Після обмежень, коли громадський транспорт у Сумах був заборонений, помітно збільшилася кількість велосипедистів. Це зумовлено тим, що людям треба залишатися мобільними — розповів Цукру Дмитро Зінченко. Йому вдалось об'єднати любителів велотуризму та започаткувати організацію «Велосумщина», яка майже щотижня запрошує сумчан на «покатушки». Поспілкувалися з Дмитром про те, як уберегти свій велосипед від крадіжки та чому варто спробувати користуватися ровером.
Не мотоциклом єдиним
У 2004 я лише краєм вуха чув про велосипеди. Познайомився в університеті з одногрупником, якому батьки подарували коштовний велосипед. Я проїхався на ньому й мені одразу сподобалося відчуття якісного катання. Через пів року купив свій перший ровер. Коштував він, як зараз пам’ятаю, 436 доларів, що було дорого на той час.
Люди так і казали: «Краще б мотоцикл собі придбав»
Потім з друзями поступово почали займатися велотуризмом, і я почав збирати людей через інтернет на перші поїздки. Так неофіційно заснував клуб велосипедного дозвілля «Realbikers». Якось нас покликали в Херсон на велоекскурсії та поїздки за місто, де ми надихнулися прикладом громадської організації, яка створила захід. Не відкладаючи це питання, ми вирішили також створити схожу організацію в Сумах — «Велосумщину».
Більшість велосипедистів у місті знають одне одного. Для мене, як і для більшості учасників наших заходів, катання — це «велосипедне хобі». У справжніх професійних спортсменів немає часу навіть бути в місті. Вони постійно на чемпіонатах у Китаї, Австралії тощо. Реальний велоспорт — це коли діти займаються у спеціальній школі з виїздом на змагання.
Але більшість людей в Сумах полюбляє просто проводити час на велосипеді, аби виїхати за місто
Щотижня влаштовуємо «покатушки»
Майже щотижня в групі на фейсбуці ми публікуємо різні заходи чи «покатушки». Пояснюємо складність маршруту, яким темпом та якою дорогою будемо їхати. За період карантину, звичайно, кількість заходів значно зменшилась. Є учасники, які з нами постійно, а є й такі, хто залишає наш клуб, бо з'являється сім'я та діти.
Загалом на «покатушки» може приїхати 30 людей, а от організаторів, на жаль, стільки не знаходиться
Активно допомагають в організації одиниці. Але подобається спостерігати, як нові люди з'являються в клубі, знайомляться, а через декілька годин спілкуються так, наче старі друзі. Слідкують за нами близько тисячі людей. Це означає, що поступово наша велоспільнота в Сумах розширюється.
У місті активних велоогранізацій всього дві: ми і рандонери. Більше ніхто цим не займається
Один з перших маркованих веломаршрутів
Одна з ідей, яку ми реалізовуємо вже третій рік — створення маркованого веломаршруту. Він потрібен для того, аби людина не маючи жодних навичок в орієнтуванні, могла сама проїхати весь шлях з чітким розумінням вказівників. Стартуватиме маршрут з пішохідного мосту парку, де встановлять стенд з картою. На будь-якому повороті стоятиме зрозуміла відмітка, щоб їхати далі.
Спочатку ми думали, що це легко організувати — наробили знаків та й все
Насправді це виявилося складною справою. У лісгоспу — дозвіл, у парку — теж, а ще й у місцевої влади треба взяти, хоча взялася фінансувати цю ідею відділ промоції та туризму Сумської ОДА. Ми хотіли, аби цей маркований шлях внесли в реєстр офіційних маршрутів. Аби це вдалося, мусимо відповідати всім нормам: від розміру табличок, які встановлюються, до коду кольору, який має бути на них.
Практично нереально було знайти інформацію: що і як має бути, бо у нас в країні не прописані ці норми. У результаті ми вивчили досвід поляків і білорусів та розробили свої методички по створенню таких маршрутів. Тепер іншим втілювати схожі ідеї буде значно легше.
