Студентський пляж — одне з улюблених місць сум'ян, яке часто відвідують. Тут катаються на роликах і велосипедах, долають хвилі на вейкбордах, прогулюються з дітьми, знайомими, песиками й зустрічають друзів. Десь поряд бабуся торгує насінням, а на воді похитуються кольорові сап-борди чи несуться швидкі електрочовни. Ми побували на Студентському пляжі у День Незалежності і розповідаємо, як у цьому хаотичному, але затишному місці кожен знаходить свій спосіб відпочити.
Підкорити хвилі на Пслі
Один із маршрутів, яким можна дістатися до цієї локації, — пішохідний міст. Він веде до Студентського пляжу від проспекту Свободи. На початку мосту на табуреточці сидить бабуся з галасливими онуками. Жінка продає насіння для перехожих, вимірюючи потрібну кількість гранованою склянкою. Зупинившись на мосту, бачу як в низині праворуч майорить синьо-жовтий стяг. Тут розмістилася SUP Sumy Tour — база для прокату сап-бордів, катамаранів і човнів. Дві жінки линуть річкою на помаранчевих сапах, на березі за ними спостерігає дівчина із доброзичливим біглем.
Якщо дивитися на Студентський пляж на гугл-мапі, він нагадує півострів, який омиває Псел. «Суходіл» з’єднує цей півострів із міським парком імені Кожедуба. Від мосту звертаю ліворуч на асфальтовану доріжку. Праворуч розвівається на вітрі український Прапор, тут його повісили тренери сумського вейкпарку.
Крутими сходами спускаюся до дерев’яного «пірсу», на якому стоїть будиночок із дошками, гідрокостюмами, рятувальними жилетами. Тут займаються вейкбордингом — водним спортом, що поєднує серфінг, сноубординг і водні лижі. Сьогодні на честь Дня Незалежності усім відвідувачам пропонують знижку у 20%. На дошці Пслом катається райдер, він тримається за спеціальні ручки канатної дороги, які то підіймають його з води, то додають швидкості. Цією установкою на спеціальному пульті керує тренерка Тетяна Сапун.
— У цьогорічному сезоні нас відвідало найбільше людей. Хоч вейкбординг — екстремальний вид спорту, спробувати його може будь-хто. Наймолодшому нашому райдеру п’ять років, а найстаршому — 60, — розповідає Тетяна, водночас керуючи пультом. Райдер набирає швидкість і різко під’їжджає до пірса, оббризкуючи всіх водою. Тренерка жартує: Давай, розганяйся й захлюпай хлопців ще раз, як ти любиш.
Певний час Тетяна працювала тренеркою з вейкбордингу за кордоном, тоді вона проводила заняття на катері. Коли сезон завершувався, поверталася в Суми. Та якось у 2021 році, коли в місті відкрився перший вейкпарк, вона влаштувалася туди працювати. Ось так і залишилася вдома.
— Сезон для вейкбордингу триває з травня до вересня, деякі райдери можуть кататися в гідрокостюмах ще й до листопада. Якщо спробуєте цей спорт вперше, то кілька наступних днів матимете крепатуру. Проте на другий, третій раз поїздки м’язи вже не болітимуть, — додає Тетяна.
Тим часом райдер розганяються на дошці, відштовхується від води, відпускає ручку каната і летить у повітрі над річкою. Йому не вдається рівно приземлитися — ледь торкаючись дошкою водойми, чоловік падає. Тренерка вигукує: «Цього разу майже вийшло!».
Шукати друзів після евакуації
Дерев’яними східцями підіймаюся на гору, рушаю вздовж прокладеної доріжки. По ній бігають у спеціальних кросівках, їдуть на велосипедах, летять на роликах, ступають лапами, повільно крокують, мчать на дитячому самокаті чи везуть маленький візок. На лавці, що вздовж доріжки, сидять три жінки старшого віку, на перший погляд — подруги. Щойно пропоную їм поспілкуватися, одна з них погоджується, а інші відмовляються й підводяться.
— Ні-ні, куди нам розповідати, не смійтеся. Ми пішли, а ви балакайте.
— Дівчата, куда ж ви? — озивається жінка у квітчастому бомбері з високо зібраним волоссям.
— Та ви ж образована, тому й добре все розкажете. А ми ж строїтєлі грубі, — додають дві подруги і йдуть.
Ця освічена жінка — Галина, якій виповнилося «ой як багато років, і не питайте». Більшу частину життя вона працювала на цукровому заводі в Кияниці, пізніше — кадровицею й секретаркою у споживчому товаристві. Торік Галина разом з донькою, яка жила в Білопіллі, евакуювалися до Сум. Живуть у родичів, неподалік Студентського пляжу.
— Щодня відвідую це місце відколи переїхала. Проходжу по чотири кола по доріжці, розглядаю все красиве навколо. Саме на Студентському пляжі я знайшла собі багато подружок, з якими щодня бачуся, — розповідає Галина, шукаючи поглядом своїх дівчат за моєю спиною. Її увагу відволікає дідусь у солом’яному капелюсі й вишиванці, який проходить повз.
Сьогодні вітряно й волого. Річкою на надувному човні летять чоловіки в куртках і кофтах з капюшонами. Та схоже люди старшого віку купаються на «студязі» в будь-яку погоду, засмагають на сонці, навіть коли воно сховалося за хмарами. Жінка років шістдесяти, в купальнику, простелила прозору плівку, на неї — марселеве покривало й прилягла на нього.
