У Низівському ліцеї працює «Шкільний клуб волонтерства». Його створили у березні 2025 року за підтримки Української Волонтерської Служби та UNICEF. Під час занять учні освоюють командну роботу, взаємопідтримку й розвивають «м’які навички», втілюючи волонтерські проєкти. Діти також спілкуються з ветеранами та їхніми родинами, малюють листівки зі словами підтримки й саджають дерева. Чи може волонтерство стати терапією й де відкрити дитячий волонтерський клуб, навіть якщо немає укриття — розповідаємо в тексті.
Як у ліцеї з'явилося волонтерство
Про створення волонтерського клубу в Низівському ліцеї думали вже давно. Хотіли, щоб діти були соціально активними й брали участь у заходах, корисних для громади. Кілька занять присвятили теорії, а невдовзі поїхали на перше завдання — висадку дерев у місцевому парку. З березня цього року встигли організувати 10 зустрічей.
Клубом керує педагогиня Наталя Гуменюк. Вона понад 20 років працювала заступницею з виховної роботи в ліцеї. Зараз Наталя очолює методичне об’єднання класних керівників: планує позакласні заходи й розробляє практики виховної роботи. Про «Шкільний клуб волонтерства» вона дізналася з допису Української волонтерської служби у Facebook. Ідея сподобалася одразу, адже, як каже педагогиня, волонтерство мотивує ставати активними як дітей, так і викладачів.
— Шкільні уроки волонтерства існували в ліцеї давно, але системності бракувало, — каже Наталя. — У європейському суспільстві благодійність уже давно стала частиною повсякденного життя, а нам до цього ще треба йти. Краще починати робити це змалечку, тим паче діти зацікавлені. До того ж важливо, щоб школярі розуміли: волонтерство — це суто їхній вибір, — впевнена вона.
Для створення клубу в ліцеї бракувало коштів, тому організаторка звернулася до Української Волонтерської Служби. Організація допомогла закупити обладнання й профінансувала виїзний захід. А ще — подарувала учасникам футболки зі слоганом клубу: «Твори добро, бро!»
Щоб вдало організувати роботу клубу, Наталя вивчала досвід інших шкіл. Невдовзі запропонувала учням різні форми волонтерства — від екологічних акцій до роботи з тваринами. Перша зустріч з охочими допомагати іншим відбулася вже в березні цього року. Згодом ліцеїсти збиралися кілька разів на місяць. Вони вивчали поняття волонтерство, його різновиди та виконували вправи-рефлексії, під час яких ділилися враженнями від заходів і переживаннями. Зокрема школярі грали у «Світлофор», де кожен колір означав оцінку проєктів, у яких вони брали участь.
— Разом з вихованцями ми моделювали ситуації, у яких потрібно допомогти іншим. Провели мінілекцію «Чому люди стають волонтерами?», а також говорили про кордони й толерантність. Це саме та діяльність, яка навчає взаємодії й поваги одне до одного. Так волонтерство стало ще й чудовим методом виховної роботи. Хто раніше уникав спілкування — знаходив друзів у команді, а ті, хто часто сварився, згодом подружилися, — розповідає Наталя.
Учасники клубу волонтерства одразу проявили ініціативність. Вони запропонували організувати поїздку до громадської організації Сумське товариство захисту тварин, яка опікується притулком для чотирилапих. Її волонтери, зокрема, доглядають тварин, яких евакуювали з зони бойових дій. Звісно, Наталя підтримала цю ідею, бо «допомога іншим — найкращий спосіб добре почуватися».
«Контакт з тваринками — маленька терапія»
Поїздку до притулку організували у квітні, коли побачили оголошення про День відкритих дверей. Школярі хотіли допомогти хвостатим, тож самотужки зібрали їжу й ліки для них. Кошти на поїздку виділила UNICEF, а добиралися власним транспортом, розповідає Наталя.