Прикладів веломаршрутів в Україні, які ми зараз робимо — немає
Звичайний туристичний маршрут роблять з кільцями, а у нас будуть стрілки. Такі вказівники значно спрощують сприйняття, коли їдеш на велосипеді. Зрозуміти їх буде легко: якщо зелений маркер — спокійно можна їхати, жовтий попереджатиме, що ділянка складніша, а червоний означатиме, що краще пройти певну відстань пішки.
З владою працювати складно
Ми неодноразово просилися в комісію, де розглядають проєкти по веломаршрутах у Сумах. Але весь час нас відмовляли, казали щось на кшталт «так, ми вас запросимо» або «ми вас розуміємо».
Місту потрібна велоінфраструктура, особливо для тих людей, які хотіли б їздити велосипедом. Доволі багато не їздять по тротуару, бо бояться когось збити, а на дорогах навпаки хвилюються, щоб не збили їх. Насправді зробити велодоріжки у нашому місті — елементарно, бо широкі дороги дозволяють це впровадити.
На Харківській, наприклад, можна навіть чотири велосмуги створити. Пряма велодоріжка з центру до університету також мала б попит
В Україні є приклади й реальна можливість їх створювати, але ніхто не хоче. Хоча є і програми, і розробки, і проєкти — тільки бери та роби.
У нас був досвід написання проєкту на громадський бюджет. Ми внесли пропозицію зробити вуличні станції технічного обслуговування для велосипедів. Виглядали б вони як антивандальні установки з металевим насосом і ключами. У Києві та Харкові вони є звичними. Коштують близько 300 тисяч гривень, але для реалізації цього проєкту нам не вистачило голосів.
Червона плитка та мазок білої лінії
Ті велодоріжки, які є в Сумах, можна назвати хіба велосмугою. Але вона має бути не така, як на озері Чеха, а не менше 70 сантиметрів на одного велосипедиста, щоб не врізатися в одне одного.
У Сумах немає жодної велодоріжки. Червона плитка на тротуарі або мазок білої лінії — це не велодоріжки
У нас помітно збільшується кількість велосипедистів, особливо після того, коли перестав їздити громадський транспорт. На жаль, трапляється багато трагічних випадків на дорогах за участі них. Насправді незалежно від наявності чи відсутності спеціальних доріжок, велосипедисти будуть все одно травмуватися. Найчастіше провина водія і велосипедиста рівнозначна. Тут все залежить від мозку та обачності людини на веломашині.
У велосипедистів тільки «лапи й хвіст»
Велосипедистів не штрафують за порушення, хоча зобов'язані. От автомобіліст «прикутий» до машини своїми правами, а у велосипедистів тільки «лапи й хвіст» — чкурнув, і ніхто не знайде.
Про свою безпеку велосипедист має турбуватися сам, адже у нас немає обов'язкового носіння шолому, наприклад. Помічав цікаве явище: коли людина починає їздити в шоломі, то може втрачати пильність, адже відчуває себе в безпеці.
Були випадки, коли шолом розбивався об куток кондиціонера, який був низько над головою велосипедиста
Вкрадуть велосипед, чи ні — це лотерея
Одного разу з товаришем сталася ситуація: він паркував біля маленького магазину свій велосипед. Потім доволі таки великий замок зламався і не відкривав трос, за який був прикріплений ровер. Коли він повернувся з дому із болгаркою, всі спокійно дивились як людина пиляє трос. Ніхто з присутніх не запитав і не потурбувався, чи часом не крадуть велосипед.
Також я чув історію, як з-під носа вкрали веломашину. Людина попросила постерегти велосипед чоловіка, який був поруч. У той час інший раптово підбіг і поцупив його.
