Місто Суми увійшло до п’ятірки міст, де відбудеться навчання з культурного менеджменту у рамках проєкту «Тиждень.Travel». Його заснували автори «Тижня актуальної п’єси» – першого в Україні альтернативного фестивалю сучасної драматургії. Учасники навчатимуться розробляти мистецькі ідеї, які здатні допомагати людям та навіть у певній мірі змінювати суспільство.
Ми вирішили поговорити з людьми, які навчатимуть сумчан та гостей міста цій майстерності. Кожному з них ми поставили чотири запитання. Що з цього вийшло — читайте далі.
Катерина Бабкіна, письменниця, поетеса, сценаристка та драматургиня
На вашу думку, де знаходиться межа між мистецтвом і документалістикою? Яким чином витримується баланс між фактами/історіями та творчістю?
Її немає. Документалістика — це теж мистецтво, а все мистецтво працює з дійсністю. Просто за допомогою різного інструментарію.
Як суспільно-важливі теми інтегруються в мистецтво? Навряд автори думають: «Існує така проблема і ось це можливе її вирішення — зараз я про це напишу…»
Автор (хороший) робить мистецтво про те, що важливо і болить йому і його аудиторії або аудиторії, до якої він прагне говорити. Отак і інтегруються.
Як не перетворити мистецький твір у «повчання», коли людям просто говорять як робити і як не робити?
Люди не ведуться, коли їм кажуть, як робити, а як не робити. Люди хочуть вибрати і вирішити. Мистецтво дає змогу пережити досвід. Різний. А що буде, коли чинити чи думати отак? А чим скінчиться, якщо отак? А якщо так, що вийде? «Ідіть туди і робіть отак» — це не мистецтво.
Чи можливо виміряти або відчути вплив мистецьких творів на зміни у суспільстві?
Відчути — точно, виміряти — в окремих випадках. Так, наприклад, після героїчного фільму з Мелом Гібсоном парламент Шотландії якось був знову заворушився стосовно незалежності. Але це скоріше курйоз. Проте мистецтво впливає на тренди, світогляд, суспільний запит... Від цього й залежать зміни.
Андрій Май, театральний режисер, один з засновників течії «української нової драми»
На вашу думку, де знаходиться межа між мистецтвом і документалістикою? Яким чином витримується баланс між фактами/історіями та творчістю?
Межі немає. І баланс ніяким чином не витримується. Мистецтво суб’єктивне.
Як суспільно-важливі теми інтегруються в мистецтво? Навряд автори думають: «Існує така проблема і ось це можливе її вирішення — зараз я про це напишу…»
Автори, справжні автори, пишуть про те, що для них важливо, не думаючи «от я зараз про це напишу».
Як не перетворити мистецький твір у «повчання», коли людям просто говорять як робити і як не робити?
Повчання має до мистецтва таке саме відношення, як хрестоматія до твору.
Чи можливо виміряти або відчути вплив мистецьких творів на зміни у суспільстві?
Так. Таких прикладів багато. Рефлексії проблеми не вирішують, але стають поштовхом для трансформації суспільної свідомості. Приклад — наш проєкт «Майбутнє Європи» з підлітками з Донбасу. Коли поштовх — документальна вистава п’ятнадцяти підлітків — стає основою для руху «підліток сьогодні — громадянин, що змінює суспільство, завтра». Коли моя вистава, створена в національному театрі «Щоденники Майдану» та показана в багатьох європейських країнах, руйнує стереотипи про Україну та українців.
Володимир Нянькін, співзасновник театру «Нянькіни», співорганізатор «Чехов-фесту»
На вашу думку, де знаходиться межа між мистецтвом і документалістикою? Яким чином витримується баланс між фактами/історіями та творчістю?
Я вважаю, що документалістика — один з видів мистецтва. Справа лише в тому, що якісна документалістика відбувається тільки у випадку, коли люди, що її роблять, дійсно в ній компетентні.
Ми бачимо на прикладі тих самих російських пропагандистів чи Олівера Стоуна, який знімає фільми про Путіна, що можна навіть за допомогою фактів, які б вони не були, маніпулювати і створювати картинку начебто документальну, але насправді нереальну.
Як суспільно-важливі теми інтегруються в мистецтво? Навряд автори думають: «Існує така проблема і ось це можливе її вирішення — зараз я про це напишу…»
Найбільш творчі люди частіше за все максимально відірвані від реальності і тому їм важко створити таке собі «соціальне замовлення», типу «а давайте, хлопці, зараз зафігачимо щось таке про АТО чи корупцію». Митці живуть абсолютно за власними законами і парадигмами, тому є ще таке поняття як «ремесло». Якщо ти гарний спеціаліст у будь-чому, то володіючи механізмами створення сценарію чи фільму і маючи долю таланту, ти можеш створити щось цікаве.
Як не перетворити мистецький твір у «повчання», коли людям просто говорять як робити і як не робити?
Коли я щось пишу, я періодично абстрагуюся і замислююся, чи не забагато я на себе беру аби когось повчати. І якщо дійсно починається щось «менторське», «вчительське», одразу намагаюся цей пафос знижувати. З людьми потрібно розмовляти адекватною зрозумілою мовою і не боятися розповідати про речі та вчинки, які можуть здатися тупими чи неправильними. Ми не для того займаємося творчістю, щоб постійно казати людям «правильні» речі. Ми говоримо про те, що знаходиться всередині нас, а вже слухачам, глядачам і читачам вирішувати, чи сприймати точку зору автора, чи її естетичну оболонку, але «повчання» – це не до митців.
Чи можливо виміряти або відчути вплив мистецьких творів на зміни у суспільстві?
Коли митець щось створює, то в першу чергу, він робить це для себе та того кола людей, які його розуміють. Відразу думати про те, наскільки це вплине на когось, занадто амбітно і навіть якось поверхнево.
Мушу сказати, що коли сім років тому ми з Тетяною починали працювати з дітьми з дитячого будинку над виставою «Олівер Твіст», ми саме такого результату, який маємо зараз, і очікували. Це приносить велике щастя та надзвичайні емоції, що ти можеш змінити долю іншої людини і абсолютно перевернути світ, у якому вона жила до цього. Але тут мова йде лише про 3-5 людей. І для мене особисто набагато важливіше змінити дві людини, ніж просто зачепити 200-500 людей. Коли ти бачиш конкретний, реальний результат, це набагато важливіше, ніж якісь ефемерні слова про те, що ти змінив когось своїм твором чи роботою.
