👦 Як говорити з дітьми про війну? Поради сумської психологині

Не обіцяти того, чого не можеш виконати

Без имени-1
Усі ілюстрації із сайту storyset.com

Що таке війна? Чому росіяни хочуть нас вбити? А наш тато живий? На такі дитячі запитання часом дорослим важко дати відповідь. Утім батькам все ж треба знайти в собі сили для пояснень. Шкільна психологиня із Сум Наталія Зеленська впевнена: зараз як ніколи важливо чути своїх дітей та приймати їхні емоції. Цукр поговорив із нею про те, чи потрібно дітям дивитися сучасні новини, чому варто уникати слова «війна» та як повідомити малечі про смерть близької людини.

Допоможіть зрозуміти емоції

Дітям важко говорити про свої почуття, можливо, через те, що ми рідко звертаємо на це увагу. Нині я працюю з дівчинкою, яка боїться повертатися до своєї квартири. Оселя розташована неподалік від місця прильоту ворожого снаряду. У той момент родина була вдома, у них на очах падали меблі й вилітали вікна. Звичайно, дитина злякалася. Після того випадку її перевезли в село, а коли настав час повертатися, дівчинка відчула величезний страх. Впоратися з ним батьки не змогли.

Коли я запитала в неї: «Що ти зараз відчуваєш, які в тебе емоції?», то вона відповіла: «Я не знаю, мені просто страшно»

Діти не завжди можуть зрозуміти свої емоції. Їм треба допомогти це зробити. Часто дорослі думають, що син чи донька мають якийсь особливий ресурс й здатні пережити важкі часи. Це не так, діти потребують підтримки, їм треба, щоб поруч звучали слова: «Якщо хочеться поплакати — треба поплакати. Є бажання посміятися — смійся».

Не відмовляйтеся від святкувань

Помилковими є дії батьків, які відмовляються святкувати дитячі дні народження, мовляв, як ми можемо радіти, коли в країні війна? Це недопустимо, адже надалі будь-яку подію з негативним забарвленням дитина сприйматиме як глобальну катастрофу.  Ми маємо святкувати й жити. Якщо це день народження чи сімейна дата — відзначайте їх. Так, феєрверки запускати не потрібно, але ж можна говорити про те, що скоро настане мир, діти підуть до школи, країна відбудується і все буде добре. Таким чином ми приберемо тривожні ознаки, аби не довелося працювати з ними в майбутньому.

Будьте пильними й терплячими

Взагалі психологи зараз схиляються думки, що працювати у першу чергу треба з батьками, адже нині їм конче необхідне вміння правильно реагувати на події, що відбуваються. Дорослі теж потерпають від навантаження на психіку. Вони повністю занурені у свої проблеми та в питання військових дій. Діти ж чекають, що батьки виявлять бажання почути їх. У випадку, якщо цю потребу ігнорують, син чи донька можуть зануритися в самих себе, а це дуже страшно.

Батьки мають насторожитися, коли дитина не хоче розмовляти, сідати за стіл разом з родиною, відмовляється від улюблених страв, речей і занять, коли вона ігнорує домашніх тварин

Усе це вказує на те, що в маленькій голівці з’явилося питання без відповіді. Така ситуація вимагає пильності й терплячості від дорослих. Треба зрозуміти, коли саме дитина буде готова говорити. Використовуйте фрази: «Тебе щось тривожить? Спробуймо розібратися», або «Я обов’язково тебе вислухаю й спробую зробити все, щоб допомогти», чи «Разом ми подолаємо все». Важливо, аби дитина була впевнена, що їй обов’язково допоможуть.

Не кажіть, що війна закінчиться завтра

Діти відчувають, коли їм говорять неправду. Звичайно, їх можна обманути, але з часом це випливе й вони втратять довіру до нас, як до батьків. Тому, коли чуємо запитання: «А війна скоро закінчиться?», не говоримо, що це станеться завтра. Потрібно чесно пояснювати: «Сонечко, я не знаю, коли це відбудеться, але у нас дуже сильна армія, вона боронить наш мир і спокій. Я знаю, що війна закінчиться тоді, коли ми переможемо. Маю надію, що це буде скоро». Так дитина знатиме, що воєнні дії не триватимуть вічно.

Можна показувати світлини й відео, які підтримують патріотичні почуття та підтверджують героїзм українських військових

Це додасть впевненості й віри, що дорослі роблять все, щоб я спала чи спав спокійно. Важливо не тільки говорити дітям правду, а й робити це правильно. Якщо мама або тато махають руками й кричать, що путін такий-сякий, нічого доброго з того не вийде.

Дитині, старшій за 8 років, пояснюємо, що в історії країни й світу було безліч війн. А що таке війна? Це коли на нашу землю прийшов ворог. Він хоче відібрати нашу свободу й змусити нас жити за своїми правилами. Ми не хочемо цього, тож боремося, відстоюючи своє життя. Таке пояснення буде для дитини доступним.

Не вживайте слів-тригерів

Психологи одностайні в тому, що в розмовах з дітьми не потрібно вживати слово «війна».  Це слово — тригер. Воно не допоможе дитині стати спокійнішою, не вилікує її й не змінить ситуацію. Слова «війна» і «смерть», які часто використовують у побуті, викликають тривожність, порушення у психіці. А нам потрібно, щоб дитина була стійка, стабільна й вірила в те, що поряд люди, які її захистять.