Коли повернувся господар, людина просто розвела руками, навіть не запам’ятавши крадія
Люди за кордоном залишають велосипеди також, і їх так само крадуть. Більш того, до нас приїжджає багато крадених на продаж. Вихід звичайно є: існують замки, які називаються U-lock та коштують близько тисячі гривень. Він виглядає як цільний, великий трос, тільки повністю з металу. Він важкий і незручний, але доволі надійний. Відрізати інші замки дозволяють технології, наприклад гідрокусачки.
Найкращий спосіб уберегти свого залізного друга — їхати з кимось або залишати його під наглядом знайомих
Для велосипедистів важливі не лише велодоріжки, а і стоянки, які охороняються. У мене був випадок, коли охоронець врятував від крадіжки мій велосипед, який намагались поцупити прямо з супермаркету.
А ще можна робити як я: зібрати ровер із відходів, зі старими покришками, китайською рамою та зношеним ціпком. Тепер беру такий велосипед із собою в магазин. Якщо вкрадуть, то зберу собі ще такий. Пів року вже їжджу та замком за 15 гривень — поки ніхто не вкрав. Взагалі раджу всім зберігати ровер лише вдома, навіть не у коморі.
У мого товариша був випадок, коли увірвалися в його приватний будинок, щоб поцупити дорогий велосипед та ноутбук, і більше нічого не взяли
Немає даху над головою
Велосипед має свої переваги та недоліки, особливо у «міському режимі». Перш за все, ти стаєш мобільним. Якщо нормально їздиш на ровері, можеш доїхати в будь-яку точку міста швидше, ніж на громадському транспорті чи навіть машині. Також не сплачуєш за проїзд, стоянку і штрафи.
Найголовніше, що отримуєш користь під час катання та покращуєш свою фізичну підготовку
У плані туризму, то перевага в тому, що можеш проїхати туди, куди автомобілем не потрапиш. З недоліків — немає даху, тож якщо дощ чи град, то відчуватимеш дискомфорт. Ноги від катання втомлюються рідко. Хоча хлопці можуть частіше скаржитися на таке, ніж дівчата. Коли їдеш по рівному рельєфу, то на гарному велосипеді складно втомитися. Але якщо під час подорожей хтось заморився, всій команді приходиться їхати повільніше.
У таких випадках підтримуємо одне одного. Наприклад, на гірці допомагаємо рукою утримувати спину людині, підштовхуючи її
Технічних проблем з гарними велосипедами не виникає. Пробити колесо складно, хоча і його ремонт — це питання двох хвилин. Якщо бачимо, що людина приїжджає на зовсім «ринковому страхітті», то можемо попередити, що можливе ламання, яке не зможемо усунути.
Велосипед не коштує три копійки
Велосипед не може коштувати дешево, як і машина. Мені казали, що краще б за дві тисячі купив жигулі. Якщо порівнювати ровер з автомобілем, то нормальна машина не буде мало коштувати. Так само і ціна хорошого велосипеда не менше ніж 400 доларів.
На відміну від автомобіля, ровер обслуговувати не дорого. Хіба що раз в рік віддати механіку на технічне обслуговування та періодично змащувати ціпок. Якщо ж машиною заїхати на ремонт — одразу не менше двох тисяч віддаси.
Усі бояться та думають, що ровер — це страшно. Головне, щоб він був правильно підібраний і розуміти, що неможливо одразу на ньому проїхати 100 кілометрів
Почати велоподорож легко: бачиш, що на вихідних заїзд на 30 кілометрів — варто спробувати. Або поїхати на пікнік — відчути вперше, як це проїхати 15 кілометрів. І так поступово можна переходити на більші дистанції. Не потрібно особливо тренуватися, чи мати спеціальне харчування для велосипедного туризму.
Будь-який спорт — це випробування організму на максималках
У залежності від дистанції, можна обрати маршрут, куди з'їздити. Якщо не далеко, то варто поїхати у Червоне село. Якщо далі, можна до Кияниці вирушити, або в сторону Лебедина. Такі поїздки у вихідні часто пропонує наша організація, але найголовніше для новачків — це почати.
