Війна навчила українців готуватися до різних сценаріїв. Тривожна валіза, запас їжі, план евакуації стали вже нормою життя. На Сумщині росіяни окупували понад 200 км² землі за даними DeepState на 19 червня. Військові експерти кажуть, що наразі загрози окупації для Сум немає, але ми дозволили собі промовити це слово вголос, аби готуватися, а не боятися.
Як діяти в критичній ситуації, як не піддатися паніці, як допомогти Силам оборони навіть без зброї? Про методи ненасильницького спротиву — від простого ігнорування окупантів до саботажу поговорили з представником Центру національного спротиву, який попросив не називати його ім'я з міркувань безпеки.
Спротив без зброї — що це
Рухом опору в Україні займаються люди, які працюють зі зброєю й зазвичай мають професійний військовий вишкіл. А до ненасильницького спротиву може долучитися кожен дорослий, для цього часто не потрібно володіти спеціальними навичками, пояснює представник Центру національного спротиву.
Важливо розуміти, що ненасильницький спротив активізується переважно в окупації. Це не про прифронтові території, а про ситуацію, коли окупанти вже контролюють населений пункт. Тоді, каже фахівець, починає діяти підпілля, люди в якому можуть діяти й поодинці.
Форми такого спротиву можуть бути різними. Це і демонстративне ігнорування ворога, і поширення чуток, і передача координат військових баз окупантів, і навіть саботаж. Кожен обирає свій метод залежно від можливостей та готовності ризикувати.
— Людина, яка провадить такі дії, не є комбатантом — тим, хто бере участь у бойових діях. Вона фактично займається цивільними протестними діями. Ті самі протести, які були у 2022 році, коли зупиняли колони росіян у Конотопі чи Новій Каховці — це один з варіантів ненасильницького спротиву, — каже експерт.
Чому це важливо саме зараз? Ненасильницький спротив є містком, що поєднує Сили оборони й цивільне населення. По-перше, він не дозволяє ворогу легітимізувати окупацію. По-друге, учасники спротиву можуть передавати важливі дані, які допомагають Силам оборони.
— Росіяни капсулюють своє інформаційне поле. Дуже важко дізнатися, що відбувається на тимчасово окупованих територіях. Ворог створює зовсім іншу реальність. А навіть передача свідчень про соціальний, економічний стан окупованої території дозволяє бачити картину ширше, — говорить представник Центру.
Від листівок до саботажу — як це працює
Методи ненасильницького спротиву поділяють на дві групи. Пасивні — коли люди ігнорують вказівки окупантів, демонструють непокору, поширюють чутки, чинять психологічний тиск на патрулі.
— На півдні у 2022-му був випадок, коли росіяни на блокпостах кричали «Слава Росії!», викривляючи українське гасло. Одна людина їм відповідала «Слава Господу нашому». Таким чином показала незгоду, але й не казала прямо «Героям слава». Ситуації різні, тому потрібна імпровізація, — наводить приклад співрозмовник.
Маркування простору українською символікою, передача даних про розміщення ворога, саботаж — це активні методи спротиву. Рух «Жовта стрічка» на окупованих територіях — теж приклад активних дій. Фахівець пояснює, чому важливе маркування простору.
— Коли люди живуть в окупації, їм бракує української символіки. Одне з перших, що роблять росіяни — прибирають прапори, зафарбовують жовто-блакитні паркани. Маркування вселяє віру в людей. Люди в тимчасово окупованих містах і селах часто думають, що лише вони залишилися проукраїнськими, бо бояться говорити вголос про свою позицію. А коли бачать позначки, розуміють, що не одні — це їх надихає, — пояснює експерт.
Саботаж — складний вид спротиву, який вимагає професійних знань. Людина може працювати на окупантів і саботувати діяльність зсередини. Утім треба знати, як це робити непомітно. Фахівець наводить приклад з інтернет-кабелем.
— Його можна пошкодити голкою. Це переб'є світло і кабель не працюватиме. А можна просто перерізати, але тоді росіяни одразу зрозуміють, де це сталося, й почнуть шукати виконавця. А голка приховує — швидко не зрозумієш, чому інтернет не працює, — ділиться представник Центру.
Аби зрозуміти, чи варто втілювати свій задум, експерт пропонує просту схему. Треба намалювати систему координат, де одна вісь — ризик, а інша — очікуваний результат. Варто оцінити обидва параметри від нуля до 10.
— Все, що вище лінії — добре сплановані акції, які можна спробувати. Якщо нижче лінії — ризики більші, ніж дивіденди, тож треба забути цю ідею. Наприклад: піти вночі й повісити на даху будинку український прапор. Які ризики? Мене спіймають з прапором, вистежать по камерах. Яка користь? Прапор провисить хвилину, його знімуть, і цю акцію ніхто не побачить. Ставимо оцінку — ризик вісім з 10, результат два з 10. Не варто пробувати це, — детально пояснює алгоритм співрозмовник.
Для ефективного спротиву важливо мати легенду та поводитися природно. Аби люди довкола не бачили змін поведінки, треба займатися тим, чим завжди. Експерт розповідає, як жителі Херсону, не привертаючи зайвої уваги, стежили за ударами по Антонівському мосту, який атакували українські оборонці, аби перебити логістику ворога під час деокупації міста.
