Минулої п’ятниці військовослужбовці підрозділу Культурний десант провели захід для команди Цукру й учасників Клубу. На ньому грали українські народні пісні, виконували авторські композиції й імпровізували на барабанах разом з усіма глядачами. Розповідаємо, як пройшов вечір з Культурним десантом і ділимося враженнями клуб’ян про подію.
Культура — теж зброя
9 січня в Хабі на Кузнечній відбулася зустріч Культурного десанту разом з учасниками Клубу Цукру. Менеджерка спільноти Юлія Козлова розповіла, що на початку грудня військовий психолог Роман Кандибур запропонував виступити з мобільною групою Культурного десанту перед командою Цукру й спільнотою медіа. Таким чином хотіли підняти моральний дух й влаштувати своєрідний тімбілдинг.
— Ми вважаємо, що поки тримається тил, тримається фронт і поки тримається фронт, тримається тил. Ця взаємодія дуже важлива. Тому місією цього заходу було через культуру й мистецтво налагоджувати контакт між військовими й цивільними, — говорить Роман Кандибур.
Попередньо домовилися на початок січня. Юлія розповідає, що тоді «ризикнули», адже хлопці — військові, а це означає, що в будь-який момент вони можуть змінити дислокацію. На щастя, Культурний десант зміг доїхати до міста й влаштувати зустріч.
Захід для учасників Клубу
Роман взяв на себе роль модератора заходу. Івент розпочався зі знайомства з аудиторією. Учасники обговорювали важливість культури у воєнний час і спілкувалися між собою. Після чого на сцену запросили бандуриста Дмитра, який виконав кілька народних етюдів. А також — власну пісню на вірш Василя Симоненка. Учасниці спільноти Анастасії вона настільки сподобалася, що вона хотіла б додати її до свого плейлиста.
Після цього на сцені зіграв гітарист Дмитро Лутов. Він виконав декілька авторських пісень про любов і завод в Горлівці, на якому працював інженером-електромонтером. Чоловік грає на гітарі понад 20 років, своє дитинство й молодість провів на Донеччині, після чого якийсь час жив у Києві. Він вважає, що мета будь-якого мистецтва — ділитися своїми почуттями, особливо любов’ю.
За Дмитром до аудиторії вийшов співак Микита Ломакін, якого Роман жартома представив як колумбійського добровольця, що вивчив українську заради жінки. Насправді ж він народився в Сімферополі, а до війни брав участь в «Ікс-Факторі» й «Голосі країни», виступав на телеканалі M-1. Він заспівав декілька авторських пісень про війну, які зараз готує до релізу.
Далі Роман дістав з-під ширми купу барабанів, які почав роздавати учасникам заходу. Кожен отримав по своєму інструменту, після чого розпочалася ритмічна імпровізація, про яку клуб’яни згадували ще декілька днів після заходу. Роман став організатором барабанного кола й почав задавати ритм і темп, у якому кожен учасник мав відігрувати свою частину. Він розповів, що при цьому важливо чути самого себе й всіх інших одночасно.
Насамкінець заходу, всі учасники мобільної групи «Північна брама» влаштували попурі, у якому зіграли пісні української естради й фольклору. «Ой на горі та й женці жнуть», «Червона Рута», «Ой у лузі червона калина» й інші зразки народної класики прозвучали по-новому, в унікальному аранжуванні, де гітара поєдналася з бандурою й кахоном.
Чому Цукр про це пише
Культурний десант — це частина платформи Культурні сили, в яку також входять і мобільні групи, які працюють на інших напрямках фронту. Військові артисти працюють із моральним духом через мистецтво. Захід у Хабі на Кузнечній був спробою налагодити контакт між фронтом і тилом — через музику, спільну імпровізацію на барабанах і живе спілкування. Такі ініціативи показують, що культура під час війни — не просто спосіб розважитися, але й інструмент підтримки.
