Уявіть. Передвечір Різдва. У кімнаті тепло й тихо — чути лише легке потріскування дерев'яного ґніту свічки. Повітря сповнене ароматів випічки з прянощами, свіжого цитрусу й сосни. Чим зайнятися в такій атмосфері? Мабуть, поринути у захопливий зимовий сюжет? Разом з учасниками Клубу ми створили добірку книг, що додають у свято нових барв. А також додали треків і напоїв, що перетворюють читання на затишний ритуал, до якого захочеться повернутися через рік.
Цей матеріал ми створили за підтримки Клубу Цукру. У спільноті діє й книжковий клуб, де збираємося й обговорюємо різдвяні книжки в затишній атмосфері. Приєднуйтеся й ви!
«Різдвяна пісня в прозі», чай і котик під боком
У новинаря Цукру Захара Ювка немає улюбленої різдвяної книжки, яку розгортає з року в рік. Утім, каже, такою могла б стати «Різдвяна пісня в прозі» (1843) Чарльза Діккенса. Це зимова класика, з якою знайомі, мабуть, усі.
У центрі оповідання опиняється багатий, але жорстокий скнара Ебенізер Скрудж — єдиний власник компанії «Скрудж і Марлі» відколи партнер Джейкоб Марлі помер. Протягом твору головний герой дізнається, як це — бути добросердним і дбати про тих, хто цього потребує. Спершу до нього з'являється привид Марлі, щоб показати Скруджеві інакший погляд на світ. Невдовзі, за обіцянкою Марлі, персонаж зустрічається з трьома духами Різдва — минулого, теперішнього й майбутнього. Завдяки їхнім урокам наприкінці твору Скрудж змінюється й починає піклуватися про інших.
Цей сюжет — чудове нагадування й самому провести напередодні Різдва й Нового року check up усього, що вже зробив і що плануєш на майбутнє.
Щоб читання вдома перетворилося на затишний ритуал, Захар вмикає гірлянду у формі лампочок. Також заварює в кухлик чорний чай, куди вичавлює сік двох шматочків лимону. Згодом вмощується на офісному стільчику чи дивані, загортається в щось тепле й бере до рук горнятко з чаєм. А якщо є ароматична свічка — запалює ще її. Коли немає світла, залишає декілька таких у різних куточках кімнати. Або ж користується настільною лампою, що працює на вбудованій батареї півтори-дві години. А ще час від часу поряд із хлопцем улаштовується котик — «додаткове тепло, компанія на вечір і м'який пухнастий антистрес».
Зануритися в сюжет різдвяної історії Діккенса допомагає й музика.
— У мене є платівка, на якій записані пісні Елвіса Преслі, Френка Сінатри й багатьох інших культових виконавців. Зазвичай ставлю її, коли пакую подарунки для близьких і друзів, але якщо трошки збавити звуку, під загальну святкову атмосферу й читання теж підходить, — ділиться Захар.
Ось тут можна послухати пісні цих виконавців:
«Різдво у Гоґвордсі» з глінтвейном і шоколадним Сантою
А як ви уявляєте Різдво у всесвіті Гаррі Поттера? Чи схоже воно на те, що в кінострічці, яку переглядаємо з року в рік? Ось це нам і пропонує дізнатися учасниця Поліна Луговик. У святковий період дівчина перечитує «Різдво у Гоґвордсі», велике ілюстроване видання (2024) Джоан Ролінґ. Іноді — під пісні «Carol of the Bells» — «Щедрик» англійською — та саундтрек «O Children» рок-гурту Nick Cave & The Bad Seeds до першої частини стрічки «Гаррі Поттер і смертельні реліквії» (2010).
Сюжет книги заснований на 12-му розділі твору «Гаррі Поттер і філософський камінь» (1997). Це історія про перше Різдво Гаррі Поттера, яке він відсвяткував у Гоґвордсі. У той день чаклун уперше отримав справжні подарунки, які використовував протягом інших частин серії, зокрема плащ-невидимку від директора школи Албуса Дамблдора. Потім він виявиться однією зі смертельних реліквій.
Найголовніше для святкової атмосфери довкола книги — це гірлянда на батарейках та чай за родинним рецептом, вважає Поліна Луговик.
— Ми додаємо до чаю лимон, імбир, м’яту й мед, або ж самі робимо глінтвейн. Іноді купуємо в крамницях набори для нього або ж шукаємо рецепти в інтернеті. До нього беремо шоколадного санту, — розповідає Поліна.
«Різдвозавр», «смачні» свічки (і так, теж котики поряд)
Ще жодна книжка не змогла стати «тією самою» улюбленою на Різдво в житті менеджерки Клубу Юлії Козлової. Але час від часу дівчина також розгортає цікаві історії у святковий період. Наприклад, минулого року вона читала другу частину «Різдвозавра» (2018) британського письменника й музиканта Тома Флетчера. На неї вона натрапила в секонд-хенді.
