ж досі подекуди є думка: якщо ти став в якомусь театрі актором, то тебе звідти можуть лише винести, — сміється.

Міжсезоння театрів

У серпні стартує міжсезоння театру. За словами Сергія, це вже не 89 театральний сезон, який закрили, але й не 90. Певним чином — проміжний період.

— Наразі нам необхідно подивитися, як глядач реагуватиме на відкриття. Багато людей поїхали з міста, багато бояться ходити в публічні місця, тож ми починаємо працювати виключно на Малу сцену з розрахунком до 100 відвідувачів.

За результатами цього місяця, стане зрозуміло, якою буде робота у вересні та чи відкриється велика глядацька зала.

— Дев’яностий сезон — ювілейний для Сумського національного театру ім. Щепкіна. Ми з колективом домовилися, що не будемо широко святкувати. Звісно, організуємо прем’єру, але не те святкування, якого б нам із глядачами хотілося. Пам’ятаємо, що зараз іде війна й треба економити сили й ресурси.

Дорофєєв говорить, урочисті заходи перенесуть на весну — на День театру, або на День народження театру імені Щепкіна. «Або, коли буде наша перемога, — об’єднаємо ці три події».

— Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії ім. Щепкіна — дуже великий театр, зі своєю історією, безумовно талановитим колективом, легендарними виставами, які, на жаль, не йдуть зараз із об’єктивних причин. І мені б хотілося, аби про Сумський театр знали далеко за межами Сум. Він має бути не лише надбанням області, а й усієї країни. Адже він має статус, обличчя, достойних людей, які можуть представляти його на Міжнародних майданчиках.

Вас може зацiкавити

🎙 Про бригаду «Азов» і розвал СРСР: «комік+історик» записали нові подкасти
Гордон записав 12 інтерв’ю з Кравчуком
🎤 Tribuna Park повертається: чого чекати в новому сезоні
Виступатимуть Laud, Parfeniuk, Насіров і Байдак
🏛 Як пройшла «Ніч музеїв» — показуємо фото
Лицарі, міми та живі скульптури
🧑‍💼 Хто працює радником голови Сумської ОВА — дослідження «Антикорупційного штабу» (Оновлено)
Голова ОВА має 8 штатних радників
🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: