Чи важко поєднувати материнство і самореалізацію? Історії Валерії Горяєвої та Оксани Гриценко розкажуть не лише про те, як знайти рятівний баланс між роботою і вихованням, а ще й про те, як змінюється світогляд жінки, коли вона стає мамою та як її особисте щастя пов’язане із щастям дитини.
Валерія Горяєва
Організаторка ком’юніті girlbosssumy, SMM-спеціалістка, має трирічну доньку Терезу
Почали думати, що робити далі
Активний спосіб життя мала ще зі школи. Я могла легко організувати якийсь захід чи швидко зібрати однокласників. Потім була старостою групи під час навчання в Українській академії банківської справи, працювала в банку й паралельно вела активне закордонне життя. Я саме збиралася їхати на навчання в Італію, коли зрозуміла, що з моїм організмом відбувається щось дивне.
Тест показав дві смужки, тож ми з чоловіком почали думати, що робити далі. Я була впевнена, що вагітність не завадить моїм планам, а чоловік, знаючи, що попереду в мене мандрівка до Німеччини, порадив прислухатися до себе там, а потім вже приймати якесь рішення.
На молодіжному обміні в німецькому Требнітці мене нудило кожні 15 хвилин
Утім, був і позитив: у цій поїздці я почула ім’я Тереза й одразу збагнула, що воно міжнародне, всім зрозуміле і не потребує перекладу. Між тим, вдома стало остаточно зрозуміло, що моя вагітність — це горизонтальне положення тіла, прийняти який було дуже непросто.
Завдяки тусовці не випала з життя
Перший рік життя доні я була зразковою матусею. Доглядала, виховувала, готувала, займалася прибиранням, ходила тусити з такими ж мамами, як і я. Нас було семеро, й коли ми з візочками виходили на прогулянку, то займали весь тротуар. У цій компанії всі були експертками в чомусь: говорили про підгузки, читали інстамам, ділилися якимись матеріалами про виховання.
Тут я могла говорити про те, що зазвичай не дуже охоче слухають чоловіки. Мабуть, завдяки цій тусовці я й не випала з життя. Отже, ще до вагітності потроху креативила в ресторанно-розважальному комплексі GRAFF.IN, а коли Терезі було понад рік, почала працювати там артдиректоркою.
Ми живемо в центрі міста, тож гуляючи з донькою, яка сиділа у візочку, я розвішувала афіші, домовлялася з кав’ярнями, роздавала сертифікати
Люди мене бачили й думали: «Блін, знову вона буде запрошувати нас до клубу!». У 2018 році ми з подружкою провели girls party, а згодом я взялася за організацію зустрічей girlboss, де дівчата розповідали про те, що вони роблять класно: нарощують вії, розробляють засоби по догляду за шкірою, шиють одяг чи ще щось. Наша спільнота почала збиратися щомісяця, плюс треба було організовувати вечірки в GRAFF.IN.
Думаю, все це вдавалося поєднувати, бо ніколи не чула від своїх рідних, що жінка повинна займатися лише дитиною
Краще бути самою, ніж з тим, хто принижує
Отже, в мене все виходить й всі мене підтримують, а тут — карантин. Я не розумію як жити і як заробляти, якщо робота, якій присвятила так багато часу, відбувалася поза межами інтернету. Трохи оговтавшись, вирішила проводити щоденні прямі ефіри з дівчатами, які були спікерами на girlboss, а згодом знайшла себе в SMM, власне, цим я і займаюся сьогодні.
Моє головне завдання, як мами, — навчити свою дитину самостійно знаходити рішення, коли мене немає поруч
Жінка, яка працює й отримує задоволення від того, що робить, зможе передати такий досвід якнайкраще. Немає насправді ніяких чітких правил, які забороняють жити так, як подобається й робити те, що любиш.
Зрозуміти це важко, коли тобі постійно чимось дорікають, тож раджу викреслювати зі свого життя людей, які тягнуть вас униз й постійно закидають щось на кшталт «ти не гідна», «ти не зможеш», «ти повинна». Краще бути самою, ніж з тим, хто принижує й не хоче бачити тебе успішною.
Коли тебе по-справжньому кохають, то радіють твоїм успіхам
Погодьтеся, в такій атмосфері легко поєднувати роботу, подружні взаємини й виховання дитини.
У дитинстві я знала, що мене люблять
У мене завжди було багато помічників, готових підтримати в будь-який момент: мама, бабуся, сестра, батьки чоловіка й чоловік. Сергій, до речі, з перших днів вставав до доньки вночі, годував, змінював їй підгузки. Моя мама теж дуже допомагала. Перший рік вона часто забирала Терезу до себе, бо після пологів я серйозно хворіла.
Взагалі я вважаю, що не була б успішною, якби не моя сім’я
Підтримка і любов рідних важлива абсолютно для всіх, бо вона наповнює і впливає на те, як у майбутньому ти будеш ставитися до дітей, колег, друзів і до людей в цілому. Моє дитинство було дуже щасливе, бо знала, що мене люблять, тому я теж не шкодую поцілунків і ласкавих слів для Терези й вважаю, що тато, навіть більше, ніж мама, повинен показувати, як він обожнює свою донечку.
Він має носити її на руках, казати, що вона пуп Землі, його принцеса і він тільки одну її любить. Нещодавно в чоловіка був дуже серйозний дзвінок по роботі. Ми живемо в маленькій квартирі, тож мусили докласти максимум зусиль, щоб створити спокійну й тиху атмосферу.
Я пояснила доні: «Терезо, ми маємо допомогти татові, щоб у нього все вийшло». Це був ранок і я намагалася її якось відволікти. Ми вмивалися, чистили зуби, снідали, а потім вона каже: «Хочу до своєї кімнати. Дай мені планшет, я буду сидіти у ліжечку і дивитися». Тереза й справді поводилася тихенько, мов мишка. Коли тато договорив, він звернувся до неї зі словами:
Доця, дякую тобі дуже за те, що так відповідально поставилася до цього питання. Ти така в мене розумна і доросла
Я була зворушена від почутого, та й зараз розчулююся, як згадую. Розумієте, важливо показати дитині, що її старання цінують і що вона також причетна до того, що відбувається в сім’ї. Такі кроки вибудовують відповідальність та довіру.
Вийди з кімнати, я хочу побути одна
Звичайно, материнство змінює світогляд жінки. Я, наприклад, стала з більшою повагою ставитися до чужих дітей, бо до цього навіть до дитячого крику була категорична. Зате тепер знаю безліч причин, чому маля може нервувати й плакати. У мене також крається серце, коли бачу взимку дитину без рукавичок, а ще більше шкода малят, яких не чують. Дитина двісті разів повторила «мам, мам, мам», а мама не реагує.
Зараз я завжди стараюся допомогти мамам з візочками, бо все частіше помічаю, що місто взагалі не пристосоване для маломобільних груп населення
А ще материнство навчило мене поважати межі маленької людини. У невеличкій квартирі цьому навчитися легко. Іноді доня говорить: «Вийди з моєї кімнати, я хочу побути одна». І що я роблю — виходжу й сиджу на кухні, ну бо їй теж хочеться погратися на самоті, щоб ляльки між собою секретами поділилися.
До карантину я часто подорожувала й справжнім відкриттям для мене було те, як французи спілкуються з п’ятирічними дітьми. У ресторані тато розгортає меню, читає його, і дитина сама обирає те, що вона хоче їсти.
Батьки не нависають над нею, не змушують їсти, коли не хочеться, а кажуть: «Можеш поки пограти»
На дітей ніколи не кричать, а спокійно пояснюють, даючи зрозуміти, що вона доросла і її поважають. Дивувало також з якою відповідальністю французи ставлять до сім’ї. Усі вихідні вони проводять з рідними, а після роботи обов’язково йдуть додому, щоб присвятити час спілкуванню з дітьми: спитати як у них справи, що їх сьогодні насмішило, чи що болить.
Такі кроки народжують довіру і впевненість, що тебе підтримають в будь-яку секунду. Я впевнена, що в умовах нестабільності, яка сьогодні поглинула увесь світ, стабільною має бути твоя любов до дитини.
Оксана Гриценко
Дизайнерка, модельерка-конструкторка, розробниця бренду одягу KSEMERCY, має трирічну доньку Меланію
Народження Меланії вплинуло на дипломну роботу
Я ще зі школи знала, що шитиму одяг. Ходила на гуртки з рукоділля, створювала речі для себе й родичів, брала участь в олімпіадах з трудового навчання і навіть здобула перемогу на всеукраїнському рівні. Згодом вступила до Київського національного університету технології та дизайну, а паралельно з навчанням брала замовлення на пошиття одягу.
Диплом на звання магістра зі спеціальності "модельєр-конструктор" захищала вже маючи трьохмісячну донечку Меланію. Її народження, до слова, вплинуло й на обрану тему першої колекції Mila, яка призначена для дівчаток віком від п’яти до десяти років. Це був такий світленький одяг де поєдналися романтичний стиль і стиль бохо.
Працюючи, я уявляла як Мелаша підросте і буде все це носити
Одяг шила вночі
З цією колекцію, до речі, я брала участь в харківському конкурсі й там виграла грант на участь в NewFashionZone, що пізніше проходив у Києві. Ще під час вагітності працювала вдома над замовленнями й міркувала над назвою й над можливостями подальшого свого професійного розвитку, а щастя народження донечки стало моїм натхненням і я створила KSEMERCY. У назву вплелося і моє ім’я, і Меланії, і слово «мерсі». Тим часом донька підростала й почала вимагати більше уваги.
Довелося виконувати замовлення вночі, бо вдень не могла просто увімкнути їй мультики й займатися своїми справами
Звичайно, це вплинуло на сімейне життя, бо я почала розриватися між сім’єю і роботою. Згодом виявилося, що ми з чоловіком зовсім різні люди й у побуті, й щодо міркувань про наше майбутнє. Зрештою, ми розійшлися.
Щастя жінки — це щастя дитини
Хай там як, я отримувала шалене задоволення від того що роблю й не хотіла, щоб все зупинилося на моменті домашнього шиття. Я знайшла помічницю, а також приміщення, куди можна прийти з дитиною у візочку. Донька ще тоді не ходила, а повзала. Я на розкрійному столі щось робила, а вона сиділа і спостерігала, гралася брязкальцями й іграшками.
Вона й сьогодні любить бувати у мене на роботі, щоправда, іграшки змінилися — тепер це тканини та дитяча швейна машинка
Меланія дуже комунікабельна і відкрита дитина, тож коли приходять клієнти, вона біжить по сантиметр чи килимок, чемно спілкується з ними. У роки студентства я мріяла про величезне виробництво, де б поважно ходила і всім керувала, але це швидко минуло.
Я зрозуміла, що справжнє задоволення отримую тоді, коли сама створюю якісь індивідуальні речі, і коли клієнти вертаються та радять майстерню своїм друзям і знайомим
Думаю, якщо жінка самореалізувалася й відчуває себе щасливою, то вона неодмінно наповнить цим відчуттям і свою дитину. Зараз розумію: якщо моя робота робить мене щасливою, то я маю чим емоційно наповнити дитину.
Материнство не завада самореалізації
Є жінки, які присвячують себе чоловіку й дітям, і при цьому класно себе почувають, а це так важливо: зрозуміти від чого кайфуєш, що робить тебе щасливою. Мене ж, коли поринаю в побут, охоплює відчуття втрати себе.
Навіть гуляючи з донею на дитячих майданчиках, я зазвичай відповідала на замовлення чи обирала тканини, а не обговорювала з кимось побутові речі. Моя справа дає змогу ще бути фінансово незалежною. Саме тому я не мала труднощів у цій площині, коли розлучилася.
Важливо, щоб у часи сильних потрясінь поруч були люди, які підтримають тебе справою або словом
У мене вони були, тож знала, що залишаюся не сама. Я завжди можу покластися на свого тата, який підтримав мене, коли пішла вчитися в автошколу та допомагав в цей час з Мелашою. А ще я завжди можу покластися на своїх рідних — маму, сестру, і на бабусю й дідуся, які завжди готові прийти на допомогу. До речі, ми зараз шиємо великі партії масок й чимало часу доводиться витрачати на втягування резинок.
Разом з цими виробами я йду в гості до своїх рідних і ми влаштовуємо мінівиробництво. Бабуся затягує шпилькою резинки, а дідусь вкладає маски в пакетики. Зараз розумію: якщо робота робить мене щасливою, то я маю чим наповнити дитину емоційно і духовно.
До материнства ставлюся спокійно
Материнство змінює тебе одразу. Пам’ятаю, я не одразу звикла до того, що моє життя кардинально змінилося. Згадую, як вийшла з візочком до своїх подружок, погуляла дві годинки й все, вже треба йти додому. Але в цілому до материнства я ставлюся дуже спокійно.
Думаю, це має прямий вплив і на характер Меланії. Вона ніколи не відволікає, коли я працюю. Донька сідає поруч і починає щось шити своїм лялькам чи просто щось розкладає. Коли я втомлена і кажу: «Мілашенько, я просто хочу полежати й відпочити», то вона обов’язково знаходить собі заняття.
Знаєте, у мене ніколи не було думок, що її потрібно комусь на деякий час віддати, аби не заважала
Меланія — це моє натхнення, вона спонукає генерувати нові ідеї та втілювати їх. Тому я впевнена, що діти жодним чином не заважають самореалізації. Я кайфую, гуляючи з нею містом, читаючи казку на ніч, виїжджаючи разом на природу.
Вважаю, що розвиток дитини повністю залежить від мами, від її світовідчуття
Якщо найрідніша людина в світі аж занадто за все хвилюється, то тривожність неодмінно буде передаватися й дитині. Нещодавно стала свідком ситуації, яка вразила мене до глибини душі. Малюк гуляв на віжках — це таке пристосування, яке не дає дитині впасти чи кудись далеко побігти. Воно чимось схоже на повідець для собаки.
Моя позиція така — в дитини має бути можливість досліджувати світ довкола
Бо як інакше вона навчиться долати перешкоди, якщо їй навіть впасти й піднятися не дали? А ще вважаю, що дитина — це особистість. Треба поважати й спілкуватися з нею, як з дорослою, наприклад, обов’язково говорити, куди йдеш, пояснювати, що повернешся, а не залишати дитя на бабусю й бігом тікати.
Мені часто кажуть, що я надто добра мама, але я не хочу це змінювати. Хочу, щоб Меланія мені довіряла й у майбутньому ми були подружками, які діляться між собою секретами.
