22-річна Ярослава Матвієнко працювала в сумському Центрі пробації три місяці. Та за цей час розібрала 60 тек зі справами, провела виховні розмови із засудженими та встигла побачити недоліки установи. Туди потрапляють люди, які вчинили правопорушення, але за певних умов отримали «термін й зобов’язання, щоб виправитися». Як Ярослава спілкувалася із бабусею, яка лайкала Путіна в «Однокласниках», чому Центр пробації має працювати по-іншому та як вирішила звільнитися — розповідаємо в інтерв’ю з дівчиною.

У перший день роботи — дві коробки зі справами

У грудні 2024 року на робочий стіл Ярослави поставили дві великі коробки зі справами. Сказали, що тепер вони належать їй. У коробках вирізнялися три теки, які були найтовстішими. «Як же давно вони тут зберігаються?» — подумала дівчина в перший робочий день в Сумському Центрі пробації. Пізніше вона погортає кожну із 60 справ і знатиме, що у них.

ESH 15 (4)
Ярослава влаштувалася працювати до Центру пробації. Фото: Цукр/Софія Стасюк

До державної установи вона потрапила, знайшовши оголошення на сайті центру зайнятості. Говорить, хотіла бути корисною державі. Раніше вона чула про пробацію лише кілька разів на парах в Сумському аграрному університеті, де здобула ступінь магістерки з права.

— Правом зацікавилася ще в коледжі, адже після дев’ятого класу вивчала його там. Згодом вступила в університет і зрозуміла, що подобається. Мене цікавила кожна галузь права, вдавалося вчити, а потім застосовувати на практиці, — розповідає Ярослава.

Понад два роки дівчина працювала помічницею приватного виконавця. Та зрештою цивільне право здавалося їй монотонним: справи про шлюб, розлучення, успадкування й поділ. Тому захотіла спробувати себе у кримінальному.

— У Центр пробації мене прийняли через два місяці після співбесіди. За цей час я встигла дізнатися про нього більше. Інспектори з пробації наглядають за тими, хто відбуває покарання без обмеження волі. Таким людям призначають чи громадські, виправні роботи, чи штрафи, чи іспитовий строк, чи пробаційний нагляд. Я відповідала за два останні.

В установі, зазвичай, працювали із тими, хто скоїв злочини середньої тяжкості. Якщо суд обмежив людині волю, наприклад на п’ять років, за певних умов вона може отримати іспитовий строк. Наступні рік, два чи три, адже термін визначає суд, вона має не вчинити нових злочинів і відвідувати центр. Якщо дотриматися цього, її звільнять від покарання, якщо ні — винесуть нове.

«Дні відмітки» та виховні розмови із засудженими

У кабінеті Ярослави стояли стіл зі стільцем, комп’ютер і сейф. У кожній такій кімнатці працювало по двоє людей. Зазвичай, це були жінки без юридичної освіти, адже для цієї професії вона не обов’язкова. Деякі раніше були психологинями, хтось — соціальними працівницями. У Центр пробації майже всі потрапили випадково, та надовго тут не затримувалися, максимум — трохи більше, ніж пів року, каже Ярослава.

ESH 7 (5)
Дівчина розповідає, як проходив її робочий день. Фото: Цукр/Софія Стасюк

Таке покарання, як пробаційний нагляд, запровадили влітку 2024 року. Обов’язками дівчини було стежити за справами людей, якими вона опікується. Наприклад, спершу перевірити, чи проживають вони за тою адресою, яка написана в документах, відмічати, чи з’являються вони в Центрі пробації, проводити виховні розмови. Якщо за певних причин людина не могла з’явитися в установі, Ярослава їздила до неї додому. Також вона навідувалася до суду, де розглядали справи її підлеглих, та до поліції. До останньої установи відвозила документи, щоб там перевірили, чи людина не скоїла нових злочинів, чи правопорушень.

Двічі на місяць, зазвичай у понеділок і вівторок, Ярослава реєструвала тих, хто приходив до установи. У колективі це називали «днями відмітки».

— Людина мала прийти й розписатися в спеціальному документі. Інколи проводила з нею коротку розмову про те, які будуть наслідки, якщо знову вчинить злочин. Часто я бачила, що такі бесіди людям не цікаві. Адже вони хотіли просто «відмітитися» в центрі, говорячи: «Давайте швидше, маю бігти у справах», — пригадує Ярослава.