«Різдвозавр» — серія книг про пригоди хлопчика Вільяма на колісному кріслі та його друга-динозавра на ім'я Різдвозавр. Вільям просив у Санти на Різдво динозавра і отримав свою бажанку. А в другій частині, яку читала Юлія, хлопчик потрапляє в майбутнє, де Різдво заборонили. Існування свята опинилося під загрозою. Вільям із сестрою розгадують загадку крижаної відьми та повертають усе на свої місця.
Хоч це і дитяча книга, але магічна та цікава, ще й з гарними ілюстраціями.
У Юлії чутливі очі, тому читати «Різдвозавра» може тільки з гарним освітленням. А ось затишок під час читання менеджерці Клубу допомагають створювати улюблений плед і, звісно ж, котик чи котики під боком — у неї їх троє. Затишку додають свічки зі «смачними» ароматами.
— Зараз маю одну з запахом лимонного тарту, і ще одну з шоколадом й апельсинами. Також є свічка «Суми» від бренду Rekava, — ділиться Юлія. До речі, купила її в Ц.Крамниці, там чимало корисних дрібничок для затишку.
«А що робили б ми, якби мали друга Різдвозавра?»
Для шеф-редакторки Цукру Юлії Опанасенко читати щось із серії «Різдвозавра» з сином перед Різдвом також стало традицією.
Юлія любить цю книгу й за те, що надихає на творчість.
— Тільки-тільки прочитала кілька сторінок — і вже біжу вирізати сніжинки, ліпити сніговика, пекти печиво, словом, робити все, щоб посилити відчуття казки й поринути в дитячі спогади. У них — ми разом з мамою вбираємо ялинку, тато тим часом збирається на базар по смаколики, а на фоні по телевізору йдуть новорічні мультики, — ділиться Юлія.
Перед читанням у родині шеф-редакторки створюють особливо затишну атмосферу. Вмикають 12-годинне відео «Затишний камін» зі звуком потріскування вогню, засвічують гірлянди, закутуються в ковдри й по черзі гортають сторінки. На якихось зупиняються, щоб обговорити вчинки героїв чи помріяти: а що б робили, якби мали друга Різдвозавра?
«Спитайте Мієчку» з запахом пало санто
Дорослий світ не такий казковий і часом жорстокий. Щоб зберегти в ньому відчуття різдвяної магії, треба докласти чималих зусиль, адже з'являється робота, що захоплює всю увагу та час. Так вважає Анна Ольшанська, директорка з комунікацій Цукру. Тому, каже, у передсвятковий період читати багато не вдається. До того ж Анна більше любить переглядати кінострічки. Утім серед історій, на які кілька годин таки знаходяться, дівчина надає перевагу художній літературі про «щось добре, світле й таке, що змушує всміхатися».
Минулоріч «Таємний Миколайчик» приніс дівчині книгу «Спитайте Мієчку» (2021) Євгенії Кузнєцової. Це легкий роман про двох сестер-близнючок — Мієчку й Лілічку, різних за характером. Заплутавшись у вирі думок і подій, дівчата приїжджають до бабусі в село. Немов школярки на літні канікули в надії на відпочинок. Однак розслабитися не вдається. До хати постійно навідуються нові гості, безперервно ростуть гарбузи й треба поратися по господарству.
У майбутньому директорка з комунікацій планує започаткувати нову традицію — перечитувати серію «Гаррі Поттера». Анна закінчила вже дві частини й половину третьої. Її решту хоче прочитати до Різдва.
Щоб створити затишок і комфорт під час читання, Анна Ольшанська любить запалювати свічки й пало санто — брусочки однойменного дерева, що росте в Південній Америці. Розміщує їх на столику на кухні. У процесі також зігрівається зеленим чи трав'яним чаєм або какао, яке заварює власноруч.
Потрапити в дитинство крізь «Хроніки Нарнії»
Чи можуть книжки створити різдвяний настрій і змотивувати симетрично розвісити кульки на ялинці? Журналістка Цукру Інна Чорнойван вважає, що так. Зазвичай вона вибирає надихаючу історію вже напередодні Різдва, щоб зануритися в атмосферу. Серед її особливих книжок — «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та платтяна шафа» (1950) Клайва Стейплза Льюїса.
«Хроніки Нарнії» — історія про те, як четвірко дітей Певенсі опиняється в чарівній країні Нарнії крізь шафу професора й друга сім'ї Керка. Спершу туди потрапляє Люсі. Там від фавна Тувнуса дізнається, що місцеву владу захопила Біла Чаклунка, і тепер тут панує зима й не святкують Різдво. Повернувшись додому, Люсі розповідає про свої пригоди іншим Певенсі. Спершу вони їй не вірять, але коли дівчинка вирушає назад, прямують за нею, щоб разом з Левом Асланом урятувати країну. Зрештою вони перемагають Білу Чаклунку, а з нею й столітню зиму.