— Я в Сумах народилася, закінчила школу, педуніверситет і живу до сьогодні. Ще в молоді роки я полюбляла проводити час на природі, купатися в річці, а отримавши відпочинок за свій стаж, намагаються не змінювати своїх вподобань, — розповідає Тетяна, загоряючи на березі.
Раптом змінює тему розмови, починає розповідати про всю свою родину:
— Наша сім’я — старожили чи, може, краще сказати аборигени. Ми — труженіки. Бабушка моя стахановкой була, заслужила звання за роботу на фабриці. Їздила в сам Крємль, де їй сам Сталін вручав нагороду, — закінчує розповідь Тетяна, а тоді повертається до сьогодення: говорить, найбільше їй подобається те, що пляж нагадує молодість.
Грати в баскетбол, теніс чи кататися
Головна доріжка студентського пляжу веде на «острівці» для різних активностей: дитячий і спортивний майданчики, волейбольне та баскетбольне поля, тенісний корт. Майданчик для баскетболу, огороджений металевою сіткою. На ній в рядок висять шопер, сумка і три рюкзаки, на одному з них — дармовис у формі баскетбольного м’яча. Зараз тут тренується команда підліток.
— Руки до гори. Ліза, обережно, зліва угроза. Катя не спіши, відійди в сторону, — викрикує тренерка, бігаючи поблизу дівчат.
Обійшовши їх, опиняюся на яскравому дитячому майданчику, де повно маленьких відвідувачів. Їхні мами сидять на лавках і спостерігають. Поруч з ними — дівчина у рожевій сорочці, біля неї — рюкзак, на якому висить спеціальний кейс із пакетиками для прибирання за песиками. Біля ніг дівчини куйовдиться кокер-спанієль. На його шиї — медальйон у формі кістки із написом «Буся».
— У Сумах ми з чоловіком живемо й працюємо вже шість років. Часто відвідуємо Студентський пляж, бо мешкаємо неподалік. Сьогодні ось прийшла зі своєю кумою та похресницею. Тут завжди прибрано, людно, особливо влітку. Є великий вибір майданчиків для різних розваг. Хоч і вигулювати тут песиків не дозволяють, зранку я все одно приходжу сюди з Бусею, адже поблизу дому не маю інших місць. Проте я завжди ношу пакетики з собою і прибираю за песиком, — ділиться Вікторія.
Асфальтованою доріжкою швидко мчить чоловік на роликах. Не встигаю й кількох кроків зробити, як він знову й знову проїжджає повз, швидко долаючи коло навколо всієї «студяги». Пробую зупинити його, махаючи рукою. Чоловік швидко гальмує і під’їжджає. Знайомимося. Це Петро Рябоконь, спортсмен який грає в хокейному клубі «Суми».
— У мене кардіотренування під новий альбом нью-метал гурту P.O.D, саме їхня пісня зараз грає в моїх навушниках. Влітку я часто тренуюся їздити саме на Студентському пляжі. Окрім цього, полюбляю тут кататися на велосипеді, бігати чи просто ходити пішки. Люблю це місце за річку, хорошу інфраструктуру для спорту, доступність для дітей, дорослих і чистоту, — розповідає Петро.
Обабіч доріжки стоїть жінка, одягнена в спортивний костюм, на руках — рукавички. Вона згрібає пожовкле листя в совок, а потім викидає в тачку.
— Я працюю тут з квітня, коли почався сезон. Доглядаю усю територію, включно із вбиральнями. Працюю з напарником позмінно. Я радію, коли бачу багато людей на Студентському пляжі, хочу, щоб це місце було для них затишним. Та я й сама така, люблю це місце за те, що тут можна хоч трохи відволіктися від війни й почуватися в безпеці, — ділиться Ірина й повертається до роботи.
Бути з родиною і ділитися переживаннями
Хоч сум’яни зазвичай називають Студентським пляжем всю цю територію, цим словосполученням також можуть описувати тільки одну локацію — піщаний берег біля Псла, де зазвичай купаються. Пісок тут вологий, кросівки швидко в нього провалюються. На березі відпочиває п’ятирічна Леся, її волосся зібране у два тоненьких хвостики. Дівчинка прийшла сюди з татом і мамою Альоною.
— Так припало, що сьогодні й свято, і вихідний, тож вирішили провести час разом на природі. Зазвичай маємо багато роботи й домашніх справ, бо живемо в приватному будинку. Подобається, що тут чисто, природа навколо, а для дитини є обладнана доріжка, щоб покататися на самокаті, — розповідає Альона.
Маленька Леся бавиться з піском. Її тато стишує радіо і просить дівчинку не бруднити взуття. Альона на мить задумується і врешті пропонує:
— Поза роботою я маю також хобі — писати. Кілька років тому написала вірш, присвячений Дню Незалежності. Тому, якщо ви вже тут і знайшли нас, давайте розповім його. Цьогоріч виповнився вже 34-й рік Незалежності, проте для кращої рими у вірші залишу цифру 32.
Сьогодні 32, а сива в 30 стала
Смілива, сильна, вольова
Та зрадників, на жаль, було чимало
А ти ростила їх, навчала, годувала
А їм було все мало й мало
За нелюбов до рідної землі не дорікала
І сорочка вишита твоя тепер кривава
Та бачить Бог, що в правді й вірі сила
Надасть можливість вистоять в бою
Героями ми стати не просили, просили миру у своїм краю
Ціна свободи історично повторилася
Та маєм шанс навіки довести, що незалежність твоя не скорилась
І твої діти вже свідомо підросли