Роботи було багато, тож Ярослава дуже втомлювалася. Коли треба було їхати до когось за адресою, їй доводилося просити колегу відвезти її, підлаштовуючись під його графік. На час її відсутності хтось мав реєструвати тих, хто прийшов до Ярослави «відмічатися». А ще одночасно із цим їй телефонували підопічні, які з певних причин не могли прийти на облік.

За кілька днів такого графіка я зрозуміла — так тут працюють усі, не встигаючи все зробити й постійно десь біжучи
Ярослава Матвієнко

Справи 18-річного хлопця та бабусі 1949-го року народження

Підопічними Ярослави були переважно чоловіки у віці за 30 років, які належали до вразливих груп населення. Зазвичай, у Центрі пробації вони були на обліку не вперше, адже вчиняли злочини й до цього. Найпоширеніші — крадіжка й шахрайство, каже дівчина.

Ярослава не хотіла заглиблюватися в історії людей, з якими працювала. Та все ж переймалася справою 18-річного хлопця, який приходив на кожну реєстрацію і завжди перепитував, що може зробити ще. На початку повномасштабного вторгнення він разом зі спільником вкрав у чоловіка рюкзак із технікою.

— Думаю, що іспитовий строк дійсно змінив цього хлопця. Це був його перший злочин, він дуже переймався, щоб виправитися. Хотів зайнятися ще громадськими роботами, завжди уважно слухав на виховних бесідах. За його словами, він просто опинився не в тому місці, не в тій компанії — я йому вірила, — пригадує дівчина.

Серед усіх тек зі справами одна була для Ярослави найцікавішою: про бабусю, яка народилася 1949 року і була засуджена за підтримку агресії РФ. В російській соцмережі «Однокласники» вона лайкала й позитивно коментувала фотографії з Путіним та пропагандистами. Через свій поважний вік бабуся не мала сил приходити до Центру пробації, тому Ярослава навідувалася до неї додому самостійно. Щоб та могла поставити власний підпис.

— У неї вдома дійсно був ноутбук, але коли ми були удвох, вона ним не користувалася. Часто вона випивала забагато алкоголю й говорила, що нічого не пам’ятає. Тому мені доводилося щоразу представлятися і пояснювати, навіщо прийшла.

Згодом Ярослава переконалася, що пробація дієва лише для тих, хто вчинив правопорушення вперше і хоче виправитися. Якщо ж людина вже перебувала в спецзакладі й знову вчинила злочин, пробація — занадто м’який спосіб, вважає дівчина.

— Такі люди, зазвичай, не зацікавлені в тому, щоб відвідувати установу й слухати виховні розмови. Їм просто кажуть працівники центру: «Ти проходиш два рази на місяць, відмічаєшся і не вчиняєш нових злочинів». Хіба така кількість відвідувань матиме якесь значення? Так ці люди відчувають волю й безкарність, — каже дівчина.

З усіма вона намагалася розмовляти етично, поважаючи й ставлячись без упереджень. Хоча часто до неї приходили люди в стані сп’яніння, які могли матюкатися, сидіти, «розвалившися» на стільці. Ярослава намагалася абстрагуватися, проте це все одно впливало на її моральний стан. Вона пригадує розмову з одним підопічним в її останній робочий день. Він довго не з’являвся в центрі, тож інспекторка залишала у його дверях повідомлення.

— Коли він нарешті прийшов, почав розповідати, що у нього в будинку собака, яка могла вибігти, коли я приходила. А ще казав, що його батько має зброю, — говорить дівчина. — Але я вже не зважала, бо збиралася звільнятися.

«На столі було стільки справ, що за ними мене не було видно»

Роботу Центру пробації потрібно змінювати, вважає Ярослава. Десятеро інспекторок мають таку велику кількість справ, що не встигають достатньо попрацювати з кожною людиною. Тому до установи треба влаштувати більше спеціалістів, говорить дівчина.

Засуджені проживають у різних куточках міста. Їхати до них Ярославі доводилося власним коштом, чи просити колег. Те саме стосувалося і виїздів до суду чи поліції, яких за тиждень могло бути кілька. Також дівчину турбувало те, що інспекторки не мали можливості себе захистити, адже використовувати, наприклад, балончики зі сльозогінним газом їм заборонено.

5336956345632551403
Ярослава планує працювати юристкою в громадській організації. Фото: Цукр/Софія Стасюк

— Через малу кількість інспекторів, але величезну навантаженість, часто їм не вдається робити все якісно. Наприклад, стежити чи проходить реабілітацію підопічний із наркотичною залежністю. Натомість у свій графік треба ще й вписати навчання від Міністерства юстиції. Попрацювавши весь день в офісі, я робила це ще й вдома.