На відміну від героїв книги, Інні рятувати світ без Різдва ще не доводилося. Та якби треба було, мабуть, вона би зробила це за допомогою свічок із запахом імбирного пряника. А ще — гарячого шоколаду: дуже любить пити щось, поки читає. Коли книга йде легко, інколи вмикає джаз на фон. Він асоціюється журналістці з зимою. Ділимося плейлістом:
Пригоди Аліси від Льюїса Керролла
Раніше для Дарини Татаренко, учасниці Клубу Цукру, особливою теж була різдвяна класика — «Гаррі Поттер» та «Хроніки Нарнії». Але цього року в її житті з'явилося воно — ілюстроване видання Minalima англійською. Тепер дівчина збирає його книжки. Каже, вони ідеально пасують до різдвяного настрою.
Серед ілюстрованих книжок опинилися й керролівські історії про Алісу — «Аліса в Дивокраї» (1865) та «Аліса в Задзеркаллі» (1871). Вони асоціюються в дівчини з дивами, а Різдво, говорить, — теж диво. У двох частинах автор описує пригоди дівчинки Аліси, що потрапляє в Дивокрай. Там на неї чекають нові божевільні друзі й чимало скажених пригод. Подорож крізь кролячу нору, чаювання з Капелюшником, казковий суд і битва лицарів. І це далеко не все. Наприкінці другої частини Аліса опиняється знову в своїй кімнаті, так і не збагнувши: ця мандрівка трапилася уві сні чи все відбувалося по-справжньому?
З цією фантастичною історією Дарина зазвичай вмощується в ліжку в м’якому домашньому костюмі з різдвяним принтом. Відсутність світла, каже, не заважає, адже звикла читати ввечері й не любить яскраве освітлення. Натомість користується приліжковою лампою або чіпляє книжковий ліхтарик. Також дівчина вибирає різні закладки під свій настрій. Це важливий елемент читання, хоч і маленький, вважає Дарина.
Що ж можна поставити на фон для такого божевільного тексту? Дарина Татаренко рідко вмикає музику під час читання, однак також має кілька улюблених творів.
— Інколи видавництва самі створюють плейлісти під конкретні книжки. Якщо ж мені хочеться фонового звуку, зазвичай вибираю ненав’язливу класичну музику. Дуже люблю Клода Дебюссі, зокрема «Місячне сяйво» чи «Дівчину з волоссям кольору льону». На Різдво можу також увімкнути Just the Two of Us для особливого настрою, — ділиться Дарина Татаренко. Музику Дебюссі можна послухати за посиланням:
«Різдвяна класика» українських авторів
Важко уявити українське Різдво без колядок. А ще — без текстів українських авторів. Для lead-журналістки Цукру Анни Шпурік найбільш атмосферна книга в різдвяно-новорічний період — антологія «Різдвяна класика» (2024) від видавництва Vivat. У ній зібрали прозу класичних і сучасних українських письменників і письменниць. Любко Дереш, Лариса Денисенко, Марина Гримич, Надійка Гербіш та Ганна Осадко написали для неї ексклюзивні оповідання.
Для затишної атмосфери під час читання Анна може закутатися в теплий плед, запалити свічку й не відволікатися на будь-які звуки. А щоб мати можливість читати без світла, завчасно заряджає портативну лампу. У неї є кілька режимів, а її тепле жовтеньке світло підходить для читання ввечері, ділиться lead-журналістка.
Також у передсвятковий період Анна переслуховує різдвяний плейліст від «Локальної історії» під назвою «Різдвяний співаник», де зібрані 12 колядок та щедрівок у виконанні українських вокалістів.
«Інтернат»
Привіт-привіт, це Віка, авторка цього тексту. В мене також є святкова книжкова традиція, про яку хотіла б розповісти. Але вона, мабуть, трошки відрізняється від того, що ви уявляєте, коли чуєте слова «різдвяний сюжет».
Зазвичай у передвечір Різдва взуваю улюблені уггі й прямую до квіткарні-кав'ярні поряд з домом. Там замовляю каву й вмощуюся за столик навпроти вікна. І ось цей самий момент — дістаю з шопера книгу. Яку? «Інтернат» Сергія Жадана (2017).
Сюжет роману розгортається довкола 35-річного викладача української мови й літератури Паші, що живе на Донеччині — фронт саме наближається до його дому. У нього немає чіткої позиції чи поглядів. Проте є племінник, якого треба забрати з інтернату на окупованій території. Щоб дістатися до локації, Паша мандрує повз зону, де відбувалися бойові дії. Дорогою герой бачить рештки тварин і людей. Він тулиться на вокзалі, щоб переночувати, ховається в підвалах від обстрілів, і зустрічає пораненого бійця. Спілкується й зі співгромадянами. Не всі з них розуміють, що відбувається насправді. Та й Паша, мабуть, не розуміє. Проте після побаченого йому все ж доводиться взяти відповідальність не лише за племінника, а й за себе, і зрештою визначитися, за кого він.
