🗣 Слова, що зцілюють: як спілкуватися з людиною, яка пережила СНПК

Під час повномасштабної війни проти українців і українок вчиняють тяжкі воєнні злочини. Серед них — сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК). Це одна з найтяжчих травм, яку може пережити людина. СНПК може лишати як фізичні, так і глибокі психологічні наслідки. Вони впливають на довіру до людей, сприйняття світу, здатність вибудовувати стосунки. Саме тому важливо знати, як правильно спілкуватися з постраждалими, щоби підтримати їх і не завдати додаткового болю. 

Про це ми поговорили з Тетяною Звенігородською, кризовою психологинею та травматерапевткою онлайн-платформи психотерапевтичної допомоги «Аврора», і Катериною Шатковською, психологинею Центру допомоги врятованим у місті Київ.

Партнерський матеріал

Спілкування допомагає: чому комунікація важлива

Людина, яка зазнала сексуального насильства під час війни, проходить складний шлях відновлення. Найголовніше, що змінюється після пережитої травми, — це довіра. 

Тетяна Звенігородська пояснює: «Жорстоке поводження, якого зазнала людина, руйнує її ставлення до інших. Найперше, що страждає, — це довіра. Сексуальне насильство завдає найглибшої травми, яка існує. Воно змінює сприйняття світу, робить людину більш чутливою, змінює емоційні прояви та реакції».

Люди можуть реагувати на травму по-різному: одні прагнуть усамітнитися, інші шукають уваги, але не завжди прямо. Хтось може поводитися деструктивно чи намагатися ігнорувати те, що сталося. Важливо розуміти, що кожна реакція нормальна, і головне завдання близьких — підтримувати, не нав’язуючи власних уявлень про правильну поведінку.

Коректно вибудована комунікація з людиною, яка постраждала від СНПК, здатна допомогти їй відновитися та повернути відчуття власного «Я». 

«Так» і «Ні» у спілкуванні з постраждалими від СНПК  

Що потрібно робити

Давайте людині вибір. Людина, яка пережила насильство, потребує відчуття безпеки. Важливо не нав’язувати їй своє бачення правильних дій, а запитувати, що їй потрібно і чого вона хоче.

Запитуйте дозволу на фізичний контакт. Постраждалого/-у може насторожувати навіть рух у його / її бік. Якщо ви хочете обійняти чи взяти за руку, спочатку запитайте, чи це буде для нього / неї комфортно. 

Дивіться на людину не як на постраждалу, а як на людину, що вижила і перемогла. Не варто сприймати її тільки через призму травматичного досвіду. Чи не найбільшу шкоду завдає саме погляд, сповнений жалю. Він ніби виділяє людину серед інших і підсилює відчуття ізольованості. 

Будьте передбачуваними. Пояснюйте кожен крок, щоб уникнути неприємних несподіванок, розповідайте, що плануєте робити, й пропонуйте людині долучитися до повсякденних побутових справ. 

Чого робити не варто 

Не наполягайте. Якщо людина не готова говорити про свій досвід, не змушуйте її ділитися. 

Не знецінюйте почуття та досвід. Фрази на кшталт «все минеться» або «не думай про це» змушують придушувати емоції, що лише затягує процес відновлення.

Уникайте жалю. Надмірне співчуття може створити у постраждалого/-ої відчуття ізольованості чи сприйняття себе як відмінного/-ї від інших.

Як допомогти людині, яка пережила СНПК 

Відновлення після сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, займає багато часу і відбувається у кожного/-ї по-різному. Немає єдиного способу допомогти, але є прості речі, які можуть підтримати людину і повернути їй відчуття безпеки.

Найважливіше — показати, що ви поруч. Дайте людині знати, що готові вислухати її та підтримати, але не змушуйте говорити, якщо вона цього не хоче. Вона сама вирішує, коли і як ділитися своїми почуттями.

Створіть для неї безпечне середовище, де вона зможе висловити свої емоції так, як їй потрібно. Це може бути плач, мовчання, злість або навіть фізичні способи зняття напруги — наприклад, бити подушку чи розбити тарілку. Головне — не засуджувати такі прояви, а приймати їх як частину процесу одужання.

Допоможіть людині поступово повертати відчуття контролю над своїм життям. Запитуйте: «Як я можу тобі допомогти?», «Що зараз може полегшити твій стан?». Це дасть їй змогу самій ухвалити рішення та відчути, що вона не одна.

Як зазначає психологиня Катерина Шатковська: «Буває так, що людина має достатньо внутрішніх ресурсів, щоби впоратися самостійно. Її підтримують близькі, у неї є мета, і вона не уникає пережитого досвіду, а поступово його інтегрує. Водночас є ті, кому вкрай потрібна допомога».

Людина, яка пережила СНПК, може вагатися щодо звернення по допомогу. Якщо вона не готова, не варто тиснути, але важливо створити підтримувальне середовище.

Корисно знайомити людину з ресурсами, розповідати про можливості отримання допомоги, ділитися контактами спеціалістів. Але рішення має ухвалювати сама постраждала людина. 

Контакти сервісів підтримки: 

• Платформа допомоги врятованим — тут зібрано контакти державних та неурядових гарячих ліній та сервісів, які надають медичну, психологічну, правову та гуманітарну допомогу. 
• Центри допомоги врятованим працюють у 12 містах України. До них можна звернутися та безпосередньо отримати консультацію фахівців.

Матеріал створено в межах інформаційної кампанії «Діємо для розширення прав і можливостей постраждалих від СНПК», що реалізується агенціями системи ООН в Україні, Урядом України за підтримки ГО «Інтерньюз-Україна» та за фінансової підтримки Дії ООН проти сексуального насильства під час конфлікту (UN Action Against Sexual Violence in Conflict). Виконавці: UNFPA (Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні), UN Women (Структура ООН Жінки в Україні), UNODC (Управління ООН з наркотиків і злочинності), WHO Ukraine (Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні), UNDP (ПРООН в Україні), IOM (Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні), Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Урядова уповноважена з питань гендерної політики.

Думки та позиції, висловлені в цій статті, належать виключно авторам, і не обов’язково відображають або збігаються з офіційною позицією Організації Об’єднаних Націй або її окремих агенцій.