Український досвід показує силу пасивного спротиву. Масовий приклад — ігнорування російських паспортів. Через це росіяни вигадували купу ідей, як обмежити права українців.
— Після 10 вересня 2025 року діятиме указ Путіна про те, що всі люди, які не отримають російський паспорт, стануть особами без громадянства. Росії довелося дуже довго закручувати ці гайки, щоб хоча б набрати 50% паспортизації по регіону. Схожий досвід із псевдовиборами на окупованих територіях, які вони стали проводити кілька днів, ввели голосування з дому, аби хоч якось збільшити явку. Це і є ненасильницький спротив, люди показали відверту непідтримку російської влади, — говорить представник Центру.
Безпека понад усе
Головне правило ненасильницького спротиву — безпека людини важливіша за будь-яку акцію. Не можна романтизувати спротив, треба реально планувати ризики й оцінювати наслідки. Експерт розповідає історію про людину з Криму, яка довго маркувала простір українською символікою.
— Вона зробила це кілька разів і втратила відчуття безпеки, розслабилася. Потім намалювала жовто-блакитний прапор прямо біля магазину, де була камера. Наступного дня її затримали, але пізніше вона змогла виїхати через коридор в Україну. Можливо, у росіян не оновилися бази, їй просто пощастило, — розповідає представник Центру.
Експерт також радить подбати про цифрову безпеку. Якщо людина готується до життя в окупації, краще очистити всі гаджети або придбати нові пристрої. Також варто прибрати речі, які можуть видати проукраїнську позицію.
Для комунікації з однодумцями є захищені месенджери, однак застосунок Signal на телефоні приверне увагу окупантів. Вони вважають, що ним користуються лише військові або їхні родичі.
Наприклад, Discord може створити легенду, що людина — геймер. На початку повномасштабного вторгнення дехто навіть спілкувався через коментарі до переказів у банківських додатках, розповідає фахівець. Люди пересилали один одному по гривні й писали повідомлення. Банківські додатки добре захищені, але важко здогадатися, що їх можна використати для комунікації.
— Спротив на окупованих територіях можна вести й онлайн, але недовго. Коли росіяни візьмуть під контроль інтернет-провайдера, тебе вирахують. Долучатися до DDOS-атак, поширювати інформацію можна й з контрольованих територій. Інша справа — намагатися щось робити під носом в окупантів, — пояснює експерт.
Універсального механізму пошуку однодумців немає. Краще, щоб про ваші наміри знало якомога менше людей. Якщо й обговорювати щось із близькими знайомими, які теж планують залишатися, то дуже обережно, не кажучи прямо про конкретні задуми.
— Зазвичай люди, готові до спротиву, вже знають одне одного. Вони друзі, у них була якась спільнота, і вони діють у межах уже створених осередків. Це не випадкова зустріч, на якій обговорюють, як будемо росіянам шкодити, — каже представник Центру.
Хто має виїжджати і як оцінити ризики
Експерт каже, що для деяких людей залишатися в окупації — надто великий ризик. Це стосується тих, хто був активістом проукраїнських організацій, відомим громадським діячем, має в соцмережах згадки про донати на ЗСУ або родичів-військових. Також пояснює, що варто орієнтуватися на власний стан.
— У людей різне відчуття тривожності. У когось воно наступає, коли снаряди прилітають до будинку. А хтось починає хвилюватися в Ужгороді, коли «Шахед» долетів до Львова, — говорить співрозмовник.
Російська окупація відрізняється від історичного досвіду. На відміну від французького чи данського спротиву часів Другої світової, зараз неможливо централізувати підпілля. Наприклад, в УПА, була єдина мережа з чіткою ієрархією, учасники руху мали свої газети, валюту, структуру управління. Зараз Росія створює тоталітарну систему з повним контролем комунікацій. Через це необхідно розосереджуватися. З іншого боку, швидкість обміну інформацією тепер набагато вища, що робить передачу даних про ворога ефективнішою.
Також змінився характер самої війни. Якщо на початку повномасштабного вторгнення росіяни могли швидко захопити території, то зараз вони часто знищують населені пункти дощенту. Але навіть на зруйновані території з часом повертаються люди — хтось через ностальгію за домом, хтось через інші обставини. І тоді ненасильницький спротив може відновитися.
— Утім життя в окупованому місті — це в'язниця просто неба. Ти ніколи не знаєш, хто на тебе донесе. Треба не забувати: коли росіяни заходять в умовний Бахмут чи Авдіївку, вони просто вивозять людей автобусами. Ті, хто вважає, що росіяни зайдуть, а ви залишитесь жити у своїй квартирі, — глибоко помиляються. На першому етапі — точно ні: спочатку всіх відправляють на фільтрацію, — пояснює експерт.
На запитання про конкретні поради для сум'ян представник Центру відповідає обережно. Каже, що не живе в Сумах, тому не може оцінити ситуацію об’єктивно. Кожна людина має ухвалювати рішення самостійно, зважаючи на власні обставини й готовність до ризиків.
Ненасильницький спротив — це не про швидкі результати, а про довготривалу боротьбу. Ідеологом цього методу був Махатма Ганді з його концепцією «Сатьяграха». Індія боролася за незалежність від великої Британії близько 15 років, починаючи з соляних походів. Ця боротьба об'єднала людей навколо ідеї й врешті вони досягли мети — Британія відступила.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