Звичайно, дорослі розуміють, що у такі часи може трапитися щось погане, через це може з’явитися бажання підготувати дитину до цього моменту. Такого робити не варто. Поки нічого не трапилося, дитина повинна спокійно жити й знати, що вона в безпеці.

Обережніше з новинами

Я не прихильниця телевізора. Упродовж трьох місяці включала його дуже рідко. Нині з тим, що транслюють по телебаченню, треба бути дуже обережними. Є сім’ї, в яких батьки адекватно реагують на новини, а є такі, де одразу починаються дебати, обурення, виникають суперечки. Своєю чергою дитина розуміє: все, що відбувається за екраном — руйнує життя. У неї виробляється негативний стереотип і до телевізора, і до людей в ньому, і до батьків, які не можуть адекватно реагувати.

Я б радила ізолювати від перегляду новин дітей, віком до 7-8 років. Їм це не потрібно, адже це саме той період, коли психіка тільки-тільки починає становлення, тож її легко зруйнувати

Буде достатньо, якщо ви все поясните доступними словами. Інша ситуація з підлітками. Разом з ними сучасні новини дивитися можна, але якщо ви самі готові реагувати спокійно на те, що показують, і якщо на кожне питання підлітка маєте відповідь.

Звичайно, можете вводити дитину в цю тему, але завжди пам’ятайте: підліток на все дивиться вашими очима, тож дуже важливо знати правильні пояснення. Хороший варіант — разом з дитиною пошукати відповіді на питання, що цікавлять, аби вона не робила це сама. Пам’ятайте, що слова «війна» і «смерть», часто використовувані в побуті — це тригер, який викликає тривожність та порушення у психіці. А нам потрібно, щоб дитина була стійка, стабільна й вірила в те, що поряд люди, які її захистять.

Кажіть, що мама чи тато — герой

Якщо батьки дитини військовослужбовці, її можуть турбувати запитання: «А мій тато живий?», «А моя мама повернеться до мене?». У цих словах дитина ніби промовляє: «Зроби так, щоб мені було спокійно».

У цьому випадку психологи радять підіймати статус значущості батьків, що захищають країну. Потрібно пояснювати, що тато зараз не поруч, бо є такий закон: якщо на нашу землю прийшли вороги, воїни йдуть захищати свої родини та країну. Це такий закон, як переходити вулицю на зелене світло. Ти ж його дотримуєшся? Так само й наш тато! Він там, щоб захищати нас. Ми маємо ним пишатися! Коли дитина запитує, чи буде живим один з батьків, то не обіцяйте того, в чому не впевнені.

Треба відповідати, що мама чи тато робить все, аби якнайшвидше повернутися до нас. Щоб дитині стало легше, можна писати рідним людям листи, або залучати їх до волонтерської діяльності, аби підвищити самооцінку.

Приймайте стан дитини, якщо сталася трагедія

Коли сталася трагедія, треба сказати правду. Якщо дитині три роки, ми не заглиблюємось у пояснення, адже в неї ще немає розуміння смерті. У віці від чотирьох років — шукаємо доступну форму подачі цього повідомлення. Кожна сім’я має свій погляд на смерть, тож обирає прийнятне пояснення трагічної події.

Реакцією на цю звістку будуть сльози, плач, істерика, тому людина, яка повідомляє про втрату, має дати можливість дитині виплакатись, і якщо хочеться, робити це разом з нею. Навіть якщо дитина буде битися в істериці, не треба її зупиняти, адже це її вихід емоцій.

У стресовій ситуації хлопчик або дівчинка може втратити сон чи апетит. Треба набратися терпіння й почекати, доки дитя не заспокоїться саме, однак постійно бути поруч

Головне завдання дорослого у цей момент — прийняти стан дитини, бути терплячим, слухати запитання і давати відповіді на них. Коли істерика вщухне, необхідно говорити з дитиною про людину, якої не стало. А ще дуже важливо не відривати малечу зі звичного ритму життя. Хай ходить до школи, на гуртки, займається улюбленою справою. Це потрібно для того, щоб дитина сприймала смерть як природний процес, а не як глобальну катастрофу.

Старайтеся вчасно долати тривожність

На жаль, у психологів попереду багато роботи. Батьки зараз не завжди вчасно можуть допомогти дітям подолати страх і тривожність. Невчасно надана допомога — це і є той самий постравматичний синдром, тобто непрожиті емоції. Пам’ятайте, що дитина — це лакмусовий папірець. Вона зчитує емоції батьків, їх поведінку, і так формує своє власне розуміння картини світу. Тому дуже важливо на будь-які події реагувати правильно, а якщо не знаєте, як це зробити — шукайте додаткову інформацію.

Утім, сучасні діти мене дивують і надихають. Я класна керівниця десятого класу у 22 школі. Дуже часто спілкуюся зі своїми учнями й бачу, що цей період вони проживають достойно, адже стали справжніми помічниками та підтримкою для своїх батьків.

Ще на початку бойових дій я знала, що діти все роблять правильно: хотілося плакати — вони плакали, коли хотілося кричати — кричали. Тобто мої учні робили те, від чого їм ставало легше. Я їм завжди казала: відповідальність за власне життя лежить лише на них, тож у будь-якій ситуації мають вижити, зокрема й психологічно, бо це не менш важливе завдання.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.