— Тільки-но приїхавши, діти вмить побігли до вольєрів з собаками, а коли вигуляли песиків, запитували: «Чи можна взяти їх на прогулянку ще раз?» Поки перебували в притулку, ще й постійно перевіряли, як почуваються хвостаті та чекали на нові завдання. Вони хотіли бачити результат — відчувати, що їхні зусилля приносять користь, і розуміти, що допомагають іншим, що роблять внесок у суспільство майбутнього. До того ж контакт із чотирилапими — маленька терапія для учнів, — ділиться Наталя.
«Спілкування з тими, хто захищає країну, має стати буденністю»
Під час заходів учні вчилися взаємодіяти з українськими захисниками. Викладачі ліцею розуміли важливість такого спілкування, тож, зокрема, організували для дітей зустріч з ветераном. Він приєднався до гурту ліцеїстів під час акції висадки дубів у місцевому парку. Наталя каже, що спершу діти ніяковіли, відводили очі, не знали, що запитати, але згодом підходили ближче, слухали уважніше й наважувалися розмовляти. Для військового співпраця зі школярами теж стала розрадою, додає організаторка.
— У школах рідко розповідають дітям, як поводитися поруч із військовими. Я вважаю, що цього потрібно навчати змалечку, і така комунікація має стати буденністю. Ця взаємодія ніби будує місток між нами й розширює світогляд учнів. Вони чимало чують про наших захисників із новин, але не взаємодіють з ними напряму. Важливо, щоб діти розуміли, хто ці люди, чим займаються й чому це важливо, — ділиться Наталя.
Організаторка клубу також розповідає, що ліцеїсти створили проєкт «Обійми вишиванкою» для випускника ліцею, що боронив Маріуполь у складі полку «Азов». На початку 2022 року він потрапив у полон, а цієї весни, перед Великоднем, його звільнили. Щоб підтримати земляка, школярі придбали вишиванку, зібрали подарунки й смаколики та підготували сердечка з побажаннями.
— Діти не мають відчувати сорому чи провини поряд з військовими. Ми й самі не завжди маємо, що їм сказати, тому запропонували кілька шаблонів тексту для листівок. На моє здивування, вони не користувалися ними — хотіли, щоб слова були від серця. Невдовзі вони попросили відвідати лікарню, де звільнений з полону проходив реабілітацію, щоб подякувати йому та підтримати. Оскільки нам не дозволили побувати в медичному закладі, ми передали листівки поштою.
Діти придбали вишиванку та надіслали листівки військовому. Фото: Наталя Гуменюк
Як безпечно волонтерити на Сумщині
Наталя Гуменюк каже, що найскладніше — створити безпечні умови для шкільного волонтерства, адже у деяких закладах немає укриттів. Та є грантові програми й волонтерські організації, які забезпечують їх створення на Сумщині. Потрібна лише згода батьків на проведення заходів і залученість керівництва.
— Коли ми починали проєкт, у ліцеї не було спеціального укриття, тож підписали меморандум з місцевим дошкільним закладом і користувалися їхнім. Обрали протирадіаційне: воно міцніше, ніж звичайне й розташоване менш ніж за 500 метрів від школи. Тим часом шукали гранти на обладнання й зверталися до громадських організацій, які допомагають облаштовувати укриття, — розповідає Наталя.
Цьогоріч у Низівському ліцеї його вже підготували, тож Шкільний клуб волонтерства працюватиме й надалі, каже педагогиня. Ініціативу планують розширити, а заходів — додати. Діти самі обиратимуть заняття, які їм до вподоби.
— Не треба боятися братися за такі ініціативи, навіть якщо їх складно організовувати. Зараз дуже важливо опановувати не лише професійні навички, а й розвивати емпатію, брати відповідальність за інших та допомагати одне одному. Маленькі дії теж змінюють світ, і починати треба з себе.
Цього року волонтерство в школах і університетах хочуть зараховувати як навчальну практику. У Низівському ліцеї підтримують це рішення й сподіваються, що благодійність скоро стане невіддільною частиною освітнього процесу. Організаторка Наталя Гуменюк ділиться: волонтерство — це можливість проявитися кожному, навіть якщо з навчанням виникають труднощі.