За три місяці Ярослава звільнилася, адже такі умови її не влаштовували.

— Всього за кілька місяців я морально виснажилася і не мала часу відновитися. Коли звільнялася, мій стіл був завалений такою кількістю справ, що мене за ними не було видно.

Зараз Ярослава планує працювати юристкою в громадській організації, щоб допомагати їхній справі. Та все ж мріє, щоб Центр пробації змінився й міг ефективніше виконувати свою місію — допомагати людям повернутися до нормального життя після скоєння помилок.

Історія Ярослави показує, що навіть одна людина може побачити недоліки системи й запропонувати, як їх змінити. Але щоб більше покращувати процесів у місті, треба приєднатися до спільноти однодумців, як-от Клуб Цукру. Разом ми можемо змінювати Суми на краще
фото ані
Анна Шпурік
Журналістка

Вас може зацiкавити

Моанн на подкасті
🎤 Слухала Vivienne Mort, «Океан Ельзи», «ТНМК». Співачка Moann із Сум розказала про свій шлях до українізації
Гостею нового випуску подкасту «З пантелику» стала співачка Анна Карпенко (Moann) із Сум. Вона розказала про свою історію, рідне місто та шлях до українізації. Повний випуск можна подивитися за цим посиланням або нижче, а за цим лінком послухати її музику. Як музика, фільми й література формували погляди У випуску поговорили про дитинство Анни, її оточення, […]
knyha rosiysʹkoyu movoyu
📚 Булгаков, Солонін і кросворди російською. Що ми знайшли в сумській книгарні й наскільки це законно
«У сумській книгарні продають російські книги» — таке повідомлення від читачів отримала редакція Цукру в жовтні. Йшлося про крамницю «Книголюб» на Козацькому Валу, 1. Ми вирішили перевірили, чи справді це так, і знайшли там твори російських письменників Михайла Булгакова й Марка Солоніна, а ще різні російськомовні книги й кросворди. Чи законно продавати ці видання зараз […]
Нова форма збірної з футболу
🔱 В Україні представили нову форму збірної з футболу із Тризубом. Його створив художник із Сумщини
Adidas та Українська асоціація футболу (УАФ) представили нову форму національної збірної України. Дизайн натхненний гербом Української Народної Республіки, який створив Василь Кричевський у 1918 році. Це художник із Сумщини, який народився у Ворожбі. У цій формі українська команда зіграє вже 13 та 16 листопада у кваліфікаційних матчах Чемпіонату світу 2026 проти збірних Франції та Ісландії. […]
Учні балетної школи Прима на конкурсі
🩰 Балетна школа «Прима» із Сум виграла п’ять номінацій на міжнародному конкурсі
2 листопада сумська балетна школа «Прима» взяла участь у Міжнародному конкурсі-фестивалі хореографічного мистецтва Ukraine Terpsichore в Києві. Вони виступили з п'ятьма номерами. Кожен із них став найкращим у своїй номінації й отримав «золото». Про це Цукру розповів власник школи Віктор Байстрюченко. «Корсар», «Фея ляльок» та «Арлекінада» Колектив «Прими» брав участь у конкурсі на рівні Б […]
poizdky Artema Kobzaria
🤔 Відрядження, що спричинили галас. Для чого і яким коштом сумські посадовці з’їздили до Швеції, Данії й ОАЕ (оновлено)
Наприкінці жовтня кілька посадовців Сумської міської ради вирушили у відрядження за кордон. Артем Кобзар, секретар міськради та в. о. міського голови, із двома чиновниками відвідав Копенгаген і Стокгольм, а його заступниця Римма Бикова — Дубай. Окрім Римми, за нашими спостереженнями, жоден з посадовців не прокомунікував публічно про поїздку. Тож у сумʼян виникли сумніви: яку користь […]
Корпус Роменської лікарні
🏥 У Ромнах реконструюють корпус лікарні, якому понад 100 років
У Ромнах на Сумщині почали реконструкцію корпусу центральної районної лікарні, якому понад 100 років. Тут планують відкрити відділення паліативної допомоги на 20 ліжок. З державного бюджету на це виділили понад 41 мільйон гривень, ще близько 12 мільйонів — з місцевого. Про це повідомляє «Суспільне Суми». Паліативне відділення на 20 ліжок Головна лікарка Роменської центральної районної […]